Сайт перебуває у стадії розробки
АДВОКАТСЬКЕ БЮРО «ЦИПІН І ПАРТНЕРИ»

Посты автора julia

julia

julia

Все про роботу керівників: матеріальна відповідальність, несумісна діяльність та підстави для звільнення

Опубликовано: 19.03.2021 в 13:20

Автор:

Категории: Юридичні поради

Існують певні особливості прийому на роботу керівників. Зокрема, згідно із статтею 65 Господарського кодексу України, з керівником підприємства може бути укладений договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. А з посадовими особами акціонерного товариства Закон України «Про акціонерні товариства» дозволяє укладати навіть цивільно-правові договори.

Читайте також: «Це не працівник, а стажер» – неоформлене стажування теж карається штрафом

Законодавство України передбачає досить високий рівень відповідальності для керівників, зауважує юрист Адвокатського бюро «Ципін і партнери» Анна Бичкова.

«Особливу увагу керівникам варто приділяти дотриманню норм антикорупційного законодавства, а також нормам охорони праці та організації безпеки працівників. Так, у разі нещасного випадку під час виконання працівниками трудових обов’язків посадова особа повинна вчасно відреагувати та повідомити центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, інакше їй не уникнути адміністративної відповідальності за статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення», – говорить юрист.

«Навіть у вільний від роботи час керівникам юридичних осіб варто бути обережним і не квапитись ділитись новинами із життя установи із друзями чи знайомими, – застерігає Анна Бичкова. – Спочатку проаналізуйте, чи не може містити така інформація інсайдерських відомостей, наприклад, щодо придбання чи відчуження цінних паперів, тощо. Адже якщо хтось, скориставшись ними, отримає необґрунтований прибуток в значному розмірі, тим самим заподіявши значних збитків інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, вас може бути притягнуто до відповідальності за статтею 232-1 Кримінального кодексу України».

Матеріальна відповідальність

Згідно із статтею 132 Кодексу законів про працю України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

В статті 130 КЗпП йдеться, що відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами. У статті 134 передбачені випадки, коли працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі чи організації. Зокрема, таку відповідальність нестиме керівник підприємства, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Робота за сумісництвом

Для державних підприємств, установ та організацій діє обмеження, визначене у Положенні «Про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», затвердженому 28.06.1993 року. Керівники таких підприємств, їхні заступники, а також керівники структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності.

Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не дозволяє членам виконавчих органів товариств без згоди загальних зборів учасників або наглядової ради товариства здійснювати господарську діяльність як фізична особа – підприємець у сфері діяльності товариства, бути учасником повного товариства або повним учасником командитного товариства, що здійснює діяльність у сфері діяльності товариства, а також бути членом виконавчого органу або наглядової ради іншого суб’єкта господарювання, що здійснює діяльність у сфері діяльності товариства.

Особливості звільнення керівників

Певні норми КЗпП роблять звільнення керівника простішим, аніж інших працівників. Зокрема, згідно із статтею 43-1 розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу із керівником підприємства та його заступниками можливе без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Як йдеться у пункті 5 частини 1 статті 41, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний і у випадку припинення повноважень посадових осіб. При цьому згідно із статтею 44 працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж 6-місячний середній заробіток.

На відміну від інших працівників, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 41 керівник може бути звільнений навіть у випадку одноразового грубого порушення трудових обов’язків. Крім того, стаття 45 зобов’язує власника або уповноважений ним орган розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації, якщо керівник порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди.

Між тим, необхідно зазначити, що на керівників поширюються всі основні трудові гарантії, визначені законодавством. А знання особливостей регулювання роботи топ-менеджерів допоможе уникнути зайвих конфліктів та забезпечити злагоджену роботу підприємства.

Читайте також: Шлюбний договір: бути чи не бути?

Оформлення нерухомості на дитину: який вид договору обрати?

Опубликовано: 18.03.2021 в 01:27

Автор:

Категории: Юридичні поради

До 14 років особа вважається малолітньою і має право вчиняти лише дрібні побутові правочини. Для осіб від 14 до 18 років список правочинів дещо розширюється, зокрема, неповнолітні можуть самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. Інші правочини неповнолітня особа теж може вчиняти, але лише за згодою батьків або піклувальників. Тобто починаючи з 14 років, дитина може сама укладати договори купівлі-продажу або, приміром, договори інвестування в будівництво. Якщо ж є потреба оформити на дитину вже придбану квартиру, це можна здійснити шляхом складання заповіту або укладення договору дарування.

Читайте також: Коли податок з продажу нерухомості можна не платити?

Заповіт

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Цивільний кодекс України дозволяє заповідачу призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Адвокат Тетяна Войнова

«Необхідно враховувати, що згідно із статтею 1241 Цивільного кодексу України право на обов’язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, – зазначає адвокат АБ «Ципін і партнери» Тетяна Войнова. – Вони, незалежно від змісту заповіту, спадкують половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом».

Згідно із статтею 1254  Цивільного кодексу України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт, а також скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Зверніть увагу, що кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Також заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни.

Договір дарування

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Стаття 723 ЦК України дозволяє скласти договір дарування так, що дарунок буде переданий обдаровуваному у майбутньому або в разі настання певної обставини. Однак необхідно враховувати, що, як йдеться у статті 724 ЦК України, дарувальник має право відмовитися від передання дарунка у майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився. І взагалі згідно із статтею 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред’явлення вимоги дарунок є збереженим. Або приміром, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність. До вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік. Тож фактично у будь-який момент протягом року у разі розірвання договору обдаровуваний зобов’язаний буде повернути дарунок.

При цьому договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, зазначає Тетяна Войнова.

Особливості правочинів щодо майнових прав дітей

Частина 2 статті 177 Сімейного кодексу України забороняє батькам неповнолітньої дитини здійснювати правочини щодо її майнових прав, в тому числі укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню, без дозволу органу опіки та піклування. Згідно із частиною 4 цієї ж статті, дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

Органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини, якщо буде встановлено, що мати або батько, які звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав або якщо, приміром, між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини.

«При розлученні той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо), – розповідає Тетяна Войнова. – Такий договір підлягає нотаріальному посвідченню. Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. Майно, одержане дитиною за цим договором, може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування».

Законодавство України дає достатньо можливостей гарантування прав неповнолітніх осіб, одним з яких є право на житло. Завдання ж батьків – убезпечити своїх дітей у майбутньому, обравши надійний законний варіант оформлення нерухомості на дитину.

Читайте також: Чи можна позбавити спадку?

Договір з банком: на що звернути увагу, щоб не потрапити в боргову яму?

Опубликовано: 11.03.2021 в 17:05

Автор:

Категории: Без рубрики

Уявіть ситуацію: під час оформлення платіжної картки ви підписали анкету-заяву клієнта або договір обслуговування з банком. Водночас, окрім звичайної платіжної картки, ви додатково отримали ще й кредитну з лімітом 5 тис. грн. В анкеті-заяві ви поставили “галочку”, що ознайомилися з умовами та правилами обслуговування, погоджуєтеся з договором, готові роздрукувати свій примірник із вебсайта банку. До того ж, ви зобов’язалися слідкувати за зміною умов обслуговування на вебсайті банку. З часом ви могли перестати користуватися карткою, однак не стали її закривати. У результаті через декілька років ви отримали запрошення до суду, де дізналися, що кредитний ліміт у розмірі 5 тис. грн переріс у борг 20 тис. грн. Сума складалася з відсотків за користування кредитом, пені та безпосередньо тіла кредиту.

Читайте також: Що робити боржнику у випадку скасування рішення, яке фактично було виконано?

Особливість у тому, що така анкета або договір приєднання можуть бути фактично кредитним договором із банком.
Згідно з Цивільним кодексом України такі документи прирівнюються до кредитних договорів. Проте навіть у таких анкетах повинні бути прописані основні умови фінансової послуги. Якщо цієї інформації немає, фінансова установа порушує ваші права. Підписуючи таку анкету або договір приєднання, в перспективі ви можете отримати зобов’язання, незважаючи на те, що могли не повністю зрозуміти умови користування кредитним лімітом.

Як уникнути такої ситуації?

  • Звертайте увагу на вартість користування кредитним лімітом. Ця інформація має бути зазначена в правилах та умовах, розміщених на сайті. Також фінансова установа зобов’язана зазначати в анкеті-заяві вартість послуг, а в договорі приєднання – штрафи у випадку прострочення.
  • Зверніть увагу й на те, що за умовами договору фінансова установа може отримати право змінювати в односторонньому порядку комісії, тарифи, а також розмір кредитного ліміту. Однак, вона зобов’язана повідомляти про відповідні зміни на своєму вебсайті за 30 днів до вступу їх у дію.
  • Візьміть у банку паспорт споживчого кредиту, в якому відображено вартість та основні умови кредитного ліміту. Банк зобов’язаний його видавати у випадку кредиту більше мінімальної зарплати (зараз це 5 238 грн), інакше він порушує Закон України “Про споживче кредитування”.
Наголошуємо: підписуючи будь-який договір із банком, ви берете на себе зобов’язання виконувати його умови. Тому уважно читайте подібні документи та не ставте свій підпис, якщо вас щось насторожує. А якщо банк все ж порушує умови договіру, не гайте часу – відразу звертайтеся до кваліфікованого юриста, який допоможе вам владнати конфлікт з проблемною фінсустановою та уникнути зайвих хвилювань.

Персональні дані: хто має право їх збирати та використовувати?

Опубликовано: 11.03.2021 в 16:34

Автор:

Категории: Юридичні поради

Статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних може бути висловлене у письмовій формі або «у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди». У цій же статті прямо зазначається: «У сфері електронної комерції згода суб’єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб’єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки». Тобто, ставлячи галочку навпроти формулювання «погоджуюсь на обробку персональних даних», ми щоразу даємо компанії-власнику сайту правомірну згоду зберігати та використовувати інформацію про нас.

«Під час такої процедури передачі персональних даних, як реєстрація на сайті, мало хто з нас цікавиться, хто і як надалі оброблятиме персональні дані, – зазначає юрист Адвокатського бюро «Ципін і партнери» Кристина Тищенко. – На жаль, запам’ятати, кому і які персональні дані передаються, та спрогнозувати витік цих даних майже неможливо. Саме через це виникає безліч питань правового характеру».

Читайте також: Як уберегтися від рейдерства?

Як використовуються персональні дані

Стаття 10 Закону «Про захист персональних даних» визначає, що використанням персональних даних є будь-які дії володільця щодо їхньої обробки та захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб’єктам відносин, пов’язаних із персональними даними, що здійснюються за згодою суб’єкта персональних даних чи відповідно до закону.

А статтею 24 Закону передбачено, що володільці, розпорядники персональних даних та треті особи зобов’язані забезпечити захист цих даних від випадкових втрати або знищення, від незаконної обробки, у тому числі незаконного знищення чи доступу до персональних даних. Для цього вони зобов’язані створити спеціальний структурний підрозділ або призначити відповідальну особу, що організувала б таку роботу.

Випадки, коли поширення персональних даних можливе без згоди суб’єкта персональних даних, визначені у статті 14. Згідно з нею, таке поширення дозволяється лише в інтересах «національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».

Контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних здійснюють Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та суди. Уповноважений може отримувати на свою вимогу та мати доступ до будь-якої інформації (документів) володільців або розпорядників персональних даних та здійснювати інші повноваження передбачені Законом, які необхідні для здійснення контролю за забезпеченням захисту персональних даних.

Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про захист персональних даних

Статтею 188-39 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту персональних даних. Наприклад, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення Уповноваженого про обробку персональних даних або про зміну відомостей, які підлягають повідомленню згідно із законом, повідомлення неповних чи недостовірних відомостей тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності – від 200 до 400 неоподатковуваних мінімумів.

А недодержання встановленого законодавством порядку захисту персональних даних, що призвело до незаконного доступу до них або порушення прав суб’єкта персональних даних, тягне за собою накладення штрафу на громадян від 100 до 500 неоподатковуваних мінімумів, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності – від 300 до 1000 неоподатковуваних мінімумів.

Читайте також: Кого і де можна знімати на фото та відео

Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про захист персональних даних

Кримінальним кодексом України, а саме статтею 121, встановлено кримінальну відповідальність за незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконну зміну такої інформації, крім випадків, передбачених іншими статтями КК України, а також визначено покарання у вигляді штрафу від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів або у вигляді виправних робіт на строк до 2 років, або арешт на строк до 6 місяців, або обмеження волі на строк до 3 років.

Як зауважує Кристина Тищенко, наразі існуючі механізми надання згоди на обробку персональних даних не можуть забезпечити достатнього рівня захисту нашого приватного життя.

«Враховуючи відсутність реального контролю за витоком інформації, випадки незаконного доступу та поширення персональних даних досить розповсюджені, – говорить юрист. – При цьому закон передбачає право фізичної особи на видалення вже наданих персональних даних. Щоправда, для цього потрібно звертатися із заявами до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини або до суду. І лише отримавши рішення суду або припис Уповноваженого, можна подати запит про видалення ваших персональних даних».

Читайте також: Як відновити загублений паспорт?

«Це не працівник, а стажер» – неоформлене стажування теж карається штрафом

Опубликовано: 10.03.2021 в 15:18

Автор:

Категории: Юридичні поради

Якщо інспектори Держпраці виявлять на підприємстві працівника без оформлення трудового договору, юридичні та фізичні особи – підприємці нестимуть відповідальність у вигляді штрафу у 10-кратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення. Саме такий розмір штрафу встановлює стаття 265 Кодексу законів про працю України. Виключенням є юридичні особи та фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої – третьої груп. До них застосовується попередження. Однак якщо це ж порушення буде вчинено повторно протягом двох років, до  роботодавців буде застосований штраф вже у 30-кратному розмірі мінімальної заробітної плати за кожного неоформленого працівника.

Читайте також:  Як директору підприємства звільнитися без згоди засновників: розповідає юрист

Стажування безробітних

Знаючи про такі значні штрафи, часто під час перевірок підприємці називають неоформлених працівників стажерами. Однак навряд чи це допоможе уникнути відповідальності. Справа в тому, що Кодекс законів про працю України не передбачає укладення між суб’єктом господарювання та найманим працівником договору на стажування та прийняття працівника на стажування.  Відповідно до Наказу «Про затвердження Порядку професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних» № 318/655 від 31.05.2013 року  стажування безробітних здійснюється на замовлення роботодавців за індивідуальною програмою, що затверджується роботодавцем і погоджується центром зайнятості.

Так, у статті 35 Закону України «Про зайнятість населення» зазначено, що  професійне навчання зареєстрованих безробітних організовується територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на замовлення роботодавця або для самозайнятості, провадження підприємницької діяльності з урахуванням побажань безробітних і здійснюється у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання.

Стажування студентів

Стажерами можуть бути і студенти, однак з ними  має бути підписаний договір про стажування.

Зокрема, стаття 29 закону «Про зайнятість населення» говорить про те, що студенти закладів фахової передвищої та вищої освіти, учні закладів професійної (професійно-технічної) освіти, які здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», освітньо-професійним ступенем «фаховий молодший бакалавр», освітнім ступенем «молодший бакалавр», «бакалавр», «магістр» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, мають право проходити стажування за професією (спеціальністю), за якою здобувається освіта, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, на умовах, визначених договором про стажування у вільний від навчання час.

При цьому слід пам’ятати, що строк стажування студентів не може перевищувати шести місяців.

Замість стажування – випробування

Обмежуючи  роботодавця у прийняття на роботу стажерів, законодавство дає йому можливість встановити випробування для перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Випробування вказується у трудовому договорі та наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

«Варто зазначити, що термін випробування вважається завершеним, якщо працівник після закінчення строку випробування продовжує працювати, тобто успішно пройшов термін випробування, – розповідає юрист Адвокатського бюро «Ципін і партнери» Аліна Сколота. – Звільнення такого працівника стає можливим лише в загальному порядку. Після закінчення випробування трудовий договір такого працівника стає безстроковим. Якщо згідно із результатами випробування встановлено, що працівник не відповідає займаній посаді або виконуваній роботі, то роботодавець звільняє такого працівника впродовж терміну випробування та  письмово повідомляє про це за 3 дні. Останній день роботи вважається днем звільнення працівника. У день звільнення роботодавець видає працівнику трудову книжку, проводить розрахунок».

Однак згідно із статтею 26 КЗпП є категорії осіб, до яких випробування при прийнятті на роботу не встановлюється. Це особи до 18 років, молоді робітники після закінчення професійних навчально-виховних закладів або ВНЗ, особи, звільнені у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби та особи з інвалідністю, направлені на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи. Випробування не може бути встановлене для осіб, обраних на посаду, переможців конкурсного відбору на заміщення вакантної посади, осіб, які пройшли стажування при прийнятті на роботу з відривом від основної роботи, вагітних жінок, одиноких матерів, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, осіб, з якими укладається строковий трудовий договір строком до 12 місяців, осіб на тимчасові та сезонні роботи, внутрішньо переміщених осіб.

Випробування також не встановлюється при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.

Отже,  чинне законодавство про працю не передбачає проходження стажування особою, яка бажає працевлаштуватися шляхом укладання трудового договору, для перевірки її кваліфікації та навиків роботи або отримання таких.  Проте, роботодавець може встановлювати випробування. Однак в цьому випадку на робітника поширюється законодавство про працю, а також оплата праці відповідно до трудового договору.

Читайте також: Дистанційна робота – що потрібно знати роботодавцю та працівнику

Аліменти: розмір, порядок отримання та відповідальність за несплату

Опубликовано: 02.03.2021 в 14:53

Автор:

Категории: Юридичні поради

Згідно із статтею 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов’язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття. Якщо ж хтось із батьків не бере участі в утриманні дитини та проживає окремо від неї, він зобов’язаний сплачувати аліменти.

Законодавство передбачає декілька способів сплати аліментів на утримання дитини. Зокрема, особа може подати заяву за місцем своєї роботи, місцем виплати пенсії чи стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві. Таку можливість передбачає стаття 187 СК. Однак треба враховувати, що це добровільна заява, і в будь-який момент особа може її відкликати.

Іншим способом є укладення договору між батьками про сплату аліментів на дитину, в якому визначаються розмір та строки виплати. Суттєвою перевагою такого договору для сторони отримувача є той факт, що згідно із частиною 2 статті 189 СК у разі його невиконання аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Для отримання такого напису слід лише пред’явити докази заборгованості. І договір набуде сили виконавчого документа – такого ж, як рішення суду.

Адвокат Тетяна Войнова

«Під час укладення договору звернуть увагу на його форму та зміст, а також прослідкуйте, щоб з його змістом була ознайомлена інша сторона, – звертає увагу адвокат АБ «Ципін і партнери» Тетяна Войнова. – Адже відсутність ознайомлення або вільного волевиявлення на укладення договору можуть в майбутньому послужити причинами для оскарження його пунктів або й всього документу».

Читайте також: Позбавлення батьківських прав: підстави та наслідки

Як подати в суд на аліменти

Також аліменти можуть бути стягнуті через суд.

При цьому Цивільний процесуальний кодекс України дозволяє отримати судовий наказ про виплату аліментів. Він видається одразу, без розгляду справи в суді. Однак лише в тому випадку, якщо заявляється вимога про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину – однієї чверті, на двох дітей – однієї третини, на трьох і більше дітей – половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. Для отримання судового наказу не потрібно подавати позовну заяву, достатньо звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу.

Якщо ж ви хочете заявити інший розмір аліментів, то маєте подати позовну заяву до суду за місцем свого проживання або проживання платника.

«Чи можуть вам відмовити у видачі судового наказу? Так. Якщо ви неправильно сформуєте свої вимоги і прямо заявите розмір бажаних аліментів, що не передбачено законом для цього випадку, – говорить Тетяна Войнова. – Тоді суд може відмовити у прийнятті заяви про видачу наказу та роз’яснити вам право звернення з такими вимогами в порядку позовного провадження».

Розмір аліментів

Згідно із статтею 182 СК мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Однак ця ж стаття містить і мінімальний рекомендований розмір аліментів, який може бути присуджений у разі достатнього заробітку платника. Він становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Крім цього, при визначенні розміру аліментів з-поміж іншого суд враховує:

  • стан здоров’я та матеріальне становище дитини;
  • стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів;
  • наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
  • наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
  • доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів.

«Зверніть увагу, що мінімальний розмір аліментів прив’язаний до прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, який кожного року індексується та збільшується, п –нагадує адвокат. – Зокрема, для І півріччя 2021 року прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років становить 1921 гривню, для дітей віком від 6 до 18 років – 2395 гривень».

 Відповідальність за несплату аліментів

За несвоєчасну сплату аліментів законодавством передбачено широкий спектр санкцій – від пені до кримінальної відповідальності з обмеженням волі на строк до 2-х років.

Зокрема, одержувач має право вимагати з платника сплату пені у розмірі 1% за кожен день прострочення. Окрім цього, виникнення заборгованості – підстава для внесення платника до Єдиного реєстру боржників, що унеможливлює посвідчення нотаріусом правочинів щодо відчуження майна боржника.

Якщо ж розмір заборгованості перевищить суму платежів за 4 місяці, боржник буде обмежений у виїзді за межі України, керуванні транспортними засобами, користуванні зброєю та полюванні.

«Такі обмеження можуть бути встановлені за рішенням суду на підставі звернення виконавця», – зазначає Тетяна Войнова.

Виконавча служба має право накладати штраф на неплатників аліментів, розмір якого може сягати до 50% від суми заборгованості. Також згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення боржник може бути притягнутий до суспільно корисних робіт, а до злісних неплатників аліментів може бути застосоване покарання у вигляді громадських робіт на строк від 80 до 120 годин або арешту на строк до 3 місяців, або обмеження волі на строк до 2 років.

Загалом законодавство України передбачає достатньо можливостей стягнення аліментів. Однак необхідно пам’ятати, що в будь-яких питаннях, пов’язаних з виконанням батьківських обов’язків, закон буде завжди на боці дитини, а не когось одного з батьків. Тож знання юридичних нюансів може значно спросити вирішення такого важливого питання, як утримання дитини.

Читайте також: З ким після розлучення залишаються діти та як визначаються права і обов’язки кожного з батьків?

Нові правила дистанційної роботи – що змінилося?

Опубликовано: 23.02.2021 в 15:08

Автор:

Категории: Юридичні поради

Основне, що зробив прийнятий Верховною Радою в цілому закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правового регулювання дистанційної, надомної роботи та роботи із застосуванням гнучкого режиму робочого часу» – це розділив надомну та дистанційну робота, які до того розумілися як однакові. А також ввів в законодавство поняття гнучкого режиму робочого часу, який може застосовуватися не лише для дистанційної чи надомної роботи.

Читайте також: Як підготуватись до юридичної консультації?

Що таке гнучкий режим робочого часу

Гнучкий режим робочого часу – це відпрацювання сумарної кількості робочих годин протягом встановленого облікового періоду за письмовим, взаємним погодженням між працівником і власником підприємства із саморегулюванням часу початку, закінчення та тривалості робочого часу впродовж робочого дня, що встановлюється на визначений строк або безстроково як при прийнятті на роботу, так і згодом.

Закон передбачає, що застосування гнучкого режиму робочого часу не тягне за собою змін в нормуванні, оплаті праці та не впливає на обсяг трудових прав працівників.

«Важливо, що гнучкий режим робочого часу передбачає фіксований час (коли працівник обов’язково повинен бути присутнім на робочому місці), змінний час (протягом якого працівник на власний розсуд визначає періоди роботи в межах встановленої норми тривалості робочого часу) та час перерви», – розповідає помічник адвоката АБ «Ципін і партнери» Діана Матвєєва.

Хто ж встановлює гнучкий режим на підприємстві?

Його може встановити як роботодавець, завчасно, за два місяці попередивши працівників про умови та специфіку переведення на режим гнучкого робочого часу, так і працівник. Причому, як йдеться в новій редакції статті 60 Кодексу законів про працю, за заявою працівника гнучкий режим може бути встановлено без дотримання вимоги щодо попередження за два місяці.

«Водночас, новий закон передбачає випадки, коли власник може перевести працівників, що працюють в гнучкому режимі, на загальний режим роботи. Це можливо або на тимчасовій основі у разі виробничо-технічної необхідності та для виконання невідкладних або непередбачених завдань, або на постійній основі – у  разі порушення встановленого гнучкого режиму роботи», – коментує помічник адвоката.

Хто має право на надомну та дистанційну роботу

«Надомна робота може бути запроваджена виключно для осіб, які мають практичні навички виконання певних робіт або можуть бути навчені таким навичкам.  Що стосується дистанційної роботи, то законодавець чітко не визначає, хто має таке право, але виходячи зі змісту відповідної норми, таке право має будь-який працівник, окрім тих, трудова функція яких не дає можливості працювати дистанційно», – розповідає Діана Матвєєва.

Вагітні жінки, працівники, які мають дитину віком до трьох років або здійснюють догляд за дитиною відповідно до медичного висновку до досягнення нею шестирічного віку, працівники, які мають двох або більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю, батьки особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, а також особи, які взяли під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, можуть працювати на умовах надомної або дистанційної роботи, якщо це можливо, зважаючи на виконувану роботу, та власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган має для цього відповідні ресурси та засоби.

«На час поширення пандемії надомна та дистанційна робота може запроваджуватися наказом власника без обов’язкового укладення трудового договору про надомну роботу в письмовій формі. З таким наказом працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження надомної роботи», – пояснює помічник адвоката.

Важко однозначно сказати, чи загрожує роботодавцям шквал заяв про переведення на дистанційну роботу, однак відтепер таке бажання окремих категорій працівників проігнорувати буде складно.

В чому різниця надомної та дистанційної роботи

При надомній роботі працівник має фіксоване робоче місце, на нього поширюється загальний режим роботи підприємства, а забезпечення засобами виробництва покладається на роботодавця, якщо інше не встановлено трудовим договором. Приміром, це може бути виконання якихось виробничих робіт, як-то пошиття одягу на дому.

У разі дистанційної роботи працівник самостійно визначає робоче місце, на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо це не визначено трудовим договором, а порядок забезпечення працівників необхідним обладнанням та програмно-технічними засобами визначається у договорі.

Закон також ввів норму про те, що з дистанційними та надомними працівниками може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність за пошкодження обладнання та засобів, наданих власником для виконання такої роботи. Крім цього, згідно із новими нормами дистанційні працівники самі несуть відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на робочому місці.

Цікаво те, що в нормі, що регулює питання дистанційної роботи, закріплено право працівника вимагати переведення на дистанційну роботу, якщо на робочому місці стосовно нього були вчинені дії, що містять ознаки дискримінації. Однак,  власник може відмовити в такому переведенні, якщо виконання дистанційної роботи не можливе, зважаючи на трудову функцію працівника, або якщо працівник не навів фактів, які підтверджують, що дискримінація дійсно мала місце.

«Важливо те, що законом передбачено, що виконання надомної, дистанційної роботи, або роботи в режимі гнучкого робочого часу не тягне за собою змін в оплаті праці та не впливає на обсяг трудових прав працівників», – зауважує Діана Матвєєва.

Читайте також: Дистанційна робота – що потрібно знати роботодавцю та працівнику

Чи зобов’язаний банк прийняти пошкоджену валюту?

Опубликовано: 22.02.2021 в 16:08

Автор:

Категории: Юридичні поради

Якщо ви принесете в банк чи пункт обміну пошкоджену купюру іноземної валюти, вам з високою вірогідністю можуть відмовити в її обміні та порадять звернутися в Національний банк України. Однак у своєму листі від 27.01.2021 р. №50-0006/6961 Нацбанк вкотре наголосив, що відповідно до законодавства України він не здійснює жодні валютно-обмінні операції для фізичних осіб, в тому числі з обміну банкнот іноземних валют.

У листі Нацбанк також уточнив, які саме пошкодження та зношення іноземних банкнот є допустимим для прийняття банками і попросив банки довести цю інформацію до працівників, що працюють з готівкою, та населення.

Загалом здійснення обмінних операцій з готівковою іноземною валютою регулюється Положенням про структуру валютного ринку України, умови та порядок торгівлі іноземною валютою та банківськими металами на валютному ринку України, затвердженою постановою НБУ 02.01.2019 р. Згідно з цим документом, банкам та пунктам обміну заборонено встановлювати обмеження щодо номіналу та року емісії банкнот іноземної валюти держави, з якою здійснюються валютно-обмінні операції.

Адвокат АБ «Ципін і партнери» Тетяна Журавель звертає увагу: «В зазначеному Положенні передбачено, що банкам, небанківським установам заборонено здійснювати валютно-обмінні операції з банкнотами (банківськими білетами) та монетами Центрального банку Російської Федерації із зображенням мап, символів, будівель, пам’ятників, пам’яток археології, архітектури, історії, краєвидів та будь-яких інших об’єктів, розташованих на окупованих Російською Федерацією адміністративно-територіальних одиницях України, та/або які містять тексти, пов’язані з окупацією Російською Федерацією адміністративно-територіальних одиниць України».

Що стосується монет іноземних держав, то валютно-обмінні операції з ними здійснюються за рішенням банку або небанківської установи. «Тобто, відмова обміняти монети є правомірною», – зазначає адвокат.

За словами Тетяни Журавель, усю пошкоджену валюту, що приймається від населення, банки зобов’язані здати до Національного банку України.

Читайте також: Банк звертається до третейського суду для стягнення заборгованості з клієнта: законно це чи ні?

Яку валюту банк зобов’язаний прийняти

Положення визначає такі ознаки зношення банкнот іноземної валюти, які приймаються банками, небанківськими установами та операторами поштового зв’язку, пунктами обміну валюти на території України:

  1. Локальні потертості (часткова втрата фарби на зображеннях) та/або втрата папером жорсткості.
  2. Відбитки штампів/печаток, написи, уключаючи видимі в ультрафіолетових променях, загальна площа яких не перевищує 200 мм2.
  3. Плями, загальна кількість яких не перевищує трьох штук діаметром до 5 мм кожна.
  4. Надриви або надрізи, загальна кількість яких не перевищує трьох штук довжиною до 3 мм кожний.
  5. Отвори та проколи, загальна кількість яких не перевищує чотирьох штук діаметром не більше 1 мм кожний.

Яку валюту можна здати на інкасо

Якщо ж ваші банкноти містять більші пошкодження, ніж визначені у Положенні, ви можете спробувати здати її в касу банківської установи на інкасо. Згідно з Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 25.09.2018 р., на інкасо приймаються банкноти іноземних держав, які набули під час обігу одну або кілька ознак значного зношення/пошкодження:

розірвані (розрізані) на частини;

із пошкодженими елементами дизайну та захисту (видалені цифрові чи текстові позначення номіналу, зображення портрета, оптично-змінні елементи захисту, захисні стрічки);

зі зміненим первісним кольором паперу та/або зображень;

із локальними забрудненнями (плямами), уключаючи видимі в ультрафіолетових променях, загальна площа яких перевищує половину площі банкноти;

із загальними забрудненнями, уключаючи ті, що спричиняють люмінесценцію паперу в ультрафіолетових променях;

обпалені, пропалені, трухлі (пошкоджені внаслідок тривалої дії вологи, різних рідин, хімікатів або з ознаками гниття);

мають явні друкарські недоліки.

Хто визначає справжність банкноти

Інструкція вказує, що у разі сумнівів щодо справжності валюти банк вилучає її і надсилає для проведення досліджень до НБУ. При цьому банк повинен оформити довідку про вилучення банкнот або монет. А якщо у клієнта виявлено декілька банкнот з однаковими ознаками підроблення, то банк зобов’язаний повідомити про це поліцію.

Національний банк проводить дослідження сумнівної іноземної валюти безкоштовно, строк такого дослідження не повинен перевищувати 30 днів. Справжні банкноти іноземної валюти банк зобов’язаний повернути пред’явникам та за їхнім бажанням прийняти їх для здійснення касових операцій чи прийняти на інкасо.

Слід також пам’ятати, що 55 стаття закону «Про банки і банківську діяльність» зобов’язує банки докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку. І цього закону мають дотримуватися усі банківські установи країни.

Читайте також: Перевірка квартири перед купівлею: на що звернути увагу

Що не є спільним майном у шлюбі?

Опубликовано: 12.02.2021 в 14:43

Автор:

Категории: Юридичні поради

Так, Главою 7 Сімейного кодексу України визначено право особистої приватної власності дружини та чоловіка.

Адвокат Тетяна Войнова

«Такою особистою приватною власністю, зокрема, є майно, набуте до шлюбу – як правило, цим виникає найменше запитань – та майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або у порядку спадкування, – розповідає адвокат АБ «Ципін і партнери» Тетяна Войнова. – Тобто якщо ви знаходитеся в шлюбі, і вам хтось щось подарував, або ви отримали щось особисто від когось у спадок, то це є вашою особистою приватною власністю, на яку фактично не претендує ваша друга половина. Крім цього, особистою приватною власністю є майно, набуте одним з подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто».

Не все моє – твоє

Судова практика у справах про поділ майна подружжя вказує на те, що придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання такого майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Як вказує судова практика, стаття 60 Сімейного кодексу України, що визначає підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя, та її конструкція свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Але разом з тим зазначена стаття може бути спростована одним із подружжя. Тобто він повинен навести обставини, необхідні для спростування цього, і вони мають бути доведені тією особою, яка саме і доводить факт того, що майно було придбане за її кошти.

За словами Тетяни Войнової, при визнанні права власності на майно, яке придбане в шлюбі, необхідно звертати увагу, зокрема, на наступні факти:

  • Походження коштів, за яке це майно було придбане (тобто потрібно довести суду, що ці кошти були не спільною сумісною власністю, а вашими особисто);
  • Чи не було істотного збільшення вартості майна за рахунок спільних коштів;
  • Мета придбання (чи було здійснено придбання такої власності в інтересах сім’ї).

«Однак звертаю увагу, що кожен випадок індивідуальний, а тому і підходи до вирішення саме вашої проблеми також потрібно прораховувати індивідуально», – зазначає адвокат.

Читайте також: Як поділити кредит при розлученні: розповідає адвокат

Коштовності – речі індивідуального використання

Також до особистої приватної власності дружини або чоловіка належать:

  • житло, яке набуте ними за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;
  • земельна ділянка, набута одним з подружжя за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її/його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України;
  • речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;
  • премії, нагороди, які дружина/чоловік одержали за особисті заслуги.

При цьому суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (наприклад, ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв одержанню такої премії.

Коли дохід – особиста власність

Особистою приватною власністю одного з подружжя також є

  • кошти, одержані як відшкодування за втрату речі, яка належала йому на праві приватної власності, а також як відшкодування завданої одному з подружжя моральної шкоди;
  • страхові суми, одержані одним з подружжя за обов’язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них;
  • плоди, приплід або дохід чи дивіденди, які дає річ, що належить одному з подружжя.

Крім цього, якщо у придбання майна, окрім спільних коштів, вкладені і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є особистою приватною власністю.

«Однак зверніть увагу, що якщо ви купуєте майно частково за особисті, а частково за спільні кошти, то частка в такому майні не стає автоматично вашою приватною власністю. Це потрібно буде довести в суді в разі виникнення спору, – зауважує Тетяна Войнова. – Окрім того, якщо ви за особисті кошти купуєте, наприклад, майно для інтересів сім’ї, то таке майно також можете буде визнано судом спільною сумісною власністю. Тому, щоб уникнути неприємних сюрпризів, краще проконсультуйтесь з адвокатом перед угодою».

Якщо відносини фактично припинені

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини/чоловіка майно, набуте нею чи ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Однак той факт, що фактично шлюбні відносини припинені і подружжя не проживає разом, має бути доведений в суді.

«Якщо Ви проживаєте окремо, не ведете спільного господарства і ваші шлюбні відносини фактично припинились, однак ви юридично шлюб не розірвали, то все придбане майно буде вважатись спільною сумісною власність, поки ви в судовому порядку не доведете зворотнього, – говорить адвокат. – Тому при розірванні шлюбу важливо зафіксувати час, з якого моменту фактично шлюбні відносини припинені. І звичайно, усі спірні питання щодо особистої приватної власності одного із подружжя можуть бути вирішені, як в судовому, так і позасудовому порядку, шляхом укладення відповідних договорів».

Читайте також: Забрати своє та розійтися без скандалів. Про поділ майна і розлучення