Monthly Archives: Березень 2021

Як правило, дублікати втрачених документів, які матимуть таку ж саму юридичну силу, що й оригінали, можна отримати в тих самих державних органах, де ви отримували оригінали. Однак, якщо нерухомість набувалася у власність давно, ми не завжди можемо напевне згадати, де саме отримували той чи інший документ. До того ж, законодавство швидко змінюється, як і повноваження багатьох органів влади. Наприклад, з 2013 року в Україні технічні паспорти на нерухомість можуть видавати і приватні компанії. То ж, якщо разом з правовстановлюючими документами ви втратили техпаспорт і не пам’ятаєте, яка установа видавала вам його раніше, можете замовити новий техпаспорт в будь-якій компанії, що надає послуги з технічної інвентаризації.

Читайте також: Перевірка квартири перед купівлею: на що звернути увагу

Договір купівлі-продажу (дарування, міни) та свідоцтво про спадщину

Одними з основних правовстановлюючих документів на нерухомість є договори купівлі-продажу,дарування чи міни, а також свідоцтва про спадщину за законом або за заповітом. У разі втрати таких документів, їхні дублікати видаватиме нотаріус, що вчиняв нотаріальні дії щодо них.  У статті 53 Закону України «Про нотаріат»  зазначено, що у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування за письмовою заявою осіб, за дорученням яких або щодо яких вчинялася нотаріальна дія, нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування видається дублікат втраченого або зіпсованого документа.

Якщо ж ви не пам’ятаєте, який саме нотаріус проводив реєстрацію вашого документу, ви можете отримати платну довідку з Реєстру на сайті Міністерства юстиції України. Довідка міститиме інформацію про дату реєстрації та нотаріуса, що її здійснив.

Свідоцтво на право власності

Відновлення свідоцтва на право власності дещо складніша процедура, ніж відновлення нотаріально засвідчених правовстановлюючих документів. Адже, як правило, вони видавалися місцевими державними адміністраціями. Таким чином, на сьогодні за їхніми дублікатами слід звертатися до Центрів надання адміністративних послуг за місцезнаходженням квартири. Послуга отримання дублікату в ЦНАП є безкоштовною.

Для отримання дублікату свідоцтва про приватизацію в ЦНАП вам необхідно надати:

• заяву зі згодою всіх повнолітніх співвласників житла, які брали участь в приватизації (заповнюється в присутності адміністратора);
• копії паспортів або свідоцтв про народження для осіб, що не досягли 16-річного віку, які є співвласниками житла та оригінали документів для посвідчення;
• документ з поліції про те, що оригінал свідоцтва про право власності на житло був викрадений або втрачений;
• оголошення про втрату свідоцтва в друкованих засобах масової інформації.

Рішення суду

«Бувають випадки, коли оформити дублікати загублених правовстановлюючих документів не є можливим у силу різних причин, – зазначає юрист Адвокатського Бюро «Ципін і партнери» Аліна Сколота. – У такому разі варіантом розв’язання проблеми служить подача до суду позовної заяви про визнання права власності на об’єкт нерухомості або про встановлення юридичного факту. Рішення суду при цьому стає правовстановлюючим документом».

Якщо ж рішення суду було  втрачено, ви можете запросити його копію в суді першої інстанції, де розглядалась відповідна справа. І навіть якщо вона продовжувала розглядатися в судах вищих інстанцій і остаточне рішення приймав інший суд, необхідну вам копію все ж видаватиме суд першої інстанції, адже там зберігаються матеріали справи.

Судовий збір за повторну видачу копії рішення становить 0,003 прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожну сторінку рішення. В 2021 році ця сума становить 6,81 гривень за сторінку. Необхідну суму слід сплатити до подання заяви, так як чек про сплату збору подається до суду разом із заявою про видачу копії рішення.

Варто зазначити, що обов’язковою процедурою після отримання дубліката правовстановлюючого документа є повна інвентаризація об’єкта нерухомості.

На завершальному етапі дублікат правовстановлюючого документа реєструється в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Отже, втрата будь-яких документів – річ неприємна, однак, знаючи правові нюанси, будь-яку ситуацію можна вирішити. У разі виникнення складнощів, не зволікайте звертатися за правовою допомогою. Це збереже ваш час і убезпечить від зайвих хвилювань.

Читайте також: Як відновити загублений паспорт?

Законодавство України передбачає декілька способів стягнення аліментів на утримання дитини. Зокрема, платник може самостійно подати заяву про щомісячне списання певної суми його заробітку на користь одержувача. Однак так само самостійно платник може в будь-який момент і відкликати свою заяву. У цьому випадку, не уклавши попередньо договір про аліменти, одержувач буде змушений звернутися до суду. А судовий розгляд, як відомо, – справа затяжна та клопітка.

Договір про сплату аліментів звільнить вас від необхідності мати справу із судом, якщо інша сторона ухилятиметься від сплати. Адже згідно із частиною 2 статті 189 Сімейного кодексу України у разі його невиконання аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Для отримання такого напису слід лише пред’явити докази заборгованості. І договір набуде сили виконавчого документа – такого ж, як рішення суду.

Читайте також:

Шлюбний договір: бути чи не бути?

Позбавлення батьківських прав: підстави та наслідки

Переваги договору про аліменти

Укладення аліментного договору має переваги і для платника. Адже у цьому випадку гроші не списуються автоматично з рахунку, як у разі виплати аліментів за рішенням суду, а платник сам надсилає кошти. І лише якщо існує заборгованість, і одержувач отримав виконавчий напис нотаріусу, кошти списуватимуться автоматично.

Суттєвою перевагою договору є і той факт, що сторони самостійно, без втручання суду домовляються про суму аліментів. Згідно із статтею 182 СК мінімальний рекомендований розмір аліментів становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Для І півріччя 2021 року прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років становить 1921 гривню, для дітей віком від 6 до 18 років – 2395 гривень. І хоча прожитковий мінімум щороку індексується та збільшується, навряд чи ця сума може повністю задовольнити усі місячні потреби дитини. Але навіть такий розмір аліментів може бути присуджений лише у разі достатнього заробітку платника. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину ще менший і становить лише 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Тож краще все ж таки про розмір аліментів домовитися у договорі.

Договір – окремо, розлучення – окремо

Згідно із статтею 180 СК, батьки зобов’язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття. Якщо ж хтось із батьків не бере участі в утриманні дитини та проживає окремо від неї, він зобов’язаний сплачувати аліменти.

Як подати в суд на аліменти, так укласти договір про аліменти можна і перебуваючи в законному шлюбі, і перебуваючи в цивільному шлюбі, і будучи розлученими. Уявіть, наскільки ви убезпечите себе і свою дитину, якщо ще перебуваючи у шлюбі, домовитесь про сплату певної суми аліментів у разі розлучення або окремого проживання. До речі, питання сплати аліментів може бути зафіксоване і в шлюбному договорі, однак в такому разі у випадку несплати одержувач все ж таки змушений буде звернутися до суду за їхнім стягненням, адже отримати виконавчий напис нотаріуса щодо сплати аліментів за шлюбним договором законодавство не дозволяє.

Договір про припинення аліментів

Існує й інший вид договору – договір про припинення аліментів.

Адвокат Тетяна Войнова

«Той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо), – розповідає адвокат АБ «Ципін і партнери» Тетяна Войнова. – Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. Майно, одержане дитиною за цим договором, може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування».

Згідно статті 190 СК, на майно, одержане за договором про припинення аліментів, не може бути звернене стягнення. Якщо дитина досягла 14 років, вона бере участь в укладенні такого договору особисто.

Договір про припинення аліментів може бути визнаний у суді недійсним за вимогою відчужувача нерухомого майна у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини. У такому разі у відчужувача відновлюється право власності на нерухоме майно.

Також слід враховувати, що укладення договору про припинення аліментів не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов’язку брати участь у додаткових витратах на дитину, що виникають за особливих обставин.

Як договір про аліменти, так і договір про їхнє припинення має бути завірений нотаріально. Практика показує, що укладення такого договору може стати запорукою спокою та впевненості в завтрашньому дні для обох сторін.

Читайте також:

З ким після розлучення залишаються діти та як визначаються права і обов’язки кожного з батьків?

Згідно із Законом України «Про Національну поліцію» поліція для виконання покладених на неї завдань вживає заходів реагування на правопорушення, визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним процесуальним кодексом України. Для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення поліція також в межах своєї компетенції застосовує поліцейські превентивні заходи та заходи примусу. Згідно із статтею 42 закону заходами примусу є фізичний вплив, застосування спеціальних засобів та вогнепальної зброї.

Водночас частина 5 статті 43 закону забороняє поліцейським застосовувати фізичну силу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, малолітніх осіб, осіб з явними ознаками обмежених можливостей або старості, крім випадків учинення ними збройного чи групового нападу, учинення збройного опору поліцейському, що загрожує життю і здоров’ю інших осіб або поліцейських, якщо відбити такий напад або опір іншими способами і засобами неможливо.

Читайте також:

Що робити, якщо вас викликають у поліцію

Що робити, якщо вас затримала поліція

«Підкоряйся, а потім оскаржуй»

У свій час значного резонансу набув висновок Верховного Суду у справі N444/2115/17. Громадянин не підкорився вимозі поліцейських пред’явити документи, аргументуючи тим, що він не порушував Правила дорожнього руху. Крім цього, як встановив суд першої інстанції, засуджений фізично протидіяв інспекторам одягнути на нього кайданки з метою доставлення до відділення поліції для встановлення його особи, зірвав головний убір та вдарив кулаком в обличчя інспектора.

Позиція сторони захисту базувалася на тому, що дії засудженого не можуть бути кваліфіковані як опір поліцейському, адже вони були спровоковані незаконними діями працівників поліції.  На що Верховний Суд вказав, що невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав.

Багато хто з правозахисників розцінив таку позицію Верховного Суду як потурання принципу «підкоряйся, а потім оскаржуй», який останнім часом просуває Міністерство внутрішніх справ України. Рішення Верховного Суду остаточно визначило – підставність або безпідставність дій поліцейського не є релевантною ознакою для кваліфікації дій як опір поліцейському.

Артем Бондаренко, адвокат

Втім, відповідальність за статтею 342 Кримінального кодексу України за опір працівникові правоохоронного органу настає лише у тому випадку, якщо поліцейський був при виконанні своїх службових обов’язків, зауважує адвокат АБ «Ципін і партнери» Артем Бондаренко.

«Якщо правоохоронець, явно перебуваючи на відпочинку, зачіпає громадян чи висуває неадекватні вимоги, прикриваючись статусом поліцейського, то завдана шкода його здоров’ю внаслідок умисних дій іншої особи має бути кваліфікована не як опір правоохоронцю, а як заподіяння тілесного ушкодження відповідної тяжкості згідно із статтями  121-126 КК», – зазначає він.

Самозахист від надмірного насильства

Однак у рішення ВС у справі N444/2115/17 була й інша важлива частина. Суд визначив, що вирішуючи питання про наявність у діях обвинуваченої особи «опору» в значенні статті 342 КК, суд повинен взяти до уваги також поведінку поліцейського або поліцейських під час пред’явлення ними вимог і за подальшого розвитку подій у зв’язку із цими вимогами.

Зокрема, стаття 29 закону про Національну поліцію вимагає, щоб поліцейський захід був серед іншого необхідним і пропорційним. Стаття 43 вимагає, щоб поліцейський заздалегідь попередив особу про намір застосувати фізичну силу і особі було надано достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського.

Однак у матеріалах справи N444/2115/17 були показання свідка, а також відеозаписи з нагрудної камери поліцейського та з телефону свідка, які не підтверджували будь-яких погроз або нецензурної лайки з боку засудженого на адресу поліцейських до того моменту, поки поліцейські не почали застосовувати силу. Тож суд частково задовольнив скарги засудженого.

Що не є опором поліцейському?

Верховний Суд визначив, що дії особи, спрямовані на протидію невиправданому і надмірному насильству з боку поліцейського, не можуть кваліфікуватися як опір за статтею 342 КК. Якщо особа відштовхує поліцейського, щоб запобігти удару кийком, або закриває обличчя від удару, в результаті чого поліцейський отримує травму руки, або хапається за одяг поліцейського, щоб запобігти падінню, такі дії не можуть вважатися опором у значенні статті 342 КК, оскільки їхня мета полягає не у протидії законній діяльності поліції, а в уникненні небезпеки для життя і здоров’я особи.

«Проте навіть у таких випадках громадянам варто усвідомлювати, що метою їхніх дій є виключно самозахист від насильства, – застерігає адвокат. – Перехоплювати ініціативу на себе і завдавати ушкоджень нападнику у відповідь точно не варто, оскільки можна переступити дозволені законом межі необхідної оборони. Також варто утримуватися і від висловлення поліцейському погроз заподіяти шкоди його здоров’ю в майбутньому у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків. За такі дії також може настати кримінальна відповідальність за статтею 345 КК України».

На жаль, випадки перевищення поліцейськими своїх повноважень не поодинокі, і цей факт є загальновідомим. Звичайно, не варто намагатися навмисне загострювати конфлікт агресивною поведінкою або перешкоджати поліцейському виконувати свої обов’язки. Однак і допускати порушення власних прав теж не слід.

Читайте також: Огляд та обшук – у чому відмінність?

Заради справедливості слід зазначити, що іноді й самі нотаріуси та державні реєстратори піддаються рейдерським атакам. Наприкінці минулого року Міністерство юстиції України навіть було змушене видати наказ про забезпечення державних реєстраторів додатковими засобами ідентифікації під час доступу до Єдиних та Державних реєстрів. Адже були випадки, коли рейдери проводили перереєстрацію майна за допомогою програми віддаленого доступу та особистих ключів доступу державного реєстратора до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Тож Мінюст дозволив реєстраторам доступ до реєстрів тільки за умови підключення їх до засобу додаткової ідентифікації з використанням одноразового пароля.

Читайте також: Як уберегтися від рейдерства?

Чи подавати в суд на нотаріуса?

адвокат АБ “Ципін і партнери” Марина Суткович

«Навіть якщо предметом оскарження є реєстраційні дії, залучати державного реєстратора у якості відповідача або третьої сторони не потрібно, – стверджує адвокат АБ «Ципін і партнери» Марина Суткович. – У своїй постанові у справі №826/3051/18 Велика Палата Верховного Суду зазначає, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, що пов’язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач уважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору».

В іншій постанові Великої Палати ВС у справі №520/13067/17 зазначається, що державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був.

Хто буде відповідачем у «рейдерських» справах?

Часто рейдери встигають декілька разів перепродати майно до того, як справа розглядатиметься у суді. Як в такому випадку визначити відповідача? У своїй постанові у справі №910/1809/18 Велика Палата ВС вказує, що належним відповідачем є особа, яка є останнім набувачем майна: «Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна».

«Також ВП Верховного Суду звертає увагу на те, що закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, в яких на підставі цих рішень виникли права та були надалі відчужені», – зауважує адвокат.

Юрисдикція справ про рейдерство

«Навіть якщо державний реєстратор буде учасником справи у суді, сам факт його участі не буде підставою визнати такий спір публічно-правовим і віднести його до категорії адміністративних справ», – говорить Марина Суткович.

Як йдеться у постанові ВП ВС у справі №826/10249/18, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

«Оскарження ж рішень про державну реєстрацію права власності, безпосередньо пов’язаних із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо нерухомого майна, має приватноправовий характер, – наголошує адвокат. – Як вважає Верховний Суд, незалежно від суб’єктного складу сторін, такий спір має вирішуватися за правилами цивільного або господарського судочинства».

Як і будь-яке негативне явище, рейдерство завжди легше попередити, ніж перемогти, коли воно вже фактично відбулося. Однак на будь-якій стадії судового розгляду допомога професійних юристів з досвідом ведення «рейдерських» справ здатна значно збільшити ваші шанси на захист власного бізнесу.

Читайте також: Рейдерство за участі “чорних” реєстраторів: що каже судова практика

Існують певні особливості прийому на роботу керівників. Зокрема, згідно із статтею 65 Господарського кодексу України, з керівником підприємства може бути укладений договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. А з посадовими особами акціонерного товариства Закон України «Про акціонерні товариства» дозволяє укладати навіть цивільно-правові договори.

Читайте також: «Це не працівник, а стажер» – неоформлене стажування теж карається штрафом

Законодавство України передбачає досить високий рівень відповідальності для керівників, зауважує юрист Адвокатського бюро «Ципін і партнери» Анна Бичкова.

«Особливу увагу керівникам варто приділяти дотриманню норм антикорупційного законодавства, а також нормам охорони праці та організації безпеки працівників. Так, у разі нещасного випадку під час виконання працівниками трудових обов’язків посадова особа повинна вчасно відреагувати та повідомити центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, інакше їй не уникнути адміністративної відповідальності за статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення», – говорить юрист.

«Навіть у вільний від роботи час керівникам юридичних осіб варто бути обережним і не квапитись ділитись новинами із життя установи із друзями чи знайомими, – застерігає Анна Бичкова. – Спочатку проаналізуйте, чи не може містити така інформація інсайдерських відомостей, наприклад, щодо придбання чи відчуження цінних паперів, тощо. Адже якщо хтось, скориставшись ними, отримає необґрунтований прибуток в значному розмірі, тим самим заподіявши значних збитків інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, вас може бути притягнуто до відповідальності за статтею 232-1 Кримінального кодексу України».

Матеріальна відповідальність

Згідно із статтею 132 Кодексу законів про працю України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

В статті 130 КЗпП йдеться, що відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами. У статті 134 передбачені випадки, коли працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі чи організації. Зокрема, таку відповідальність нестиме керівник підприємства, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Робота за сумісництвом

Для державних підприємств, установ та організацій діє обмеження, визначене у Положенні «Про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», затвердженому 28.06.1993 року. Керівники таких підприємств, їхні заступники, а також керівники структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності.

Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не дозволяє членам виконавчих органів товариств без згоди загальних зборів учасників або наглядової ради товариства здійснювати господарську діяльність як фізична особа – підприємець у сфері діяльності товариства, бути учасником повного товариства або повним учасником командитного товариства, що здійснює діяльність у сфері діяльності товариства, а також бути членом виконавчого органу або наглядової ради іншого суб’єкта господарювання, що здійснює діяльність у сфері діяльності товариства.

Особливості звільнення керівників

Певні норми КЗпП роблять звільнення керівника простішим, аніж інших працівників. Зокрема, згідно із статтею 43-1 розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу із керівником підприємства та його заступниками можливе без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Як йдеться у пункті 5 частини 1 статті 41, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний і у випадку припинення повноважень посадових осіб. При цьому згідно із статтею 44 працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж 6-місячний середній заробіток.

На відміну від інших працівників, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 41 керівник може бути звільнений навіть у випадку одноразового грубого порушення трудових обов’язків. Крім того, стаття 45 зобов’язує власника або уповноважений ним орган розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації, якщо керівник порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди.

Між тим, необхідно зазначити, що на керівників поширюються всі основні трудові гарантії, визначені законодавством. А знання особливостей регулювання роботи топ-менеджерів допоможе уникнути зайвих конфліктів та забезпечити злагоджену роботу підприємства.

Читайте також: Шлюбний договір: бути чи не бути?

До 14 років особа вважається малолітньою і має право вчиняти лише дрібні побутові правочини. Для осіб від 14 до 18 років список правочинів дещо розширюється, зокрема, неповнолітні можуть самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. Інші правочини неповнолітня особа теж може вчиняти, але лише за згодою батьків або піклувальників. Тобто починаючи з 14 років, дитина може сама укладати договори купівлі-продажу або, приміром, договори інвестування в будівництво. Якщо ж є потреба оформити на дитину вже придбану квартиру, це можна здійснити шляхом складання заповіту або укладення договору дарування.

Читайте також: Коли податок з продажу нерухомості можна не платити?

Заповіт

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Цивільний кодекс України дозволяє заповідачу призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Адвокат Тетяна Войнова

«Необхідно враховувати, що згідно із статтею 1241 Цивільного кодексу України право на обов’язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, – зазначає адвокат АБ «Ципін і партнери» Тетяна Войнова. – Вони, незалежно від змісту заповіту, спадкують половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом».

Згідно із статтею 1254  Цивільного кодексу України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт, а також скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Зверніть увагу, що кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Також заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни.

Договір дарування

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Стаття 723 ЦК України дозволяє скласти договір дарування так, що дарунок буде переданий обдаровуваному у майбутньому або в разі настання певної обставини. Однак необхідно враховувати, що, як йдеться у статті 724 ЦК України, дарувальник має право відмовитися від передання дарунка у майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився. І взагалі згідно із статтею 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред’явлення вимоги дарунок є збереженим. Або приміром, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність. До вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік. Тож фактично у будь-який момент протягом року у разі розірвання договору обдаровуваний зобов’язаний буде повернути дарунок.

При цьому договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, зазначає Тетяна Войнова.

Особливості правочинів щодо майнових прав дітей

Частина 2 статті 177 Сімейного кодексу України забороняє батькам неповнолітньої дитини здійснювати правочини щодо її майнових прав, в тому числі укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню, без дозволу органу опіки та піклування. Згідно із частиною 4 цієї ж статті, дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

Органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини, якщо буде встановлено, що мати або батько, які звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав або якщо, приміром, між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини.

«При розлученні той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо), – розповідає Тетяна Войнова. – Такий договір підлягає нотаріальному посвідченню. Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. Майно, одержане дитиною за цим договором, може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування».

Законодавство України дає достатньо можливостей гарантування прав неповнолітніх осіб, одним з яких є право на житло. Завдання ж батьків – убезпечити своїх дітей у майбутньому, обравши надійний законний варіант оформлення нерухомості на дитину.

Читайте також: Чи можна позбавити спадку?

Статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних може бути висловлене у письмовій формі або «у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди». У цій же статті прямо зазначається: «У сфері електронної комерції згода суб’єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб’єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки». Тобто, ставлячи галочку навпроти формулювання «погоджуюсь на обробку персональних даних», ми щоразу даємо компанії-власнику сайту правомірну згоду зберігати та використовувати інформацію про нас.

«Під час такої процедури передачі персональних даних, як реєстрація на сайті, мало хто з нас цікавиться, хто і як надалі оброблятиме персональні дані, – зазначає юрист Адвокатського бюро «Ципін і партнери» Кристина Тищенко. – На жаль, запам’ятати, кому і які персональні дані передаються, та спрогнозувати витік цих даних майже неможливо. Саме через це виникає безліч питань правового характеру».

Читайте також: Як уберегтися від рейдерства?

Як використовуються персональні дані

Стаття 10 Закону «Про захист персональних даних» визначає, що використанням персональних даних є будь-які дії володільця щодо їхньої обробки та захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб’єктам відносин, пов’язаних із персональними даними, що здійснюються за згодою суб’єкта персональних даних чи відповідно до закону.

А статтею 24 Закону передбачено, що володільці, розпорядники персональних даних та треті особи зобов’язані забезпечити захист цих даних від випадкових втрати або знищення, від незаконної обробки, у тому числі незаконного знищення чи доступу до персональних даних. Для цього вони зобов’язані створити спеціальний структурний підрозділ або призначити відповідальну особу, що організувала б таку роботу.

Випадки, коли поширення персональних даних можливе без згоди суб’єкта персональних даних, визначені у статті 14. Згідно з нею, таке поширення дозволяється лише в інтересах «національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».

Контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних здійснюють Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та суди. Уповноважений може отримувати на свою вимогу та мати доступ до будь-якої інформації (документів) володільців або розпорядників персональних даних та здійснювати інші повноваження передбачені Законом, які необхідні для здійснення контролю за забезпеченням захисту персональних даних.

Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про захист персональних даних

Статтею 188-39 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту персональних даних. Наприклад, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення Уповноваженого про обробку персональних даних або про зміну відомостей, які підлягають повідомленню згідно із законом, повідомлення неповних чи недостовірних відомостей тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності – від 200 до 400 неоподатковуваних мінімумів.

А недодержання встановленого законодавством порядку захисту персональних даних, що призвело до незаконного доступу до них або порушення прав суб’єкта персональних даних, тягне за собою накладення штрафу на громадян від 100 до 500 неоподатковуваних мінімумів, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності – від 300 до 1000 неоподатковуваних мінімумів.

Читайте також: Кого і де можна знімати на фото та відео

Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про захист персональних даних

Кримінальним кодексом України, а саме статтею 121, встановлено кримінальну відповідальність за незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконну зміну такої інформації, крім випадків, передбачених іншими статтями КК України, а також визначено покарання у вигляді штрафу від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів або у вигляді виправних робіт на строк до 2 років, або арешт на строк до 6 місяців, або обмеження волі на строк до 3 років.

Як зауважує Кристина Тищенко, наразі існуючі механізми надання згоди на обробку персональних даних не можуть забезпечити достатнього рівня захисту нашого приватного життя.

«Враховуючи відсутність реального контролю за витоком інформації, випадки незаконного доступу та поширення персональних даних досить розповсюджені, – говорить юрист. – При цьому закон передбачає право фізичної особи на видалення вже наданих персональних даних. Щоправда, для цього потрібно звертатися із заявами до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини або до суду. І лише отримавши рішення суду або припис Уповноваженого, можна подати запит про видалення ваших персональних даних».

Читайте також: Як відновити загублений паспорт?

Якщо інспектори Держпраці виявлять на підприємстві працівника без оформлення трудового договору, юридичні та фізичні особи – підприємці нестимуть відповідальність у вигляді штрафу у 10-кратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення. Саме такий розмір штрафу встановлює стаття 265 Кодексу законів про працю України. Виключенням є юридичні особи та фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої – третьої груп. До них застосовується попередження. Однак якщо це ж порушення буде вчинено повторно протягом двох років, до  роботодавців буде застосований штраф вже у 30-кратному розмірі мінімальної заробітної плати за кожного неоформленого працівника.

Читайте також:  Як директору підприємства звільнитися без згоди засновників: розповідає юрист

Стажування безробітних

Знаючи про такі значні штрафи, часто під час перевірок підприємці називають неоформлених працівників стажерами. Однак навряд чи це допоможе уникнути відповідальності. Справа в тому, що Кодекс законів про працю України не передбачає укладення між суб’єктом господарювання та найманим працівником договору на стажування та прийняття працівника на стажування.  Відповідно до Наказу «Про затвердження Порядку професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних» № 318/655 від 31.05.2013 року  стажування безробітних здійснюється на замовлення роботодавців за індивідуальною програмою, що затверджується роботодавцем і погоджується центром зайнятості.

Так, у статті 35 Закону України «Про зайнятість населення» зазначено, що  професійне навчання зареєстрованих безробітних організовується територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на замовлення роботодавця або для самозайнятості, провадження підприємницької діяльності з урахуванням побажань безробітних і здійснюється у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання.

Стажування студентів

Стажерами можуть бути і студенти, однак з ними  має бути підписаний договір про стажування.

Зокрема, стаття 29 закону «Про зайнятість населення» говорить про те, що студенти закладів фахової передвищої та вищої освіти, учні закладів професійної (професійно-технічної) освіти, які здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», освітньо-професійним ступенем «фаховий молодший бакалавр», освітнім ступенем «молодший бакалавр», «бакалавр», «магістр» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, мають право проходити стажування за професією (спеціальністю), за якою здобувається освіта, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, на умовах, визначених договором про стажування у вільний від навчання час.

При цьому слід пам’ятати, що строк стажування студентів не може перевищувати шести місяців.

Замість стажування – випробування

Обмежуючи  роботодавця у прийняття на роботу стажерів, законодавство дає йому можливість встановити випробування для перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Випробування вказується у трудовому договорі та наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

«Варто зазначити, що термін випробування вважається завершеним, якщо працівник після закінчення строку випробування продовжує працювати, тобто успішно пройшов термін випробування, – розповідає юрист Адвокатського бюро «Ципін і партнери» Аліна Сколота. – Звільнення такого працівника стає можливим лише в загальному порядку. Після закінчення випробування трудовий договір такого працівника стає безстроковим. Якщо згідно із результатами випробування встановлено, що працівник не відповідає займаній посаді або виконуваній роботі, то роботодавець звільняє такого працівника впродовж терміну випробування та  письмово повідомляє про це за 3 дні. Останній день роботи вважається днем звільнення працівника. У день звільнення роботодавець видає працівнику трудову книжку, проводить розрахунок».

Однак згідно із статтею 26 КЗпП є категорії осіб, до яких випробування при прийнятті на роботу не встановлюється. Це особи до 18 років, молоді робітники після закінчення професійних навчально-виховних закладів або ВНЗ, особи, звільнені у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби та особи з інвалідністю, направлені на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи. Випробування не може бути встановлене для осіб, обраних на посаду, переможців конкурсного відбору на заміщення вакантної посади, осіб, які пройшли стажування при прийнятті на роботу з відривом від основної роботи, вагітних жінок, одиноких матерів, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, осіб, з якими укладається строковий трудовий договір строком до 12 місяців, осіб на тимчасові та сезонні роботи, внутрішньо переміщених осіб.

Випробування також не встановлюється при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.

Отже,  чинне законодавство про працю не передбачає проходження стажування особою, яка бажає працевлаштуватися шляхом укладання трудового договору, для перевірки її кваліфікації та навиків роботи або отримання таких.  Проте, роботодавець може встановлювати випробування. Однак в цьому випадку на робітника поширюється законодавство про працю, а також оплата праці відповідно до трудового договору.

Читайте також: Дистанційна робота – що потрібно знати роботодавцю та працівнику