Сайт перебуває у стадії розробки
АДВОКАТСЬКЕ БЮРО «ЦИПІН І ПАРТНЕРИ»

Monthly Archives: Май 2021

Що робити, якщо у вас проводять обшук

Опубликовано: 27.05.2021 в 11:51

Автор:

Категории: Юридичні поради

Обшук, як правило, проводиться, коли вже відомі певні факти чи інші обставини кримінального провадження. Проведення обшуку до реєстрації кримінального провадження в ЄРДР заборонено. Крім цього, для проведення обшуку потрібна ухвала слідчого судді. До отримання дозволу слідчого судді слідчий, прокурор має право увійти до житла чи іншого володіння особи виключно у невідкладних випадках, пов’язаних з  врятуванням життя людей та майна, або переслідуючи злочинця. Відразу після цього слідчий, прокурор повинен звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку.

Мітітел Руслан, адвокат АБ «Ципін і парнери»

«Якщо ви зрозуміли, що до вас прийшли з обшуком, вам одразу необхідно зателефонувати адвокату або ж близьким родичам і коротко повідомити про ситуацію, – розповідає адвокат АБ «Ципін і партнери» Руслан Мітітел. – До початку проведення слідчої дії, не поспішаючи, ознайомтесь з ухвалою про проведення обшуку, перевірте всіх посадових осіб, зазначених в ухвалі слідчого судді, які мають право проводити обшук, та зафіксуйте всіх осіб, які присутні в приміщенні. В ухвалі слідчого судді перевірте строк її дії, точну адресу житла, яке має бути піддане обшуку, речі та документи, для явлення яких проводиться обшук. Також заявіть клопотання про фіксацію слідчої дії за допомогою технічних засобів. Якщо ви виконаєте ці настанови, за цей час прибуде ваш адвокат, який матиме можливість фіксувати порушення і вности відповідні зауваження до протоколу обшуку. Навіть якщо обшук розпочався, слідчий зобов’язаний допустити  адвоката або представника до обшуку на будь-якому етапі його проведення».

Згідно із частино 1 статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України слідчий, прокурор або інша службова особа, яка бере участь у проведенні обшуку, зобов’язані допустити на місце його проведення захисника чи адвоката. Разом з цим треба пам’ятати, що участь адвоката під час проведення обшуку не є обов’язковою умовою при його проведенні і повинна забезпечуватися саме тією особою, яка виявила бажання скористатися такою правничою допомогою, зауважує адвокат.

Слід зазначити, що Кримінальний кодекс України встановлює відповідальність за вчинення в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника особи по наданню правової допомоги. Тож якщо ваше право на присутність адвоката порушується, слід про це заявити під час відеофіксації обшуку.

Читайте також: Що робити, якщо вас викликають на допит

Процедура проведення обшуку

Частина 4 статті 223 КПК не дозволяє проводити обшук у нічний час (з 22 до 6 години), за винятком невідкладних випадків, коли затримка в його проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного.

У частині 3 статті 236 зазначається, що перед початком обшуку особі, яка володіє житлом чи іншим володінням, а за її відсутності – іншій присутній особі повинна бути пред’явлена ухвала і надана її копія. А в разі відсутності осіб у житлі чи іншому володінні копія ухвали повинна бути залишена на видному місці у житлі чи іншому володінні особи.

Тобто проникнення у приміщення або обмеження пересування осіб у ньому до пред’явлення ухвали є порушенням при проведенні слідчої дії. Про будь-які порушення слід заявляти на відеофіксацію обшуку, при цьому зазначаючи час вчиненої дії.

До речі, згідно статті 104 КПК обшук має бути обов’язково зафіксований на відеозапис. Дії та обставини проведення обшуку, не зафіксовані у записі, не можуть бути внесені до протоколу обшуку та використані як доказ у кримінальному провадженні. Крім цього, обшук здійснюється з обов’язковою участю не менше двох понятих, незалежно від застосування технічних засобів фіксування.

Права осіб під час обшуку

Право осіб, у присутності яких здійснюється обшук, робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку, визначене у частині 8 статті 236 КПК.

Згідно частини 5 статті 104 КПК, усі зауваження і доповнення зазначаються у протоколі перед підписами. Якщо ж в його бланку не вистачає місця, слід зробити додаток зі звичайного аркушу, і до підписів у протоколі вказати, що є додаток.

Другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності – повнолітньому членові її сім’ї або його представникові. Прослідкуйте, щоб це примірник містив оригінали підписів усіх осіб, що брали участь в обшуку.

Слід також зауважити, що за рішенням слідчого чи прокурора може бути проведено обшук осіб, які перебувають в житлі чи іншому володінні, якщо є достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження. В такому разі обшук особи здійснюється особами тієї самої статі у присутності адвоката, представника на вимогу такої особи.

Вилучення майна

Відповідно до частини 6 статті 236 слідчий, прокурор під час проведення обшуку має право відкривати закриті приміщення, сховища та речі.

Також при обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи або окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. При цьому предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

У частині 2 статті 168 КПК також йдеться, що під час обшуку в разі необхідності слідчий чи прокурор здійснює копіювання інформації, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, телекомунікаційних системах, інформаційно-телекомунікаційних системах, їх невід’ємних частинах.

Частина 4 статті 236 зобов’язує слідчого, прокурора під час обшуку забезпечити схоронність майна, що знаходиться у житлі чи іншому володінні особи, та неможливість доступу до нього сторонніх осіб.

На практиці органами досудового розслідування допускаються чимало порушень під час проведення обшуку. У цьому випадку порушуються принципи кримінального законодавства, і суди можуть визнати отримані у результаті проведення такої слідчої дії докази недопустимими. Тож не зволікайте з отриманням професійної правової допомоги, якщо до вас застосовується ця слідча дія.

Читайте також: Як поводитися під час обшуків: радить адвокат

Огляд та обшук – у чому відмінність?

Що робити, якщо вас викликають на допит

Опубликовано: 24.05.2021 в 14:35

Автор:

Категории: Юридичні поради

Згідно законодавства України, свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.

При цьому ст. 65 Кримінального процесуального кодексу України містить обмеження щодо осіб, які не можуть бути допитані як свідки. Зокрема, адвокати не можуть видавати відомості, які становлять адвокатську таємницю, нотаріуси – відомості, що становлять нотаріальну таємницю, а медичні працівники – відомості, які становлять лікарську таємницю. Священнослужителів не можна допитувати про відомості, одержані ними на сповіді віруючих, а журналістів – про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру.

Читайте також: Що робити, якщо вас викликають у поліцію

Виклик на допит

Свідків викликають на допит шляхом вручення повістки (ст. 135 ч. 1 КПК), яка має бути передана безпосередньо, надіслана поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком не пізніше, ніж за три дні (ст. 135 ч.9) до призначеної дати прибуття в поліцію.

Ст. 139 КПК встановлено штрафи для свідка за неприбуття на допит. Так, якщо особа без поважної причини не з’явилася на виклик слідчого або прокурора, на неї може бути накладено грошове стягнення у розмірі від 0,25 до 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У той же час поважними причинами неприбуття особи на виклик вважаються затримання, тримання під вартою або відбування покарання; обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення; обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини); відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо; тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров’я у зв’язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад; смерть близьких родичів, членів сім’ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю; несвоєчасне одержання повістки про виклик та інші обставини, які об’єктивно унеможливлюють з’явлення особи на виклик.

Проти кого можна не свідчити

Згідно із ст. 67 КПК  за завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду та за відмову від давання показань слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду свідок несе кримінальну відповідальність. Однак ч. 3 ст. 66 КПК наділяє свідка правом відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення. Захист особи від відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів забезпечується і ст. 63 Конституції України.

Право не свідчити проти себе, близьких родичів та членів сім’ї гарантує свідку і ст. 18 КПК. Зокрема, правоохоронцям забороняється примушувати свідка давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним кримінального правопорушення. Більш того, якщо під час допиту свідок зрозуміє, що його показання можуть стати підставою для подальшої підозри чи обвинувачення його чи близьких родичів, членів сім’ї у вчиненні кримінального правопорушення, він має право відмовитися відповідати на запитання.

Права та відповідальність свідка

Слід пам’ятати також і про обов’язок свідка не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які стали відомі йому стосовно кримінального провадження.

Кримінальний процесуальний кодекс наділяє особу, викликану на допит, невід’ємними правами. Зокрема, допит не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому – понад вісім годин на день.

Артем Бондаренко, адвокат

«Перед початком допиту слідчий, прокурор має чітко пояснити свідку у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується, – говорить адвокат АБ «Ципін і партнери» Артем Бондаренко. – А безпосередньо під час слідчої дії свідок може користуватися своїми нотатками і документами. Наприкінці допиту свідок перед підписанням протоколу має ознайомитися з його змістом, а у випадку виявлення неточностей чи викривлення показань – наполягати на внесенні до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження. За бажання, допитувана особа може викласти свої показання власноручно. Не варто нехтувати правом на відшкодування витрат, пов’язаних із викликом для давання показань, якщо наприклад особа вимушена прибути до слідчого в інше місто або в свій робочий час».

Але найголовніше – право на отримання правової допомоги, якою варто скористатися. І тоді вчасна та професійна юридична підтримка дозволить вам завжди бути впевненим у дотриманні щодо вас букви закону.

Читайте також: Що робити, якщо вас затримала поліція

Як звільнити працівника у зв’язку зі скороченням штату

Опубликовано: 19.05.2021 в 15:16

Автор:

Категории: Юридичні поради

Пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України дозволяє власнику або уповноваженому ним органу розривати трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з таких підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Читайте також:  Чи має право роботодавець примусово відправити у відпустку без збереження зарплати?

Що повинен зробити роботодавець, щоб звільнити працівника через скорочення

Передусім працедавець дійсно повинен провести обґрунтоване скорочення штату, тобто скласти і затвердити новий штатний розпис без посад, які скорочено.

Згідно із статтею 49-2 КЗпП, про звільнення працівник має бути попереджений не пізніше ніж за два місяці.

Адвокат Тетяна Журавель

«Задля уникнення майбутніх судових спорів, роботодавцю потрібне письмове підтвердження щодо ознайомлення працівника про майбутнє звільнення», – зазначає адвокат АБ «Ципін і партнери» Тетяна Журавель.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган повинен запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

«Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, – пояснює адвокат. – При цьому роботодавець зобов’язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював».

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

У статті 42 КЗпП говориться про те, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі має надаватися працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

«У листі Міністерства соціальної політики України від 21.05.2012 роз’яснено, що для виявлення працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці роботодавцем робиться порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників, у процесі якого, як правило, враховуються такі обставини: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи у роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалого перебування на лікарняних листках, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо», – розповідає Тетяна Журавель. 

Обов’язки роботодавця при скороченні працівників

Після закінчення двомісячного попереджувального строку керівник підприємства може видати наказ про звільнення працівників, однак лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Такий обов’язок міститься у статті 43 КЗпП.

Згідно із статтею 44 Кодексу при звільненні у зв’язку зі скороченням чисельності чи штату працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Не слід забувати і про грошову компенсацію за всі не використані працівником дні щорічної відпустки, які йому виплачуються у разі звільнення відповідно до статті 83 КЗпП.

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у встановлені законом строки.

Строки розрахунку при звільненні

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

На вимогу працівника власник або уповноважений ним орган зобов’язаний видати довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

У разі трудового спору працівник може звернутися з заявою до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

«У разі порушення законодавства про оплату праці, тобто якщо працівникові при звільненні не були виплачені належні суми коштів, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком», – наголошує адвокат.

Читайте також: Як директору підприємства звільнитися без згоди засновників: розповідає юрист

Чи можуть колишні дружина або чоловік відсудити ваш бізнес?

Опубликовано: 19.05.2021 в 14:12

Автор:

Категории: Юридичні поради

Адвокат Тетяна Войнова

«Відповідно до частини першої статті 368 Цивільного кодексу України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю, – розповідає адвокат АБ «Ципін і партнери» Тетяна Войнова. – А згідно зі частиною першою статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу)».

Отже, хто та на яку частку має право при розлученні?

 

«Велике значення має форма здійснення підприємницької діяльності, – говорить адвокат. – В залежності від форми – ФОП, ТОВ або ж акціонерне товариство – різниться і судова практика».

Розглянемо судову практику.

У справі №335/373/15-ц позивачка, дізнавшись, що перебуваючи у шлюбі, її колишній чоловік купував та продавав акції, подала позов з вимогою стягнути з нього кошти, які він отримував в якості доходу з такої інвестиційної діяльності. Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у цій справі суд відмовив їй в задоволенні такого позову, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій і вказавши, що цей дохід був у володінні подружжя під час шлюбу, отже сторони мали можливість та право розпорядитися ним спільно за взаємною згодою. А доказів того, що чоловік використовував кошти, отримані від діяльності на фондовому ринку, не в інтересах сім’ї позивачкою не надано.

Схожий висновок міститься і у судовому рішенні у справі №2-4421/11. Позивачка хотіла стягнути з колишнього чоловіка компенсацію вартості від всіх видів доходів та авторських прав (роялті), отриманих в період шлюбу. Однак суд не задовольнив цю вимогу, вказавши, що немає достовірних даних про використання чоловіком вказаних грошових сум без відома його дружини, на його власний розсуд або не в інтересах сім’ї.

«Якщо відповідач стверджує, що грошові кошти з депозитного рахунку знімались ним та були використані в інтересах сім’ї, у суду немає підстав не довіряти його поясненням, адже вони є рівноцінними з поясненнями представника позивача», – зазначає Тетяна Войнова.

Отже, поки подружжя перебуває в шлюбі, вважається, що воно спільно використовує доходи, одержані чоловіком або дружиною. Виходячи із судової практики, скоріше за все, суд відмовить у позові щодо визнання права на компенсацію доходів, які один з подружжя отримував під час шлюбу.

Однак на яку частку в бізнесі можна розраховувати кожному з подружжя після розірвання шлюбу? На що саме мають претендувати дружина або чоловік, щоб суд задовольнив такий позов?

Читайте також: Що не є спільним майном у шлюбі?

Кошти, що вносились до статутного капіталу

До 2012 року суди керувались судженням, що майно приватного підприємства чи фізичної особи – підприємця  не  є  об’єктом  спільної  сумісної  власності подружжя, а інший із  подружжя  має  право  тільки  на  частку  одержаних доходів від цієї діяльності. До слова, відповідно до ч. 2 ст. 61 Сімейного кодексу України об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Згідно із статтею 85 Господарського кодексу України, господарське товариство є власником доходів, одержаних від господарської діяльності товариства. А відповідно до статті 116 Цивільного кодексу України розподіляють прибуток товариства і отримують його частину (дивіденди) учасники товариства.

«У постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі №661/1663/17 суд зазначає, що оскільки розрахунок отриманого чистого прибутку сторонами наданий не був, підстави для стягнення частини доходу відсутні. У цій справі прибуток, одержаний підприємством, не розподілявся між його учасниками і зазначався у фінансовій звітності з наростаючим підсумком, – розповідає Тетяна Войнова. – Тобто дохід від підприємницької діяльності підлягає розподілу між подружжям лише після визначення чистого прибутку та виплати учасникам дивідендів. А оскільки учасник товариства з часу створення зазначених підприємств не одержував доходу, дружина не змогла отримати належну їй частину доходів чоловіка».

Рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року №17-рп/2012 дозволило визнавати спільною сумісною власністю подружжя не лише дохід, а й статутний капітал та майно приватного підприємства, які були сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя. Наприклад, у справі №753/15439/16-ц суд задовольнив вимогу позивачки і стягнув з її колишнього чоловіка на її користь половину вартості грошових коштів, що вносились до статутного капіталу господарських товариств в той час, коли вони були подружжям.

«Тобто, якщо під час шлюбу спільні кошти подружжя було використано задля внесення вкладу до статутного капіталу товариства, суд, апелюючи до спільності майна подружжя, може вважати це спільною власністю, якщо відповідачем не буде доведено протилежне, а саме що внесок здійснювався за особисті кошти», – говорить адвокат.

Майно підприємства

Як зазначає Верховний Суд України у своїй постанові у справі N 6-79цс13 від 02.10.2013 року у разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов’язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або праві вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

У справі №661/1663/17 один з подружжя після розлучення вимагав стягнути з іншого частину доходу, який той одержував як приватний підприємець, здаючи в оренду майно підприємства. Суд визнав, що таке майно належить до їх спільної сумісної власності, де частки кожного визнаються рівними, як про це говорить стаття 71 Сімейного кодексу України. Однак в даному випадку суду не був наданий розрахунок чистого прибутку, адже орендодавець здійснював і видатки, зокрема, комунальні платежі. Тож суд відмовив у стягненні частини доходу в розмірі, який був вказаний.

Отже, бізнес, навіть якщо він зареєстрований на одного з подружжя, може бути визнаний спільною власністю. Щоправда, подаючи позов до суду про визнання своєї частки, треба якісно підготувати аргументи та доказову базу, і в цьому вам знадобиться допомога досвідченого фахівця з питань поділу майна.

Читайте також: Як поділити іпотеку при розлученні

Відрядження за кордон: що необхідно знати

Опубликовано: 18.05.2021 в 15:21

Автор:

Категории: Юридичні поради

Відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, установи та організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

Службове відрядження, у яке працівника направляють за розпорядженням керівника установи для виконання роботи, обумовленої трудовим договором, є обов’язковим для працівника. Водночас, як установлено ст. 31 Кодексу законів про працю України, керівник установи не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. Відмова працівника без поважних причин поїхати у відрядження для виконання роботи, обумовленої трудовим договором, може розглядатись як порушення трудової дисципліни.

«Варто зазначити, що ні постановою КМУ від 11.03.2020 р. №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», ні жодним законом чи підзаконним нормативним актом, постановою КМУ або указом Президента України, необхідність утриматись працівникам від відряджень як обов’язкова вимога не визначена», – розповідає юрист Адвокатського бюро «Ципін і партнери» Аліна Сколота.

Усі питання, пов’язані з направленням працівників у відрядження, підприємство повинно вирішувати у відповідності до внутрішнього нормативного документу – Положення про відрядження. Краще за все, коли таке положення відповідає Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженій наказом Міністерства фінансів України 13.03.98  №59. Хоча дотримання цієї інструкції є обов’язковим лише для бюджетних підприємств, саме на її норми орієнтуються офіційні органи в конфліктних ситуаціях.

Читайте також: «Це не працівник, а стажер» – неоформлене стажування теж карається штрафом

Які витрати має компенсувати роботодавець під час відрядження закордон

Згідно із статтею 21 КЗпП, власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа повинні забезпечувати працівникам умови праці, необхідні для виконання роботи.

У статті 121 КЗпП вказується, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв’язку зі службовими відрядженнями. Зокрема, працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством. За відрядженими працівниками зберігається протягом усього часу відрядження місце роботи (посада).

Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

Як оформляється закордонне відрядження

Направлення працівника підприємства у відрядження керівник цього підприємства оформлює наказом (розпорядженням), у якому, зокрема, зазначаються мета виїзду, пункт призначення, дата вибуття у відрядження та дата прибуття з відрядження. Обов’язковими реквізитами наказу є також дата, місце складання та підписи, адже усі суми щодо відрядження (середній заробіток, добові, витрати на проїзд та проживання) будуть рахуватися згідно з наказом.

Розмір добових, що виплачують працівнику під час перебування у відрядженні, підприємства зазвичай вказують у Положенні про відрядження. Граничний розмір добових, що не оподатковується податком на доходи фізичних осіб, зазначено в пп.170.9.1Податкового кодексу України. Частіше за все підприємства наводять його в Положенні про відрядження. Ця сума становить 80 євро за кожен календарний день відрядження за офіційним обмінним курсом гривні до євро, установленим НБУ в розрахунку за кожний такий день.

Видача авансу на закордонне відрядження

Отже, підприємство, що відряджає працівника, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження – авансом. У своєму листі №31-07250-06-29/12181 від 21.05.2014 Міністерство фінансів вказує, що відряджений за кордон працівник повинен забезпечуватися авансом відповідно до наведених в кошторисі витратами: в гривнях – для здійснення видатків за час проїзду по території України і в іноземній валюті – для здійснення необхідних витрат за кордоном.

Аванс може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.

Якщо у підприємства немає валютного рахунка, то його необхідно відкрити, керуючись при цьому Інструкцією про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків – резидентів і нерезидентів, затвердженою постановою НБУ №492, і придбати валюту на міжбанківському валютному ринку.

Дотримання правил оформлення закордонного відрядження убезпечить підприємство від зайвих проблем з офіційними органами, а працівникові буде надано можливість результативно працювати, не відволікаючись на організаційні питання.

Читайте також: Все про роботу керівників: матеріальна відповідальність, несумісна діяльність та підстави для звільнення

Як поділити іпотеку при розлученні

Опубликовано: 06.05.2021 в 12:48

Автор:

Категории: Юридичні поради

Дійсно, шлюбний договір здатен значно спростити процес поділу майна подружжя, в тому числі й іпотеки. При цьому в ньому варто прописати і те, кому дістанеться нерухомість, і те, як будуть сплачуватися борги. Тобто або вказати, хто із подружжя стає власником майна, або визначити частки, за якими буде поділено нерухомість. Якщо ж шлюбного договору немає, іпотеку доведеться ділити через суд, залучаючи до процесу і банк в якості третьої сторони.

Адвокат Тетяна Войнова

«Під час підготовки позовної заяви слід звернути увагу на основні аргументи, які необхідні для визначення того, чи будуть грошові кошти, одержані за договором, укладеним одним із подружжя під час шлюбу, належати до об’єктів спільної сумісної власності подружжя та чи підлягатиме заборгованість за таким договором врахуванню під час поділу майна, – говорить адвокат АБ «Ципін і партнерів» Тетяна Войнова. – Зокрема, чи укладався договір під час шлюбу, чи укладався договір в інтересах сім’ї, а не у власних, не пов’язаних із сім’єю інтересах одного з подружжя, та чи використані одержані за договором кошти в інтересах сім’ї, а не у власних, не пов’язаних із сім’єю інтересах одного з подружжя».

 

Читайте також:

Аліменти: розмір, порядок отримання та відповідальність за несплату

Договір про аліменти: коли до суду можна не йти

Чи може суд визнати іпотеку власністю когось одного з подружжя?

Згідно із статтею 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Однак в той же час стаття 57 Сімейного кодексу говорить про те, що в шлюбі у кожного з подружжя може бути і особисте майно. Зокрема, особистою приватною власністю дружини або чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, та майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Тобто суд може не визнати нерухомість, взяту в іпотеку, спільною власністю, якщо, приміром, борг сплачував лише один із подружжя за рахунок особистих коштів.

«Якщо необхідно довести індивідуальну участь в погашенні іпотечного кредиту, слід акцентувати увагу на походженні кошті, оскільки, наприклад, кошти від отримання спадку чи подаровані, є вашими особистими коштами», – зазначає адвокат.

І відповідно суд не визнає нерухомість спільною власністю, якщо іпотека оформлювалася до укладення шлюбу. В цьому випадку, навіть якщо кредит сплачувався за рахунок спільних коштів подружжя, право на майно набуте особою до шлюбу і не може бути змінене. Схожий висновок міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 554/14662/15-ц.

Як суд розділить іпотеку, яка є спільною власністю?

Класичним варіантом є продаж квартири, виплата боргу банку та розділ суми, що залишилася, між подружжям.

Але є випадки, коли подружжя хоче зберегти іпотеку і продовжувати виплачувати кредит за неї. Однак ситуація ускладнюється тим, що зазвичай, оформлюючи іпотеку, іпотекоутримувачем згідно з договором з банком є один із подружжя, а інший виступає поручителем. В такому випадку, якщо подружжя не переоформить договір з банком, після виплати іпотеки нерухомість стане власністю іпотекоутримувача, який на той час вже не перебуватиме в шлюбі, а отже поручитель не набуде права власності.

Вихід – надати статус іпотекоутримувача обом з подружжя. Зазвичай це неможливо зробити без згоди банку, адже необхідно переоформлювати договори. А банки натомість дуже неохоче йдуть на такі заходи. Тому банк залучають третьою стороною у судовій справі про поділ іпотеки, і далі вже суд визначає і статус обох з подружжя, і порядок виплати кредиту, і частку кожного в нерухомості.

Згідно із статтею 23 закону України «Про іпотеку» особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо я залишаюся жити з дитиною, чи дістанеться квартира мені?

Сам по собі факт проживання з дитиною, навіть неповнолітньою, не є підставою для того, щоб суд вирішив питання власності квартири, яка перебуває в іпотеці, на вашу користь. Однак стаття 70 Сімейного кодексу вказує на те, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення. Наприклад, якщо один з подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї. Або ж частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Поділ майна при розірванні шлюбу є складним процесом, а іпотеку в більшості випадків взагалі неможливо поділити без звернення до суду. Отримати результат у суді, який вас задовільнить, допоможе участь у вашій справі кваліфікованого адвоката. Адже насправді кожен конкретний випадок містить багато нюансів, які можуть визначити хід справи.

Читайте також: Новий порядок нарахування аліментів – що змінилося