Monthly Archives: Листопад 2021

Якщо ви знайшли повістку в поштовій скриньці, в дверях або вам зателефонували з військомату по телефону – така повістка ще не вважається врученою. Розглянемо порядок вручення повісток у відповідності до законодавства.

Відповідно до п. 56 Положення «Про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом» оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями військових комісарів районних (міських) військових комісаріатів. Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) військовими комісаріатами в повістках, вручення яких проводиться через:

• відповідні органи місцевого самоврядування;
• керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти; незалежно від підпорядкування і форми власності;
• управителів багатоквартирних будинків;
• власників будинків.

Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо (особисто) посадовими особами районного (міського) військового комісаріату.

«Повістка, зокрема, може бути вручена особисто, через голову ОСББ, управителя будинку та через роботодавця, – розповідає юрист Адвокатського Бюро «Ципін і партнери» Катерина Давидюк. – Щодо надходження повістки військовозобов’язаному поштою, то варто зазначити, що такого способу як вручення повісток через засоби поштового зв’язку не передбачено вказаним вище положенням, а отже вона вважається такою, що не була належним чином вручена призовнику».

Читайте також: Лікарняні по-новому: як оформити лист непрацездатності підлеглих

Як вручають повістку на роботі

У разі надходження на підприємство листа з військомату, відповідальний за ведення військового обліку зобов’язаний вручити повістку військовозобов’язаному працівнику під підпис, зазначає юрист.

«Якщо відповідальна особа не має можливості вручити військовозобов’язаному працівнику повістку через хворобу або відпустку, сповістити працівника слід за першої можливості, – говорить Катерина Давидюк. – Крім того, необхідно невідкладно у письмовій формі проінформувати військкомат про причини несповіщення працівника та зазначити орієнтовні строки його повернення на роботу».

Якщо військовозобов’язаний працівник відмовляється від отримання повістки, то відповідальна особа за ведення військового обліку має скласти акт про відмову від підпису та отримання повістки і відправити його до військкомату.

Відповідальність за ухилення від вручення повістки

У разі ухилення роботодавця від виконання обов’язку щодо пред’явлення повістки військовозобов’язаному працівнику та вчинення пов’язаних з цим дій, відповідно до ст.210¹ Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) посадових осіб підприємства може бути притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу від 3400 грн до 5100 грн за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Якщо військовозобов’язаний працівник відмовляється отримувати повістку під підпис, то він має пам’ятати, що такі дії можуть кваліфікуватись як навмисна відмова від отримання повістки і свідчити про свідоме ухилення від військового обліку, що може тягти за собою:

• адміністративну відповідальність передбачену ст. 210 КУпАП (порушення призовниками, військовозобов’язаними, резервістами правил військового обліку), порушення якої тягне за собою накладення штрафу від 510 грн до 850 грн;
• кримінальну відповідальність передбачену ст. 335 Кримінального кодексу України (ухилення від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу), порушення якої карається обмеженням волі на строк до трьох років.

Якщо призовник працює за договором

«Відповідно до листа Міноборони від 13.11.2017 року №321/7065 військовий облік громадян, з якими укладено договір цивільно-правового характеру, не ведеться, – повідомила юрист. – Виходячи з цього та характеру правовідносин роботодавцю не будуть находити повістки та він відповідно не буде нести обов’язок щодо їх вручення. Адже при укладенні договору ЦПХ правовідносини будуть виникати між «Замовником» та «Виконавцем», а не між «Роботодавцем» та «Працівником».

Читайте також: Чи можна звільнити працівника, який довго хворіє?

Відповідно до частини першої статті 141 Сімейного кодексу України мати та батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Законодавство України містить норми, що закріплюють право як жінки, так і чоловіка на відпустку для догляду за дитиною. Так, відповідно до статті 18 Закону України «Про відпустки» та статті 179 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку може бути використана повністю або частинами матір’ю або  батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину.

Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька у догляді за дитиною», розроблений з урахуванням Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи №2079(2015) «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» і прийнятий у 2021 році, ще більше прирівняв можливості матері та батька на догляд за дитиною. Закон доповнив Кодекс законів про працю та Закон України «Про відпустки» новим видом відпустки — відпусткою при народженні дитини.

Читайте також: Виплати на дитину і декретні виплати у 2021 році

Коли надається відпустка при народженні дитини?

Згідно з «Порядком надання відпустки при народженні дитини», затвердженим постановою Кабміну від 07 липня 2021 року №693, відпустка при народженні дитини надається одноразово тривалістю, що визначається працівником у письмовій заяві про її надання (але не більш як 14 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів), не пізніше ніж протягом трьох місяців з дня народження дитини. Ця відпустка повинна бути використана працівником не пізніше 104-го дня з дня народження дитини.

Адвокат Тетяна Войнова

«Міністерство економіки України в листі від 27.08.2021 р. № 4712-06/42842-07 зазначило, що у випадку, якщо дитина народилася до 09.05.2021 р., але на дату набрання Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька у догляді за дитиною» № 1401 чинності не минуло трьох місяців з дня народження дитини, працівник, визначений ст. 19-1 Закону про відпустки, має право на одноразову оплачувану відпустку при народженні дитини тривалістю до 14 календарних днів (без урахування святкових і неробочих днів), – розповідає адвокат АБ «Ципін і партнери» Тетяна Войнова. – За заявою працівника така відпустка надається в термін, про який він просить, але в межах тримісячного строку. Водночас якщо відпустку було надано в останні дні цього строку, вона надається тривалістю, зазначеною в заяві, проте термін її закінчення не може перевищити 104 дні з дня народження дитини».

Стосовно надання відпустки при народженні дитини під час перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину адвокат повідомила таке: «Оскільки законодавством про працю не передбачено надання двох відпусток одночасно, для того, щоб скористатись правом на відпустку, передбачену ст. 19-1 Закону про відпустки, працівник має перервати відпустку без збереження заробітної плати. Припинення відпустки відбувається шляхом видання роботодавцем наказу (розпорядження) про припинення відповідної відпустки на підставі заяви працівника».

Відпустка не підлягає грошовій компенсації та поділу на частини.

Граничний строк виплати заробітної плати працівникам за час відпустки не може перевищувати трьох днів з дня її початку.

«Таким чином, Міністерство економіки України наголосило, що заява про надання відпустки при народженні дитини має бути надана роботодавцю з урахуванням того, що роботодавець повинен вчасно виконати норми ст. 115 КЗпП та ст. 21 Закону про відпустки», – пояснила Тетяна Войнова.

Хто має право на відпустку при народженні дитини?

1) чоловік, дружина якого народила дитину;

2) батько дитини, який не перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір’ю дитини, за умови, що вони спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки;

3) баба або дід, або інший повнолітній родич дитини, які фактично здійснюють догляд за дитиною,  мати чи батько якої є одинокою матір’ю (одиноким батьком).

Які документи потрібні для отримання відпустки при народженні дитини?

Якщо відпустку бере чоловік, дружина якого народила дитину, він має під час подання заяви про надання відпустки пред’явити документ, необхідний для державної реєстрації народження дитини, або свідоцтво про народження дитини та свідоцтво про шлюб.

Якщо ж у відпустку йде батько дитини, який не перебуває у зареєстрованому шлюбі, під час подання заяви про надання відпустки він повинен, крім документу, необхідного для державної реєстрації народження дитини, або свідоцтва про народження дитини, подати довідку про реєстрацію місця проживання.

Баба, дід або інший повнолітній родич дитини, батько якої є одиноким, під час подання заяви про надання відпустки повинні пред’явити документ, необхідний для державної реєстрації народження дитини, або свідоцтво про народження дитини, а також заяву одинокого батька, в якій засвідчується невикористання ним такої відпустки та зазначається особа, що фактично здійснюватиме догляд за дитиною.

Для підтвердження статусу “одинокого батька” такі особи також додають свідоцтво про смерть матері дитини або рішення суду про позбавлення її батьківських прав, визнання безвісно відсутньою чи оголошення померлою.

«На підставі поданих документів роботодавець видає наказ про надання відпустки, – розповіла адвокат. – Наказ можна оформити за типовою формою № П-3, затвердженою наказом Держкомстату від 05.12.08 р. № 489, або ж у довільній формі із зазначенням усіх необхідних реквізитів».

За словами Тетяни Войнової, також слід звернути увагу, що наразі в комітеті Верховної Ради України знаходиться на опрацюванні проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях». «В поясненнях до законопроекту вказано, що чинною лишається низка норм, що обмежує чоловіків у доступі до певних соціальних гарантій, – зазначила вона. – З одного боку, законодавство суттєво обмежує залучення військовослужбовців-жінок до виконання певних завдань, їхню участь у бойових діях, можливість займати деякі офіцерській посади, а з іншого – нормативно-правові акти не допускають використання військовослужбовцем-чоловіком відпустки при народженні дитини, а також для догляду за дитиною під час дії особливого періоду, воєнного стану».

Адвокат розповіла, що проєкт закону пропонує встановити принципи рівності в армії шляхом зрівняння прав чоловіків та жінок військовослужбовців у сфері соціального захисту, а саме забезпечити їм однакові можливості щодо отримання санаторно-курортного лікування, надати рівне право в мирний час та з деякими обмеженнями під час дії особливого періоду, воєнного стану на використання відпустки для догляду за дитиною, включно з виплатою грошової компенсації під час звільнення за всі невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, що визначена статтею 182¹ Кодексу законів про працю України. «Також запропоновано надавати військовослужбовцям відпустку при народженні дитини, що передбачена статтею 19¹ Закону України «Про відпустки», зі збереженням грошового забезпечення не лише в мирний час, а й в особливий період, воєнний стан», – уточнила Тетяна Войнова.

Читайте також: Аліменти: розмір, порядок отримання та відповідальність за несплату

Стаття 180 Сімейного кодексу України говорить про те, що батьки зобов’язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття, тобто 18 років. Але існують обставини, які зобов’язують батьків утримувати повнолітніх дітей.

Адвокат Тетяна Войнова

Як пояснює адвокат АБ «Ципін і партнери» Тетяна Войнова, відповідно до статті 198 СК батьки продовжують бути зобов’язаними утримувати свою дитину після досягнення нею повноліття за наявності у сукупності таких обставин:

• дочка або син є непрацездатними
• непрацездатні повнолітні діти потребують матеріальної допомоги
• наявність у батьків можливості надати таку допомогу.

«Під потребою матеріальної допомоги розуміється неможливість самостійно забезпечити своє існування та недостатність державної допомоги – пенсій та допомог у зв’язку з інвалідністю, – пояснює адвокат. – При цьому якщо особа, хоча і є інвалідом з дитинства, але отримала професію (наприклад, програміста) та самостійно заробляє гроші, вона не може вимагати утримання від своїх батьків. Також батьки не будуть зобов’язані утримувати повнолітню дитину, якщо вони самі є непрацездатними та потребують допомоги, або якщо їхній заробіток не дозволяє їм здійснювати утримання».

За загальним правилом, батьки мають добровільно утримувати свою непрацездатну дитину, зауважує Тетяна Войнова. «В разі відмови батьків від надання утримання аліменти можуть бути стягнені з них рішенням суду за позовом як самої дитини, так і того з батьків, з яким проживає дитина», – зазначає вона.

Крім цього, батьки повинні утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання. У статті 199 СК йдеться про те, що якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

«Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об’єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини, – повідомляє адвокат. – У постанові від 13 квітня 2021 року у справі № 308/4214/18 Верховний Суд наголосив, що стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов’язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років».

Читайте також: Аліменти у 2021 році: розмір, порядок отримання та відповідальність за несплату

Як бути, якщо батьки відмовляються утримувати повнолітніх дітей?

Оформити виплату допомоги повнолітній дитині особа може, подавши заяву за місцем своєї роботи, місцем виплати пенсії чи стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії. Іншим способом є укладення договору між батьками про сплату аліментів на дитину, в якому визначаються розмір та строки виплати.

Однак що робити, якщо батьки або один із батьків відмовляються надавити допомогу повнолітній дитині? В такому разі аліменти можуть бути стягнуті через суд. Згідно із п. 3 статті 199 право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів повнолітній особі має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Якщо дитина отримувала аліменти до 18 років за рішенням суду, це не означає, що вона буде отримувати їх і надалі за умови продовження навчання. У цьому випадку слід подавати заяву до суду заново і надавати нові докази – договір із навчальним закладом або довідку від нього, квитанції про оплату навчання тощо.

Утримання дитини, що навчається, має продовжуватися і на час канікул. Так, розглядаючи справу №346/103/17-ц, Верховний Суд наголосив, що канікулярний час теж входить в період навчання.

«У цій же постанові Верховний Суд зробив висновок, що обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов’язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв’язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу», – зауважила Тетяна Войнова.

В яких обсягах батьки повинні отримувати повнолітніх дітей?

Як і у випадку з аліментами на неповнолітню дитину, присуджуючи аліменти дитині, що досягла 18-річчя, суд буде керуватися статтею 182 СК. Згідно цієї статті, при визначенні розміру аліментів суд враховує:

• стан здоров’я та матеріальне становище дитини;
• стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів;
• наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
• наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
• доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів.

Але на відміну від неповнолітньої дитини, син або дочка, що досягли 18-річного віку, не можуть розраховувати на покриття додаткових витрат. Як відомо, стаття 185 СК передбачає, що батьки зобов’язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою тощо). Розглянувши справу № 6-1296цс15, Верховний Суд встановив, що витрати для навчання повнолітньої дитини не можуть стягуватись за статтею 185 СК. Разом з тим, як зазначає ВС, у визначенні розміру аліментів на повнолітню дитину слід враховувати вартість не лише навчання, а й підручників, проїзду до навчального закладу та проживання за місцем його знаходження.

«У постанові Верховного Суду від 12.09.2019 р. у справі № 459/1381/18 зазначено, що отримання повнолітнім непрацездатним дочкою, сином доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що вони не потребують матеріальної допомоги, – розповідає адвокат. – А у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 308/4214/18 акцентовано увагу на тому, що суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати».

Відповідальність за несплату аліментів

За несвоєчасну сплату аліментів законодавством передбачено широкий спектр санкцій – від пені до кримінальної відповідальності з обмеженням волі на строк до 2-х років.

Зокрема, згідно із статтею 196 СК у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти, одержувач аліментів має право на стягнення пені у розмірі 1% суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100% заборгованості. Ця положення застосовується і щодо повнолітніх дітей, стверджується у статті 201 СК.

Окрім цього, виникнення заборгованості – підстава для внесення платника до Єдиного реєстру боржників, що унеможливлює посвідчення нотаріусом правочинів щодо відчуження майна боржника.

Якщо ж розмір заборгованості перевищить суму платежів за 4 місяці, боржник буде обмежений у виїзді за межі України, керуванні транспортними засобами, користуванні зброєю та полюванні. Такі обмеження можуть бути встановлені за рішенням суду на підставі звернення виконавця.

Виконавча служба має право накладати штраф на неплатників аліментів, розмір якого може сягати до 50% від суми заборгованості. Також згідно зі статтею 183-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення боржник, який заборгував аліменти за 6 місяців (а в деяких випадках за 3 місяці) може бути притягнутий до суспільно корисних робіт. А до злісних неплатників аліментів згідно із статтею 164 Кримінального кодексу України може бути застосоване покарання у вигляді громадських робіт на строк від 80 до 120 годин або арешту на строк до 3 місяців, або обмеження волі на строк до 2 років.

Втім, треба враховувати і судову практику.

«У постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 р. № 313/1391/17 наголошено, що відповідно до чинного законодавства потерпілими від злочину за ч. 1 ст. 164 КК не можуть бути повнолітні дочка, син, які продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги та на утримання яких за рішенням суду їх батько чи мати мають сплачувати аліменти», – зазначає Тетяна Войнова.

Крім цього, дітям слід пам’ятати, що статтею 165 Кримінального кодексу передбачена відповідальність і за ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків. Тож батько чи мати, що утримували дитину, теж мають право звернутися до суду за присудженням їм відповідних коштів.

Читайте також: Виплати на дитину і декретні виплати у 2021 році

На сайті Національної поліції України міститься роз’яснення «Правові підстави здійснення карантинних перевірок працівниками поліції». Як йдеться у першому ж реченні «право поліції проводити карантинні рейди та перевіряти цю категорію документів передбачене відповідною постановою Уряду та Законами України».

Далі Нацполіція уточняє, яку саме постанову та закони має на увазі. Йдеться про постанову Кабінету Міністрів №1236, Закони України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» та «Про Національну поліцію».

Як відомо, постанови КМУ та будь-які підзаконні нормативно-правові акти виконуються виключно, якщо вони прийняті відповідно до законів на їх виконання і не суперечать їм. Тому аналізуватимемо виключно закони, а не постанову уряду.

Закон «Про національну поліцію України»

Стосовно Закону України «Про національну поліцію» Нацполіція у своєму роз’ясненні згадує лише пункт статті 23, згідно з яким працівники поліції попереджають, виявляють і припиняють кримінальні й адміністративні правопорушення. Із усіх 35 пунктів функцій поліції, перерахованих у цій статті, взято один, найбільш загальний. При цьому у самій статті про перевірку медичних документів немає ні слова. Про те, що поліція бере участь у тих чи інших протиепідемічних заходах, згадок немає також.

Закон «Про національну поліцію» досить конкретно описує повноваження поліцейських, і до них не належить перевірка COVID-сертифікатів. Навіть документи, що посвідчують особу, поліцейські можуть вимагати лише у випадках, визначених статтею 32 цього закону:

1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи;

2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення;

3) якщо особа перебуває на території чи об’єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю;

4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо;

5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події;

6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об’єктом вчинення правопорушення.

І найважливіше – статею 24 закону “Про Національну поліцію”, визначено, що виконання інших (додаткових) повноважень може бути покладено на поліцію виключно законом. Тобто постанова Кабміну є недостатньою підставою для того, щоб примусити поліцейських робити те, що не прописано в законі.

«Основи законодавства України про охорону здоров’я»

У своєму роз’ясненні Нацполіція посилається також на статтю 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я». Дослівно частина перша цієї статті звучить так: «Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні».

Далі Національна поліція трактує цю статтю по-своєму: «Тобто медична таємниця містить звернення до лікаря чи діагноз, а в документах про вакцинацію цих жодних відомостей немає». Фактично Нацполіція ігнорує головне речення статті («Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я») і коментує лише його другу частину, де перелічуються конкретні випадки. Але те, що вакцинації серед них немає, не означає, що вакцинація – це не відомість про стан здоров’я.

Хіба наявність щеплення не відноситься до стану здоров’я або ж не є медичною допомогою?

Відповідно до Наказу МОЗ від 26.09.2016 N 996 вакцинація (щеплення, активна/пасивна імунізація) – це створення штучного імунітету у людини до певних інфекційних хвороб шляхом введення вакцини чи імуноглобуліну. Тобто це певна медична процедура, яка проводиться медичним працівником після проведення відповідних обстежень організму з метою профілактики захворювання.

Визначення медичної допомоги наведене у ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я, відповідно до якої медична допомога – діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами.

Щеплення є видом медичної допомоги та відноситься до інформації про стан здоров’я.

Здоров’я (згідно з тією ж статею Закону) – стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад. А стан здоров’я – загальний показник для хвороб (гострих і хронічних), розладів, пошкоджень або травм. Стан здоров’я також може охоплювати інші обставини, такі як вагітність, старіння, стрес, вроджена аномалія або генетична схильність.

Таким чином, така інформація про стан здоров’я як наявність добровільного щеплення є медичною таємницею. Таким роз’ясненням Нацполіція вводить громадян в оману.

Хто має право трактувати закони

Цікаво, що такими ж словами, як і Нацполіція, статтю 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» трактувало на своєму сайті і МОЗ.

Однак ні Нацполіція, ні МОЗ взагалі не мають права трактувати закони. Офіційне тлумачення законів здійснює Конституційний Суд, а також Верховний Суд здійснює тлумачення в процесі правозастосування (вирішуючи конкретну справу, де ця норма права застосовується).

Правова позиція останнього однозначна – будь-яка інформація про стан здоров’я є медичною таємницею.

У Постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 442/4791/17 Верховний суд тлумачачи, що таке медична таємниця, вказав, що під визначення медичної таємниці підпадають абсолютно всі аспекти, що стосуються здоров`я пацієнта.

Інформація про стан здоров’я також належить до конфіденційної інформації про особу відповідно до ст. 11 ЗУ «Про інформацію».

А відповідно до ст. 7 Закону України «Про захист персональних даних» до обробки персональних даних про здоров’я людини пред’являються особливі вимоги. Персональні дані такого характеру можуть бути предметом збору та обробки тільки в цілях охорони здоров’я, встановлення медичного діагнозу, для забезпечення лікування за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров’я, на яких покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних та на яких поширюється дія законодавства про лікарську таємницю.

Як відомо, ні Національна поліція, ні Державна служба з безпеки на транспорті, ні Держпродспоживслужба, ні органи місцевого самоврядування не є медичними працівниками. Відповідно вони не можуть вимагати від громадян пред’явлення даних про вакцинацію.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто дії поліцейських з перевірки медичних документів взагалі можуть кваліфікуватись як перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу.

Читайте також: Чи може бути обов’язковою вакцинація від COVID?

Розмір виплати при народженні дитини в 2021 році становить 41 280 грн. Для того, щоб її отримати, досить подати заяву в управління соціального захисту населення протягом року з дня народження дитини. Перша частина суми (10320 грн.) виплачується на банківський рахунок матері або батька через 1-2 місяці після оформлення допомоги. Друга частина суми виплачується щомісяця рівними частинами (860 грн. на місяць) до досягнення дитиною віку трьох років. В таких же сумах нараховується допомога і при усиновленні дитини.

Для отримання допомоги необхідно в органи соціального захисту населення за місцем реєстрації або місцем проживання матері або батька подати наступні документи:

• заяву про виплату;
• копію свідоцтва про народження дитини;
• копію паспорта одного з батьків;
• у разі подачі заяви опікуном потрібно надати документи, що підтверджують опікунство.

Якщо у вас є кваліфікований електронний підпис, ви можете подати заяву на отримання допомоги на дитину в електронній формі на сайті Мінсоцполітики. Крім цього, можна скористатися сервісом Є-Малятко. За допомогою Є-Малятко можна замовити 9 послуг, необхідних при народженні дитини. Дві з них є обов’язковими, ще 7 надаються на вибір батьків.

Базові послуги:

• державна реєстрація народження, тобто ви отримаєте свідоцтво про народження дитини;
• походження дитини – в свідоцтві буде вказана інформація про матір та батька дитини.

Серед додаткових послуг сервісу – реєстрація місця проживання дитини, призначення допомоги при народженні, призначення допомоги багатодітним сім’ям та інші.

Якщо дитина народилася за кордоном, а мама зареєстрована в Україні, після пологів їй слід звернутися до відповідного органу країни перебування за отриманням документів про народження малюка. Жінка, яка народила дитину в слідчому або адміністративному ізоляторі або установі, повинна подати заяву органу управління такої установи, який протягом 10 днів передає її органу соціального захисту населення разом з копією свідоцтва про народження дитини.

Читайте також: Аліменти: розмір, порядок отримання та відповідальність за несплату

Кому призначають декретні виплати?

Декретні виплати належать всім вагітним жінкам. Тим, хто виношує одну дитину, оплачують 126 календарних днів декрету (70 днів до пологів і 56 після). Для жінок, які виношують двох і більше дітей, держава гарантує 140 днів декретної відпустки (по 70 днів до і після пологів). Постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи вагітним жінкам належить 180 декретних відпускних днів.

Розмір допомоги по вагітності та пологах

Допомога по вагітності та пологах може нараховуватися в загальному або мінімальному розмірі.

• Загальний розмір становить 100% середньомісячного доходу жінки в розрахунку на місяць. Щоб порахувати такий дохід, зарплату жінки за останні 12 місяців ділять на кількість відпрацьованих днів. Ця сума становить середньоденний дохід жінки. Виплати розраховуються шляхом її множення на кількість днів відпустки в зв’язку з вагітністю та пологами (126, 140 або 180).
• Мінімальний розмір становить 25% від прожиткового мінімуму для працездатної особи на місяць.

Звертатися за отриманням виплати у відділ соціального захисту слід не пізніше 6 місяців з дня закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами.

Адвокат Тетяна Войнова

«Жінкам, які працюють на двох роботах (основному місці та за сумісництвом) можна отримати дві виплати, – розповідає адвокат АБ «Ципін і партнери» Тетяна Войнова. – Так, згідно із п. 30 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою КМУ від 26.09.2001 року № 1266 в редакції постанови КМУ від 26.06.2015 року № 439, у разі коли на момент настання страхового випадку застрахована особа працює за сумісництвом, обчислення середньої заробітної плати здійснюється страхувальниками окремо за основним місцем роботи та за сумісництвом. Розрахунковий період у такому разі визначається за кожним місцем роботи окремо».

За словами адвоката, страхові виплати та оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця здійснюються на підставі копії виданого в установленому порядку листка непрацездатності, засвідченої підписом керівника і скріпленої печаткою за основним місцем роботи, та довідки про середню заробітну плату за основним місцем роботи. «Якщо особа працює на кількох роботах за сумісництвом, додатково додаються довідки про середню заробітну плату за місцями роботи за сумісництвом. У такому разі сумарна заробітна плата, з якої розраховуються виплати, за місяцями розрахункового періоду за основним місцем роботи та за місцем (місцями) роботи за сумісництвом не може перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску», – зазначає Тетяна Войнова.

Розмір мінімальної декретної допомоги для безробітних

Для безробітних жінок передбачені наступні розміри декретних виплат:

• з 1 липня 2021 року – 2635 гривень;
• з 1 грудня 2021 року – 2749 гривень.

Жінки, які працюють як ФОПи, також мають право на декретну відпустку

Жінкам, оформленим як СПД, теж належать декретні виплати, оскільки вони платять єдиний соціальний внесок. Розмір виплат обчислюється, виходячи з їхнього доходу.

Дитячий прожитковий мінімум у 2021 році

З 1 липня 2021 року мінімальний прожитковий мінімум для дітей до 6 років становить 2013 гривень, а для дітей від 6 до 18 років – 2510 гривень.

Як зміниться прожитковий мінімум на дітей у 2021 році

З 1 грудня 2021 року прожитковий мінімум для дітей до 6 років піднімуть до 2100 гривень, а для дітей від 6 до 18 років – до 2618 гривень.

Які виплати прив’язані до прожиткового мінімуму

Виходячи з розміру прожиткового мінімуму для дітей обчислюється допомога на дітей, над яким встановлено опіку чи піклування, виплати на дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування та допомога одиноким матерям.

Виплати для дітей, над яким встановлено піклування або опіку

Якщо дитина втратила батьків, батьків позбавили батьківських прав або з іншої причини її виховує опікун або піклувальник, то державою призначаються виплати в розмірі 2,5 прожиткових мінімумів дітей відповідного віку.

Для дітей у віці до 6 років розмір таких виплат становить:

• з 1 липня 2021 року – 5033 гривні;
• з 1 грудня 2021 року – 5250 гривень.

На дітей віком від 6 до 18 років встановлено виплати в розмірі:

• з 1 липня 2021 року – 6 275 гривень;
• з 1 грудня 2021 року – 6 545 гривень.

Такий же розмір виплат передбачено на дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування.

Якщо виплачуються інші соціальні виплати на дітей (аліменти, пенсія, стипендія, інші види державної допомоги, крім допомоги по інвалідності), то розмір допомоги з опіки та піклування становитиме різницю між двома прожитковими мінімумами і сумою одержуваних грошей.

Якщо дитина, над якою встановлено опіку чи піклування, має інвалідність, то виплати складуть 3,5 прожиткового мінімуму.

Виплати одиноким матерям

Допомога одиноким матерям передбачена в розмірі різниці між прожитковим мінімумом і середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одного члена сім’ї.

Читайте також: Новий порядок нарахування аліментів – що змінилося

Слідча дія обшук повинна здійснюватися відповідно до статей 235 і 236 Кримінального процесуального кодексу України.

Артем Бондаренко, адвокат

«Перед початком обшуку, вам має бути надано копію ухвали слідчого судді, – говорить адвокат АБ «Ципін і партнери» Артем Бондаренко. – Уважно ознайомтеся з нею, перевірте правильність вказаної адреси квартири (приміщення), які речі підлягають відшуканню, чи не закінчився установлений строк виконання ухвали та кому надано дозвіл на проникнення до приміщення. У всіх осіб, які прибули на обшук вимагайте представитися та пред’явити службові посвідчення. Попросіть слідчого або прокурора не просто перелічити, а детально роз’яснити ваші права. Під час обшуку слідкуйте за діями правоохоронців та не вагайтеся реагувати на вчинення ними порушень, а одразу заявляйте про це на відеокамеру та письмово у протоколі».

Розглянемо основні моменти, на які вам слід звернути увагу під час обшуку.

Читайте також: Огляд та обшук – у чому відмінність?

Присутність адвоката

Вимагати присутності адвоката на обшуку – ваше невід’ємне право. Тому як тільки ви дізналися, що до вас прийшли з обшуком, одразу ж телефонуйте адвокату.

«Не зважаючи на поширену думку, що слідчий зобов’язаний затримати проведення обшуку до прибуття адвоката, закон не забороняє розпочати таку слідчу дію, – пояснює Артем Бондаренко. – Єдине виключення – особистий обшук, який може бути відкладений до трьох годин для прибуття адвоката. Але навіть якщо обшук вже розпочався, правоохоронці повинні впустити адвоката в приміщення на будь-якому етапі слідчої дії. Якщо ж вам відмовляють у залученні адвоката, заявіть про це на відеофіксацію та вкажіть у протоколі обшуку. Такі дії правоохоронців можуть в подальшому призвести до визнання зібраних доказів недопустимими».

Зважте, що адвокат може надавати послуги не лише підозрюваному, а й будь-якій особі, що знаходиться на цей час в приміщенні. Договір на надання адвокатських послуг можна укласти безпосередньо під час обшуку.

Відеофіксація

 Відеофіксація обшуку є обов’язковою. Причому вона має бути направлена на фіксацію дій слідчого, оперативників та прокурора, а не просто знімати загальний план приміщення чи вашу поведінку. Адже залишившись в кімнаті на самоті, службова особа може вчиняти протиправні дії, «підкидаючи» докази.

Дуже часто, знаходячись у частині приміщення, яка не знімається на відео, слідчі подають, приміром, натяки на отримання хабаря. Або дають певні вказівки жестами колегам чи понятим, якщо вони перебувають в змові. Про будь-які порушення, які ви помітили, ви повинні заявити на відеофіксацію та зазначити їх у протоколі. Право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку, є також невід’ємним правом будь-якої особи, у присутності якої проводиться обшук.

Відповідно до ч. 7 статті 236 КПК при обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи або окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження.

Другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності – повнолітньому членові її сім’ї або його представникові (ч. 9 статті 236 КПК).

Після обшуку одним із завдань захисту буде перевірити докази, зазначені у протоколі, на предмет того, як вони були отримані під час обшуку, і чи є вони допустимими. Тому детальна відеофіксація слідчих дій є вкрай важливою.

Поняті

Згідно із ч. 2 статті 223 КПК слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. В ч. 7 цієї ж статті йдеться, що обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи здійснюються з обов’язковою участю не менше двох понятих. При цьому понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження. Якщо ж у вас є сумніви щодо осіб, яких слідчий або прокурор обрав в якості понятих, вимагайте присутності більшої кількості осіб, адже це не забороняється законодавством.

Поняті можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки проведення обшуку. В інтересах захисту отримати якомога більше даних про понятих, щоб забезпечити їхню подальшу явку на судовий розгляд.

На практиці органами досудового розслідування допускаються чимало порушень під час проведення обшуку, які добре відомі фаховим адвокатам. Тож не зволікайте з отриманням професійної правової допомоги, якщо до вас застосовується ця слідча дія.

Читайте також: Що робити, якщо у вас проводять обшук

У вересні 2021 року Кабінет Міністрів України ухвалив зміни до постанови № 1236, що встановлюють нові карантинні обмеження. Відтоді у разі введення жовтого рівня епідемічної небезпеки навчальні та інші громадські заклади можуть працювати за умови наявності не менше як 80 % працівників з “жовтими” чи “зеленими” COVID-сертифікатами. Вчителів та інші категорії працівників почали примушувати до вакцинації під загрозою звільнення. Суспільство розділилось на прихильників та противників вакцинації.

Та чи може вакцинація проти COVID-19 бути загально обов’язковою згідно чинного законодавства?

Наказом МОЗ від 24 грудня 2020 року № 3018 була затверджена «Дорожня карта з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні у 2021 – 2022 роках» (далі – Дорожня карта). У розділі «Мета та цілі впровадження вакцини від коронавірусної хвороби COVID-19» було визначено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Наказом МОЗ від 27.10.2021 року N 2362 положення про добровільність було видалено, однак вказана Дорожня карта розроблена відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а тому повинна відповідати і не суперечити йому. Статтею  1  цього закону визначається поняття «календар профілактичних щеплень», який є нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Ним встановлюються перелік обов’язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.

Вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 до переліку обов’язкових профілактичних щеплень не включена, оскільки виробники не завершили проведення клінічних досліджень.

Станом на 4.11.2021 року у Державному реєстрі лікарських засобів України зареєстровано 14 739 лікарських засобів. Однак лише вакцини від коронавірусної хвороби мають статус «для екстреного застосування». Це підтверджується інформацією з Державного реєстру лікарських засобів України, що доступний за посиланням http://www.drlz.com.ua/ibp/ddsite.nsf/all/shlist?opendocument&stype=8.

Для введення такого статусу в законодавче поле України Закон України «Про лікарські засоби» 29.01.2021 р. (Законом N 1159-IX) було спеціально доповнено новою статтею 9-2 «Особливості державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) під зобов’язання для екстреного медичного застосування».

Відповідно до ч. 1 ст. 9-2 Закону України «Про лікарські засоби» такі вакцини або інші медичні імунобіологічні препарати можуть підлягати прискореній державній реєстрації з метою екстреного медичного застосування з урахуванням певних зобов’язань, у разі якщо заявник може довести відсутність у нього можливостей для надання даних у повному обсязі про ефективність та безпеку вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів за нормальних умов застосування з об’єктивних причин та якщо наявні дані про успішне проведення лише доклінічних досліджень, або  окремих фаз клінічних досліджень.

Таким чином, практика застосування на людях лікарських засобів, що не пройшли всіх клінічних випробувань, була введена в січні 2021 року.  Вакцина підлягає державній реєстрації для «екстреного медичного застосування», якщо заявник (виробник) зміг довести відсутність у нього можливостей для надання повних даних про ефективність та безпеку вакцин.

Законом України від 19.03.2021 р. N 1353-IX статтю 9-2 Закону України «Про лікарські засоби» було доповнено частиною шостою, якою виробників вакцин звільнено від відповідальності за будь-які наслідки, спричинені застосуванням таких вакцин.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» повнолітнім дієздатним громадянам звичайні профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об’єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.

Статтею 43 Основ законодавства про охорону здоров’я України визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.

Під час щеплення вакцинами, зареєстрованими для екстреного медичного застосування, вимоги ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», статей 39, 43  Основ законодавства про охорону здоров’я України не можуть бути повністю виконані. 

Таким чином, особа повинна брати відповідальність за ризик, який може бути спричинений її здоров’ю, який не міг бути в повній мірі оцінений самим виробником при державній реєстрації лікарського засобу.

Законодавство України захищає право людини не бути підданою медичним дослідам. Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

На підставі вищевказаної статті Конституції та ч. 3 ст. 281 Цивільного кодексу України медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 284 ЦК України надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Таким чином, громадяни наразі беруть участь у випробуваннях вакцин, що відповідно до законодавства України може бути виключно добровільним заходом, який не може впливати на реалізацію інших прав як людини та громадянина і обмежувати їх.

Парламентська Асамблея Ради Європи 27.01.2021 року прийняла Резолюцію № 2361 (2021) «Вакцини проти Covid-19: етичні, юридичні та практичні міркування» у якій в п. 7 закликала держави забезпечити, щоб громадяни були поінформовані про те, що вакцинація не є обов’язковою і що ніхто не зазнає політичного, соціального чи іншого тиску на вакцинацію, якщо вони цього не хочуть; забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації у зв’язку з тим, що він/вона не був вакцинований, через можливі ризики для здоров’я або не бажає вакцинуватися.

В Україні існує ієрархія нормативно правових актів, відповідно якої акти нижчої юридичної сили не можуть суперечити актам вищої юридичної сили. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України).

Таким чином, Постанова Кабміну, що встановила 80% квоти для вакцинованих, суперечить Конституції України, положенням Основ законодавства про охорону здоров’я України, Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Цивільному кодексу України.

У разі, якщо діючий закон чи нормативно-правовий акт суперечить Конституції України, в усіх необхідних випадках слід безпосередньо застосовувати Конституцію як акт прямої дії  (абз. 6 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року).

Отже, кожен має законне право відмовитись від проведення експериментального щеплення за наявності такого бажання.

Читайте також: Примусова самоізоляція при в’їзді в рідну країну є незаконною

Що робити коли вам вручають попередження від місцевих органів самоврядування про усунення порушення правил чи порядку розміщення зовнішньої реклами? Звичайно, обирати Вам. Можете знімати або “узаконювати” свої інформаційні вивіски як зовнішню рекламу. Можете взагалі нічого не робити. У цьому випадку по закінченні терміну, вказаному у попередженні, представники комунальних служб знімуть інформаційні вивіски самостійно. Але Ви в будь-якому разі отримаєте рахунки на оплату послуг з їхнього демонтажу, транспортування та зберігання.

Ми ж пропонуємо відстоювати свої права у суді.

Насамперед потрібно визначити, містить ваша інформаційна вивіска рекламу, чи ні?

Закон України “Про рекламу” чітко регламентує що є рекламою, а що – ні. Зокрема, в ст.1 Закону зазначено, що реклама – це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. В той же час, розміщення інформації про виробника товару (чи сам товар) у місцях реалізації не вважається рекламою (ч.8 ст. 8).

У частині 6 ст. 9 Закону України “Про рекламу” зазначено, що вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

Аналогічні положення викладені і в Типових правилах розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 р. № 2067.

«Варто пам’ятати, що інформація може бути визнана рекламою тоді, коли вона вказує на конкретну, індивідуально визначену особу, або на конкретний, індивідуально визначений товар, із зазначенням найменування, якісних показників, країну походження, виробника тощо», – зазначає юрист Адвокатського бюро «Ципін і партнери» Аліна Сколота.

З іншої сторони , треба обов’язково врахувати вимоги Закону України “Про захист прав споживачів” (ч.3, ст. 17), який, у свою чергу, вимагає від продавця (виконавця) надати споживачеві достовірну і доступну інформацію про найменування, належність та режим роботи свого підприємства.

Але будьте уважні, адже якщо вивіска містить заклики до придбання товарів (послуг), або назва та профіль діяльності вашого підприємства не співпадають з зареєстрованими – вона є рекламою!

Тож, якщо ви переконані, що ваша вивіска відповідає нормам Закону України “Про рекламу” – починайте відстоювати свою правоту.

Головне – діяти рішуче і на випередження. Не варто втрачати час, потрібно звертатися до суду, аби отримати рішення про зупинення виконання попередження до вирішення справи по суті. Обов’язково зверніть увагу на термін виконання, який вказаний у попередженні. Якщо він надто короткий (2-4 дні), пишіть заяву з проханням про подовження цього терміну до органу, який виніс вам попередження.

Обов’язково ознайомтеся із розглядами подібних справ у судах – повірте, їх чимало. Позитивні приклади не тільки додають впевненості, а й можуть вплинути на рішення суду при розгляді вашої справи.

Та, отримавши позитивне рішення суду по вашій справі, – будьте готові до нового візиту чиновників. Наявність вивіски підпадає під регуляцію іншого закону – Закону України ” Про регулювання містобудівної діяльності” (п.1, ст.28). Зокрема, в п.1 ст. 28 Закону вказано, що рекламні та інформаційні стенди, дошки та вивіски належать до малих архітектурних форм, правила розташування яких визначає орган самоврядування відповідної територіальної громади. Зокрема, в Києві – це Київська міська державна адміністрація.

Порядок розміщення  вивісок у місті Києві (рішення Київської міської ради від 20 квітня 2017 року N 224/2446)) встановлює нові критерії вивіски (зокрема – кількість та розмір, на відміну від Закону України “Про рекламу”), вимоги до її оформлення та наявність паспорту на розміщення.