Посты автора julia

Так званий «колекторський» закон, підписаний Президентом України 12 квітня 2021 року, має назву «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту боржників при врегулюванні простроченої заборгованості». Деякі фахівці вважають, що все ж доцільніше було прийняти окремий, спеціальний закон про колекторську діяльність. Адже наразі «поза бортом» залишились фізичні особи-підприємці та й інші суб’єкти малого бізнесу з їхньою заборгованістю по кредитним договорам. Тому що по суті новий закон регулює колекторську діяльність лише у межах закону «Про споживче кредитування».

Однак прийнятий закон все ж важливий крок у напрямку захисту прав споживачів, переконаний адвокат АБ «Ципін і партнери» Руслан Мітітел.

Мітітел Руслан, адвокат АБ “Ципін і парнери”

«Українці під час спілкування з представниками колекторської компанії часто зазнавали особистих погроз або погроз членам сім’ї. При спілкуванні з такими колекторами необхідно обов’язково фіксувати їхні незаконні дії та реагувати зверненням із заявою про вчинення кримінального правопорушення до поліції. Хочу підкреслити, що саме завдяки «колекторському» закону ми на крок наблизилися до встановлення певних правил роботи колекторів, їхньої поведінки та відповідальності», – говорить адвокат.

Читайте також:

Персональні дані: хто має право їх збирати та використовувати?

НБУ – регулятор колекторів

Згідно з новим законом, нагляд за колекторами та їх поведінкою стосовно споживачів здійснюватиме Національний банк України. Зокрема, НБУ створить і вестиме публічний Реєстр колекторських компаній. Усі компанії, що працюють із врегулюванням проблемної заборгованості, тобто колектори, мають привести свою діяльність до вимог Реєстру та зареєструватися в ньому. Закон забороняє діяльність колекторських компаній, які не внесені до Реєстру.

НБУ контролюватиме дотримання колекторами законодавства, встановлюватиме додаткові вимоги до їхньої взаємодії зі споживачами, захищатиме права споживачів, розглядатиме звернення громадян. Також регулятор отримає змогу накладати штрафні санкції чи виключати порушника з Реєстру колекторських компаній у випадках порушень.

За порушення вимог закону передбачена відповідальність – від штрафів до виключення з Реєстру колекторських компаній. Зокрема, за недотримання вимог до взаємодії зі споживачем при врегулюванні простроченої заборгованості або за залучення до врегулювання простроченої заборгованості юридичної особи, не включеної до Реєстру колекторських компаній, встановлено штраф у розмірі від 3000 до 6000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як закон про колекторів захищає споживачів

Закон захищає права споживачів від неправомірної поведінки колекторів, які на сьогодні функціонують нелегально, та кредитодавців, які зацікавлені в поверненні заборгованості.

Зокрема, при отриманні споживчого кредиту банки та фінансові компанії ще на етапі підписання договору повинні будуть попереджати клієнта про можливість залучення колекторської компанії у випадку прострочення платежу за кредитом. Також споживача мають проінформувати про його право оскаржувати дії колектора в НБУ. Кредитор не має права залучати колекторські компанії, якщо це не передбачено договором.

Крім цього, кредитодавця зобов’язали публікувати інформацію про колекторську компанію на своєму веб-сайті та в місцях надання послуг. Тобто ще до підписання кредитного договору споживач повинен отримати вичерпну інформацію про компанію, з якою доведеться врегульовувати прострочену заборгованість.

Один із найважливіших моментів – віднині колектори повинні дотримуватися вимог до етичної поведінки під час взаємодії зі споживачем. Закон встановлює виключний перелік способів дозволеної взаємодії колектора зі споживачем фінпослуг та обмеження максимальної частоти такої взаємодії.

Що залишилось невирішеним

Прийнятий закон врегульовує колекторську діяльність лише в частині споживчого кредитування. При такому підході без правового захисту залишаються інші категорії осіб, які уклали кредитні або інші договори, за якими виникла грошова заборгованість. Це і фізичні особи-підприємці, і юридичні особи, зокрема, малий бізнес, які теж страждають від свавілля колекторів та недобросовісних дій кредиторів. Ці питання потребують врегулювання у спеціальному законі про колекторську діяльність. В ньому мають бути визначені загальні правила щодо стягнення простроченої заборгованості з усіх боржників за всіма відповідними договорами, а не лише за договорами споживчого кредитування. Сподіваємося, що зробивши перший крок у регулюванні роботи колекторів, законодавець згодом зможе комплексно вирішити це питання у правовому полі.

Читайте також: 

Дистанційна робота – що потрібно знати роботодавцю та працівнику

Згідно із статтею 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов’язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття. Якщо ж хтось із батьків не бере участі в утриманні дитини та проживає окремо від неї, він зобов’язаний сплачувати аліменти.

Частинами 1 та 3 статті 181 кодексу визначено, що способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними чи за рішенням суду, яким кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитини.

Читайте також: Як поділити кредит при розлученні: розповідає адвокат

Індексація аліментів

Аліменти, присуджені у твердій грошовій сумі, підлягають індексації. Зокрема, в частині 2 статті 184 кодексу йдеться, що розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. Також за заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

«При цьому слід пам’ятати, згідно із статтею 191 Сімейного кодексу аліменти не можуть бути присуджені більше, ніж за 10 років», – зауважує адвокат АБ «Ципін і партнери» Тетяна Журавель.

Однак, як це часто буває, хоч відповідна норма і була закріплена у Сімейному кодексі вже понад 15 років, на практиці вона не працювала. Адже Закон України «Про виконавче провадження», яким керуються у своїй діяльності виконавчі служби, не містив такого механізму. Фактично питання про проведення індексації аліментів можна було вирішити лише у судовому порядку. Виходила колізія – щоб отримати індексовані кошти, доводилося звертатися до суду, витрачаючи і кошти, і час.

Хто проводитиме індексацію

У вересні минулого року парламент нарешті прийняв закон, яким зобов’язав виконавців проводити індексацію аліментів. Він вніс зміни до частини 1 статті 71 закону «Про виконавче провадження». Згідно з ними, індексація розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, проводиться, якщо інше не передбачено у виконавчому документі чи у договорі між батьками про сплату аліментів на дитину, виконавцем у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Індексація розміру аліментів проводиться щороку, починаючи з другого року після визначення розміру аліментів.

У разі самостійного надіслання стягувачем виконавчого документа безпосередньо підприємству, установі, організації, фізичній особі – підприємцю чи фізичній особі, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи, індексація розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, проводиться, якщо інше не передбачено у виконавчому документі чи у договорі між батьками про сплату аліментів на дитину, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

«У цьому випадку індексацію здійснює не виконавець, а відповідна установа або організація, що здійснює виплати», – зазначає Тетяна Журавель.

Механізм нарахування аліментів

На виконання прийнятого закону уряд вніс зміни до Порядку проведення індексації грошових доходів населення. Згідно з ними, у разі проведення державним, приватним виконавцем індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, обчислення індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з наступного року з місяця, що відповідає місяцю встановлення розміру аліментів.

Таким чином Кабінет міністрів встановив механізм нарахування розміру аліментів, яким користуватимуться виконавці у разі їх стягнення. Зміни набули чинності 2 квітня 2021 року.

Відтепер за реалізацією права на індексацію аліментів не доведеться звертатися до суду.

«Якщо у Вас виникнуть питання щодо стягнення та розрахунку аліментів, кваліфікована юридична допомога забезпечить вам швидке і результативне їх вирішення», – наголошує адвокат.

Читайте також:

Аліменти: розмір, порядок отримання та відповідальність за несплату

Договір про аліменти: коли до суду можна не йти

Навіть за наявності в майбутньому судового рішення про стягнення коштів на вашу користь далеко не завжди можна виконати таке рішення через відсутність у боржника коштів або будь-якого майна. Тож потрібно завчасно знати, чи зможете ви в разі недобросовісності контрагента реально стягнути з нього кошти в примусовому порядку за рахунок його майна. Адвокат Адвокатського бюро «Ципін і партнери» Марина Суткович.

Днями соціологічна група «Рейтинг» провела опитування українців на карантині, запропонувавши оцінити рівень захисту громадян у різних сферах. Як показали результати, найбільш незахищеними українці відчувають себе не щодо надзвичайних ситуацій чи епідемій. Найнижчу оцінку отримав захист суспільства від корупції – 87% опитаних вважають ситуацію з хабарництвом в Україні «незадовільною» або «жахливою».

Згідно з даними Національного агентства з питань запобігання корупції, до 44,2% українців особисто стикалися з корупцією. При цьому більшість громадян не мають точного уявлення щодо того, які практики варто вважати хабарництвом, та толерують деякі з них. Однак законодавством встановлені досить чіткі межі дій, які можуть бути визнані корупційними.

Читайте також: Рейдерські справи у суді: хто буде відповідачем та до якого суду звертатися?

Різниця між хабарем та подарунком

Мітітел Руслан, адвокат АБ “Ципін і парнери”

«Щоб в майбутньому в обдарованої особи не виникло проблеми, потрібно чітко розуміти відмінність між подарунком та неправомірною вигодою, – попереджає адвокат АБ «Ципін і партнери» Руслан Мітітел. – Подарунок – це річ, яку дарувальник за власним бажанням безплатно віддає у володіння іншої особи з метою задовольнити її вподобання. А неправомірна вигода дається за вчинення або обіцянку зробити якусь певну дію посадовою особою на користь того, хто дає цю вигоду. Вручення подарунка повинно бути пов’язане із відповідним приводом, святом, певною подією, наприклад, воно може відбуватися під час офіційних заходів, урочистостей, візитів, але не під час виконання особою своїх службових обов’язків».

За словами адвоката, згідно із законом України «Про запобігання корупції», подарунок – це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової. Неправомірна вигода – грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав.

«Подарунок ніяким чином не повинен стосуватися виконання особою своїх службових повноважень, – говорить Руслан Мітітел. – При цьому особи можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, якщо вартість таких подарунків не перевищує один прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на день прийняття подарунка, одноразово, (станом на 01.01.2021 – це 2270 гривень), а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує двох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня того року, в якому прийнято подарунки (станом на 01.01.2021 – це 4540 гривень)».

Це обмеження не поширюється на подарунки від близьких осіб. А от від своїх підлеглих чиновникам взагалі забороняється отримувати будь-які подарунки.

В будь-якому випадку ви завжди маєте право відмовитися від пропозиції отримати подарунок, нагадує адвокат. «За можливості ідентифікуйте особу, яка зробила вам таку пропозицію, залучіть свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників, письмово повідомте про пропозицію безпосереднього свого керівника або зв’яжіться з працівниками у сфері протидії корупції», – радить Руслан Мітітел.

Відповідальність за хабарництво

У Кримінальному кодексі України хабарництво визначається як «неправомірна вигода». Відповідальність за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди встановлена у статті 368. В залежності від розміру вигоди та становища, яке займає службова особа, відповідальність за такий злочин може коливатися від штрафу до позбавлення волі на строк аж до 12 років з конфіскацією майна.

Стаття 369 КК встановлює відповідальність і для того, хто дає хабар. Так, пропозиція чи обіцянка службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища караються штрафом від 1000 до 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від 2 до 4 років, або позбавленням волі на той самий строк.

Куди скаржитись на корупціонера

Якщо від вас вимагають або пропонують дати хабаря, ви можете звернутися до поліції або Національного антикорупційного бюро України. Підприємці також можуть поскаржитись у Раду бізнес-обудсмена. При цьому слід розуміти, що НАБУ розслідує корупційні правопорушення вищих посадових осіб або справи, в яких розмір предмета злочину або завданої ним шкоди в 500 і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на час вчинення злочину. На І півріччя 2021 року ця сума становить 1 135 000 гривень.

Перед зверненням в НАБУ просять переконатися, що інформація, яку ви хочете передати, може бути перевірена. Якщо так, ви можете зателефонувати на спеціальну телефону лінію за номером 0-800-213-200, надіслати заяву поштою або використавши електронну форму зворотного зв’язку, розміщену на сайті. До речі, згідно із статтею 19 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» анонімні заяви і повідомлення про кримінальні правопорушення або необґрунтовані активи теж розглядаються, але лише у разі, коли інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані та може бути перевірена.

Законами України «Про запобігання корупції», «Про Національне антикорупційне бюро України», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» Кримінальним процесуальним кодексом України передбачений захист осіб, які передають інформацію про правопорушення. Це і надання охорони, і навіть зміна документів та зовнішності. А от самому збирати докази проти корупціонерів не варто, адже не всі з них можуть бути визнані судом як прийнятні. Краще співпрацювати в цьому питанні з правоохоронцями та заручитися професійною юридичною допомогою.

Читайте також: Договір довічного утримання, спадковий договір чи заповіт – в чому відмінність

Ви можете звернутися до Європейського суду з прав людини, якщо вважаєте, що держава порушила ваші права. Юрисдикція Європейського суду поширюється на всі питання, які стосуються Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому слід розуміти, що Європейський суд не виконує функції національного суду та не має повноважень скасовувати або змінювати рішення національних судів. Він розглядає заяви, які спрямовані проти держав. Тобто ви можете звернутися до Суду зі скаргами, предмет яких перебуває у сфері відповідальності суб’єкта владних повноважень – наприклад, уряду, суду або прокуратури вашої держави. Суд не розглядає заяви, спрямовані проти приватних осіб або недержавних інституцій.

Читайте також: Як розглядаються справи у Європейському суді з прав людини: коментар адвоката

Нова стратегія обробки справ

Нещодавно Європейський Суд заявив про запровадження нового підходу до обробки справ. Як відомо, існуюча політика пріоритетів суду визначає сім категорій справ, починаючи від найбільш невідкладних (категорія I) до найменш важливих (VII категорія). Справи, що підпадають під категорії I-III, Суд розглядає шляхом судових рішень або рішень, які в основному приймаються Великою палатою або палатами із семи суддів. Повторювані справи та явно неприйнятні справи за категоріями V-VII швидко розглядаються Судом за допомогою різних механізмів фільтрації.

Однак, як повідомляє Європейський Суд, у категорії IV є справи, здатні порушити дуже важливі питання для держав та системи Конвенції в цілому, тому вони мають бути оброблені більш оперативно. Ці випадки будуть ідентифіковані за новою категорією IV-High.

До нової категорії увійдуть справи, висновки яких можуть призвести до змін або роз’яснень міжнародного чи внутрішнього законодавства або практики, справи, що торкаються моральних чи соціальних питань та справи, що стосуються нових чи важливих питань прав людини. Також Суд братиме до уваги, чи висвітлювалась судова справа у ЗМІ в національному масштабі та чи є вона політичною.

Як подати заяву до Європейського Суду

Згідно з п. 1 статті 35 Конвенції, Суд приймає заяви до розгляду лише після того, як були використані усі внутрішні засоби юридичного захисту, і лише протягом шести місяців з дати винесення остаточного рішення.

На початковій стадії подання заяви правила не зобов’язують вас мати представника або адвоката. Однак, якщо Європейський Суд вирішить запропонувати уряду висловити свою позицію у справі, Вам потрібно буде мати представника, який є практикуючим юристом в одній із держав, що ратифікували Конвенцію. Представник повинен володіти однією з офіційних мов Суду – англійською або французькою.

На початковій стадії Суд дозволяє листуватися офіційною мовою однієї з держав, що ратифікували Конвенцію. Однак як тільки Суд звернеться до уряду з пропозицією висловитися у справі, листування вже вестиметься однією з офіційних мов Суду.

адвокат АБ “Ципін і партнери” Марина Суткович

«У своїй першій заяві до Європейського Суду ви повинні викласти факти, щодо яких ви скаржитися, суть скарг та права, гарантовані Конвенцією або протоколами до неї, які, на вашу думку, були порушені, – зазначає адвокат АБ «Ципін і партнери» Марина Суткович. – Також ви маєте вказати національні засоби юридичного захисту, якими ви скористалися, та перелік рішень судів або інших державних органів у справі, із зазначенням дати кожного рішення та органу, який його виніс, а також коротку інформацію про зміст цього рішення. До листа необхідно додати копії самих рішень. При цьому слід враховувати, що суд не повертає надіслані йому документи, тому необхідно надсилати копії, а не оригінали».

Заява має бути підписана вами або вашим представником.

Відкритість, віддаленість, безкоштовність

Слід враховувати, що за правилами Європейського Суду, всі документи, що надходять до Секретаріату Суду, за винятком поданих з приводу переговорів щодо дружнього врегулювання, можуть бути доступними для громадськості, якщо Голова Палати Суду не вирішить інакше. Інформація щодо справи може, зокрема, розміщуватися на офіційному сайті Суду. Іноді Голова Палати Суду може надати дозвіл на анонімність. Якщо ви не хочете розкривати свою особу, ви маєте зазначити про це одразу при першому зверненні.

Суд розглядатиме вашу справу письмово, і не потребуватиме вашої особистої присутності. Усі листи слід направляти до Суду звичайною поштою на адресу The Registrar, European Court of Human Rights, Council of Europe, F–67075 STRASBOURG CEDEX, FRANCE. Усі сторінки листування мають бути відокремлені і пронумеровані, не слід їх скріплювати степлером або зшивати.

Процедура розгляду справи у Європейському Суді безкоштовна. Відкривши справу, Суд повідомить вам її номер, який потрібно буде вказувати щоразу при листуванні. Про будь-яке рішення, винесене Судом у вашій справі, вас буде обов’язково повідомлено. І хоч зазвичай розгляд справ у Європейському Суді триває по п’ять-шість років, результат може бути того вартий, адже рішення Суду є обов’язковим для виконання будь-якою країною, що ратифікувала Конвенцію про захист прав людини.

Як пояснено на сайті самого Суду, він дуже перевантажений: «Суд отримує десятки тисяч заяв щороку. Він не має ресурсів для розгляду малозначущих справ. Подібні скарги можуть бути визнані неприйнятними через зловживання правом на подання заяви. Заява так само може бути відхилена, якщо оскаржувані заявником обставини не завдали йому дійсної та суттєвої шкоди, не піднімають нові питання захисту прав людини, які потребують розгляду на міжнародному рівні, та були вже розглянуті національними судами».

«Суд на власний розсуд вирішує вищезазначені питання, тому, готуючи заяву, недостатньо просто заповнити формуляр, – зауважує Марина Суткович. – Важливо висвітлити проблему через призму значущості вирішення цього питання для загальної європейської практики із захисту прав людини. Тому заяву до Європейського Суду потрібно складати з фахівцем, який знає ці особливості та може правильно зосередити увагу на ключових моментах».

Читайте також: Як подати заяву до Європейського суду з прав людини: розповідає адвокат

Як правило, дублікати втрачених документів, які матимуть таку ж саму юридичну силу, що й оригінали, можна отримати в тих самих державних органах, де ви отримували оригінали. Однак, якщо нерухомість набувалася у власність давно, ми не завжди можемо напевне згадати, де саме отримували той чи інший документ. До того ж, законодавство швидко змінюється, як і повноваження багатьох органів влади. Наприклад, з 2013 року в Україні технічні паспорти на нерухомість можуть видавати і приватні компанії. То ж, якщо разом з правовстановлюючими документами ви втратили техпаспорт і не пам’ятаєте, яка установа видавала вам його раніше, можете замовити новий техпаспорт в будь-якій компанії, що надає послуги з технічної інвентаризації.

Читайте також: Перевірка квартири перед купівлею: на що звернути увагу

Договір купівлі-продажу (дарування, міни) та свідоцтво про спадщину

Одними з основних правовстановлюючих документів на нерухомість є договори купівлі-продажу,дарування чи міни, а також свідоцтва про спадщину за законом або за заповітом. У разі втрати таких документів, їхні дублікати видаватиме нотаріус, що вчиняв нотаріальні дії щодо них.  У статті 53 Закону України «Про нотаріат»  зазначено, що у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування за письмовою заявою осіб, за дорученням яких або щодо яких вчинялася нотаріальна дія, нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування видається дублікат втраченого або зіпсованого документа.

Якщо ж ви не пам’ятаєте, який саме нотаріус проводив реєстрацію вашого документу, ви можете отримати платну довідку з Реєстру на сайті Міністерства юстиції України. Довідка міститиме інформацію про дату реєстрації та нотаріуса, що її здійснив.

Свідоцтво на право власності

Відновлення свідоцтва на право власності дещо складніша процедура, ніж відновлення нотаріально засвідчених правовстановлюючих документів. Адже, як правило, вони видавалися місцевими державними адміністраціями. Таким чином, на сьогодні за їхніми дублікатами слід звертатися до Центрів надання адміністративних послуг за місцезнаходженням квартири. Послуга отримання дублікату в ЦНАП є безкоштовною.

Для отримання дублікату свідоцтва про приватизацію в ЦНАП вам необхідно надати:

• заяву зі згодою всіх повнолітніх співвласників житла, які брали участь в приватизації (заповнюється в присутності адміністратора);
• копії паспортів або свідоцтв про народження для осіб, що не досягли 16-річного віку, які є співвласниками житла та оригінали документів для посвідчення;
• документ з поліції про те, що оригінал свідоцтва про право власності на житло був викрадений або втрачений;
• оголошення про втрату свідоцтва в друкованих засобах масової інформації.

Рішення суду

«Бувають випадки, коли оформити дублікати загублених правовстановлюючих документів не є можливим у силу різних причин, – зазначає юрист Адвокатського Бюро «Ципін і партнери» Аліна Сколота. – У такому разі варіантом розв’язання проблеми служить подача до суду позовної заяви про визнання права власності на об’єкт нерухомості або про встановлення юридичного факту. Рішення суду при цьому стає правовстановлюючим документом».

Якщо ж рішення суду було  втрачено, ви можете запросити його копію в суді першої інстанції, де розглядалась відповідна справа. І навіть якщо вона продовжувала розглядатися в судах вищих інстанцій і остаточне рішення приймав інший суд, необхідну вам копію все ж видаватиме суд першої інстанції, адже там зберігаються матеріали справи.

Судовий збір за повторну видачу копії рішення становить 0,003 прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожну сторінку рішення. В 2021 році ця сума становить 6,81 гривень за сторінку. Необхідну суму слід сплатити до подання заяви, так як чек про сплату збору подається до суду разом із заявою про видачу копії рішення.

Варто зазначити, що обов’язковою процедурою після отримання дубліката правовстановлюючого документа є повна інвентаризація об’єкта нерухомості.

На завершальному етапі дублікат правовстановлюючого документа реєструється в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Отже, втрата будь-яких документів – річ неприємна, однак, знаючи правові нюанси, будь-яку ситуацію можна вирішити. У разі виникнення складнощів, не зволікайте звертатися за правовою допомогою. Це збереже ваш час і убезпечить від зайвих хвилювань.

Читайте також: Як відновити загублений паспорт?

Законодавство України передбачає декілька способів стягнення аліментів на утримання дитини. Зокрема, платник може самостійно подати заяву про щомісячне списання певної суми його заробітку на користь одержувача. Однак так само самостійно платник може в будь-який момент і відкликати свою заяву. У цьому випадку, не уклавши попередньо договір про аліменти, одержувач буде змушений звернутися до суду. А судовий розгляд, як відомо, – справа затяжна та клопітка.

Договір про сплату аліментів звільнить вас від необхідності мати справу із судом, якщо інша сторона ухилятиметься від сплати. Адже згідно із частиною 2 статті 189 Сімейного кодексу України у разі його невиконання аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Для отримання такого напису слід лише пред’явити докази заборгованості. І договір набуде сили виконавчого документа – такого ж, як рішення суду.

Читайте також:

Шлюбний договір: бути чи не бути?

Позбавлення батьківських прав: підстави та наслідки

Переваги договору про аліменти

Укладення аліментного договору має переваги і для платника. Адже у цьому випадку гроші не списуються автоматично з рахунку, як у разі виплати аліментів за рішенням суду, а платник сам надсилає кошти. І лише якщо існує заборгованість, і одержувач отримав виконавчий напис нотаріусу, кошти списуватимуться автоматично.

Суттєвою перевагою договору є і той факт, що сторони самостійно, без втручання суду домовляються про суму аліментів. Згідно із статтею 182 СК мінімальний рекомендований розмір аліментів становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Для І півріччя 2021 року прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років становить 1921 гривню, для дітей віком від 6 до 18 років – 2395 гривень. І хоча прожитковий мінімум щороку індексується та збільшується, навряд чи ця сума може повністю задовольнити усі місячні потреби дитини. Але навіть такий розмір аліментів може бути присуджений лише у разі достатнього заробітку платника. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину ще менший і становить лише 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Тож краще все ж таки про розмір аліментів домовитися у договорі.

Договір – окремо, розлучення – окремо

Згідно із статтею 180 СК, батьки зобов’язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття. Якщо ж хтось із батьків не бере участі в утриманні дитини та проживає окремо від неї, він зобов’язаний сплачувати аліменти.

Як подати в суд на аліменти, так укласти договір про аліменти можна і перебуваючи в законному шлюбі, і перебуваючи в цивільному шлюбі, і будучи розлученими. Уявіть, наскільки ви убезпечите себе і свою дитину, якщо ще перебуваючи у шлюбі, домовитесь про сплату певної суми аліментів у разі розлучення або окремого проживання. До речі, питання сплати аліментів може бути зафіксоване і в шлюбному договорі, однак в такому разі у випадку несплати одержувач все ж таки змушений буде звернутися до суду за їхнім стягненням, адже отримати виконавчий напис нотаріуса щодо сплати аліментів за шлюбним договором законодавство не дозволяє.

Договір про припинення аліментів

Існує й інший вид договору – договір про припинення аліментів.

Адвокат Тетяна Войнова

«Той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо), – розповідає адвокат АБ «Ципін і партнери» Тетяна Войнова. – Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. Майно, одержане дитиною за цим договором, може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування».

Згідно статті 190 СК, на майно, одержане за договором про припинення аліментів, не може бути звернене стягнення. Якщо дитина досягла 14 років, вона бере участь в укладенні такого договору особисто.

Договір про припинення аліментів може бути визнаний у суді недійсним за вимогою відчужувача нерухомого майна у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини. У такому разі у відчужувача відновлюється право власності на нерухоме майно.

Також слід враховувати, що укладення договору про припинення аліментів не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов’язку брати участь у додаткових витратах на дитину, що виникають за особливих обставин.

Як договір про аліменти, так і договір про їхнє припинення має бути завірений нотаріально. Практика показує, що укладення такого договору може стати запорукою спокою та впевненості в завтрашньому дні для обох сторін.

Читайте також:

З ким після розлучення залишаються діти та як визначаються права і обов’язки кожного з батьків?

Згідно із Законом України «Про Національну поліцію» поліція для виконання покладених на неї завдань вживає заходів реагування на правопорушення, визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним процесуальним кодексом України. Для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення поліція також в межах своєї компетенції застосовує поліцейські превентивні заходи та заходи примусу. Згідно із статтею 42 закону заходами примусу є фізичний вплив, застосування спеціальних засобів та вогнепальної зброї.

Водночас частина 5 статті 43 закону забороняє поліцейським застосовувати фізичну силу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, малолітніх осіб, осіб з явними ознаками обмежених можливостей або старості, крім випадків учинення ними збройного чи групового нападу, учинення збройного опору поліцейському, що загрожує життю і здоров’ю інших осіб або поліцейських, якщо відбити такий напад або опір іншими способами і засобами неможливо.

Читайте також:

Що робити, якщо вас викликають у поліцію

Що робити, якщо вас затримала поліція

«Підкоряйся, а потім оскаржуй»

У свій час значного резонансу набув висновок Верховного Суду у справі N444/2115/17. Громадянин не підкорився вимозі поліцейських пред’явити документи, аргументуючи тим, що він не порушував Правила дорожнього руху. Крім цього, як встановив суд першої інстанції, засуджений фізично протидіяв інспекторам одягнути на нього кайданки з метою доставлення до відділення поліції для встановлення його особи, зірвав головний убір та вдарив кулаком в обличчя інспектора.

Позиція сторони захисту базувалася на тому, що дії засудженого не можуть бути кваліфіковані як опір поліцейському, адже вони були спровоковані незаконними діями працівників поліції.  На що Верховний Суд вказав, що невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав.

Багато хто з правозахисників розцінив таку позицію Верховного Суду як потурання принципу «підкоряйся, а потім оскаржуй», який останнім часом просуває Міністерство внутрішніх справ України. Рішення Верховного Суду остаточно визначило – підставність або безпідставність дій поліцейського не є релевантною ознакою для кваліфікації дій як опір поліцейському.

Артем Бондаренко, адвокат

Втім, відповідальність за статтею 342 Кримінального кодексу України за опір працівникові правоохоронного органу настає лише у тому випадку, якщо поліцейський був при виконанні своїх службових обов’язків, зауважує адвокат АБ «Ципін і партнери» Артем Бондаренко.

«Якщо правоохоронець, явно перебуваючи на відпочинку, зачіпає громадян чи висуває неадекватні вимоги, прикриваючись статусом поліцейського, то завдана шкода його здоров’ю внаслідок умисних дій іншої особи має бути кваліфікована не як опір правоохоронцю, а як заподіяння тілесного ушкодження відповідної тяжкості згідно із статтями  121-126 КК», – зазначає він.

Самозахист від надмірного насильства

Однак у рішення ВС у справі N444/2115/17 була й інша важлива частина. Суд визначив, що вирішуючи питання про наявність у діях обвинуваченої особи «опору» в значенні статті 342 КК, суд повинен взяти до уваги також поведінку поліцейського або поліцейських під час пред’явлення ними вимог і за подальшого розвитку подій у зв’язку із цими вимогами.

Зокрема, стаття 29 закону про Національну поліцію вимагає, щоб поліцейський захід був серед іншого необхідним і пропорційним. Стаття 43 вимагає, щоб поліцейський заздалегідь попередив особу про намір застосувати фізичну силу і особі було надано достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського.

Однак у матеріалах справи N444/2115/17 були показання свідка, а також відеозаписи з нагрудної камери поліцейського та з телефону свідка, які не підтверджували будь-яких погроз або нецензурної лайки з боку засудженого на адресу поліцейських до того моменту, поки поліцейські не почали застосовувати силу. Тож суд частково задовольнив скарги засудженого.

Що не є опором поліцейському?

Верховний Суд визначив, що дії особи, спрямовані на протидію невиправданому і надмірному насильству з боку поліцейського, не можуть кваліфікуватися як опір за статтею 342 КК. Якщо особа відштовхує поліцейського, щоб запобігти удару кийком, або закриває обличчя від удару, в результаті чого поліцейський отримує травму руки, або хапається за одяг поліцейського, щоб запобігти падінню, такі дії не можуть вважатися опором у значенні статті 342 КК, оскільки їхня мета полягає не у протидії законній діяльності поліції, а в уникненні небезпеки для життя і здоров’я особи.

«Проте навіть у таких випадках громадянам варто усвідомлювати, що метою їхніх дій є виключно самозахист від насильства, – застерігає адвокат. – Перехоплювати ініціативу на себе і завдавати ушкоджень нападнику у відповідь точно не варто, оскільки можна переступити дозволені законом межі необхідної оборони. Також варто утримуватися і від висловлення поліцейському погроз заподіяти шкоди його здоров’ю в майбутньому у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків. За такі дії також може настати кримінальна відповідальність за статтею 345 КК України».

На жаль, випадки перевищення поліцейськими своїх повноважень не поодинокі, і цей факт є загальновідомим. Звичайно, не варто намагатися навмисне загострювати конфлікт агресивною поведінкою або перешкоджати поліцейському виконувати свої обов’язки. Однак і допускати порушення власних прав теж не слід.

Читайте також: Огляд та обшук – у чому відмінність?

Заради справедливості слід зазначити, що іноді й самі нотаріуси та державні реєстратори піддаються рейдерським атакам. Наприкінці минулого року Міністерство юстиції України навіть було змушене видати наказ про забезпечення державних реєстраторів додатковими засобами ідентифікації під час доступу до Єдиних та Державних реєстрів. Адже були випадки, коли рейдери проводили перереєстрацію майна за допомогою програми віддаленого доступу та особистих ключів доступу державного реєстратора до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Тож Мінюст дозволив реєстраторам доступ до реєстрів тільки за умови підключення їх до засобу додаткової ідентифікації з використанням одноразового пароля.

Читайте також: Як уберегтися від рейдерства?

Чи подавати в суд на нотаріуса?

адвокат АБ “Ципін і партнери” Марина Суткович

«Навіть якщо предметом оскарження є реєстраційні дії, залучати державного реєстратора у якості відповідача або третьої сторони не потрібно, – стверджує адвокат АБ «Ципін і партнери» Марина Суткович. – У своїй постанові у справі №826/3051/18 Велика Палата Верховного Суду зазначає, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, що пов’язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач уважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору».

В іншій постанові Великої Палати ВС у справі №520/13067/17 зазначається, що державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був.

Хто буде відповідачем у «рейдерських» справах?

Часто рейдери встигають декілька разів перепродати майно до того, як справа розглядатиметься у суді. Як в такому випадку визначити відповідача? У своїй постанові у справі №910/1809/18 Велика Палата ВС вказує, що належним відповідачем є особа, яка є останнім набувачем майна: «Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна».

«Також ВП Верховного Суду звертає увагу на те, що закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, в яких на підставі цих рішень виникли права та були надалі відчужені», – зауважує адвокат.

Юрисдикція справ про рейдерство

«Навіть якщо державний реєстратор буде учасником справи у суді, сам факт його участі не буде підставою визнати такий спір публічно-правовим і віднести його до категорії адміністративних справ», – говорить Марина Суткович.

Як йдеться у постанові ВП ВС у справі №826/10249/18, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

«Оскарження ж рішень про державну реєстрацію права власності, безпосередньо пов’язаних із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо нерухомого майна, має приватноправовий характер, – наголошує адвокат. – Як вважає Верховний Суд, незалежно від суб’єктного складу сторін, такий спір має вирішуватися за правилами цивільного або господарського судочинства».

Як і будь-яке негативне явище, рейдерство завжди легше попередити, ніж перемогти, коли воно вже фактично відбулося. Однак на будь-якій стадії судового розгляду допомога професійних юристів з досвідом ведення «рейдерських» справ здатна значно збільшити ваші шанси на захист власного бізнесу.

Читайте також: Рейдерство за участі “чорних” реєстраторів: що каже судова практика