У вересні 2021 року Кабінет Міністрів України ухвалив зміни до постанови № 1236, що встановлюють нові карантинні обмеження. Відтоді у разі введення жовтого рівня епідемічної небезпеки навчальні та інші громадські заклади можуть працювати за умови наявності не менше як 80 % працівників з “жовтими” чи “зеленими” COVID-сертифікатами. Вчителів та інші категорії працівників почали примушувати до вакцинації під загрозою звільнення. Суспільство розділилось на прихильників та противників вакцинації.

Та чи може вакцинація проти COVID-19 бути загально обов’язковою згідно чинного законодавства?

Наказом МОЗ від 24 грудня 2020 року № 3018 була затверджена «Дорожня карта з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні у 2021 – 2022 роках» (далі – Дорожня карта). У розділі «Мета та цілі впровадження вакцини від коронавірусної хвороби COVID-19» було визначено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Наказом МОЗ від 27.10.2021 року N 2362 положення про добровільність було видалено, однак вказана Дорожня карта розроблена відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а тому повинна відповідати і не суперечити йому. Статтею  1  цього закону визначається поняття «календар профілактичних щеплень», який є нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Ним встановлюються перелік обов’язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.

Вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 до переліку обов’язкових профілактичних щеплень не включена, оскільки виробники не завершили проведення клінічних досліджень.

Станом на 4.11.2021 року у Державному реєстрі лікарських засобів України зареєстровано 14 739 лікарських засобів. Однак лише вакцини від коронавірусної хвороби мають статус «для екстреного застосування». Це підтверджується інформацією з Державного реєстру лікарських засобів України, що доступний за посиланням http://www.drlz.com.ua/ibp/ddsite.nsf/all/shlist?opendocument&stype=8.

Для введення такого статусу в законодавче поле України Закон України «Про лікарські засоби» 29.01.2021 р. (Законом N 1159-IX) було спеціально доповнено новою статтею 9-2 «Особливості державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) під зобов’язання для екстреного медичного застосування».

Відповідно до ч. 1 ст. 9-2 Закону України «Про лікарські засоби» такі вакцини або інші медичні імунобіологічні препарати можуть підлягати прискореній державній реєстрації з метою екстреного медичного застосування з урахуванням певних зобов’язань, у разі якщо заявник може довести відсутність у нього можливостей для надання даних у повному обсязі про ефективність та безпеку вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів за нормальних умов застосування з об’єктивних причин та якщо наявні дані про успішне проведення лише доклінічних досліджень, або  окремих фаз клінічних досліджень.

Таким чином, практика застосування на людях лікарських засобів, що не пройшли всіх клінічних випробувань, була введена в січні 2021 року.  Вакцина підлягає державній реєстрації для «екстреного медичного застосування», якщо заявник (виробник) зміг довести відсутність у нього можливостей для надання повних даних про ефективність та безпеку вакцин.

Законом України від 19.03.2021 р. N 1353-IX статтю 9-2 Закону України «Про лікарські засоби» було доповнено частиною шостою, якою виробників вакцин звільнено від відповідальності за будь-які наслідки, спричинені застосуванням таких вакцин.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» повнолітнім дієздатним громадянам звичайні профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об’єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.

Статтею 43 Основ законодавства про охорону здоров’я України визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.

Під час щеплення вакцинами, зареєстрованими для екстреного медичного застосування, вимоги ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», статей 39, 43  Основ законодавства про охорону здоров’я України не можуть бути повністю виконані. 

Таким чином, особа повинна брати відповідальність за ризик, який може бути спричинений її здоров’ю, який не міг бути в повній мірі оцінений самим виробником при державній реєстрації лікарського засобу.

Законодавство України захищає право людини не бути підданою медичним дослідам. Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

На підставі вищевказаної статті Конституції та ч. 3 ст. 281 Цивільного кодексу України медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 284 ЦК України надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Таким чином, громадяни наразі беруть участь у випробуваннях вакцин, що відповідно до законодавства України може бути виключно добровільним заходом, який не може впливати на реалізацію інших прав як людини та громадянина і обмежувати їх.

Парламентська Асамблея Ради Європи 27.01.2021 року прийняла Резолюцію № 2361 (2021) «Вакцини проти Covid-19: етичні, юридичні та практичні міркування» у якій в п. 7 закликала держави забезпечити, щоб громадяни були поінформовані про те, що вакцинація не є обов’язковою і що ніхто не зазнає політичного, соціального чи іншого тиску на вакцинацію, якщо вони цього не хочуть; забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації у зв’язку з тим, що він/вона не був вакцинований, через можливі ризики для здоров’я або не бажає вакцинуватися.

В Україні існує ієрархія нормативно правових актів, відповідно якої акти нижчої юридичної сили не можуть суперечити актам вищої юридичної сили. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України).

Таким чином, Постанова Кабміну, що встановила 80% квоти для вакцинованих, суперечить Конституції України, положенням Основ законодавства про охорону здоров’я України, Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Цивільному кодексу України.

У разі, якщо діючий закон чи нормативно-правовий акт суперечить Конституції України, в усіх необхідних випадках слід безпосередньо застосовувати Конституцію як акт прямої дії  (абз. 6 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року).

Отже, кожен має законне право відмовитись від проведення експериментального щеплення за наявності такого бажання.

Читайте також: Примусова самоізоляція при в’їзді в рідну країну є незаконною