Monthly Archives: Вересень 2021

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» забороняє проводити ремонтні роботи, що супроводжуються шумом, в робочі дні з 21 години вечора до 8 години ранку, а у святкові та неробочі дні – цілодобово. При цьому згідно із статтею 24 закону власник або орендар приміщень, у яких передбачається проведення ремонтних робіт, зобов’язаний повідомити мешканців прилеглих квартир про початок зазначених робіт. У святкові та вихідні дні ремонт теж можна провести, але лише отримавши згоду мешканців усіх прилеглих квартир.

Читайте також:

 Персональні дані: хто має право їх збирати та використовувати?

«Колекторський» закон – врегулювали, але не все

Допустимий рівень шуму у Києві

Якщо ви мешкаєте у Києві, то на ремонт вам відведено ще менше годин протягом доби. Згідно з Правилами благоустрою міста Києва ремонтні та будівельні роботи в житлових будинках, квартирах, офісних приміщеннях, підприємствах торгівлі та громадського харчування (ресторани, бари, кафе, заклади розважального та грального бізнесу), розташованих у житлових будинках, у вбудованих і прибудованих до житлових будинків нежитлових приміщеннях забороняється проводити з 19 години вечора до 8 години ранку, а у святкові і неробочі дні – впродовж доби.

Правила встановлюють і допустимий рівень шуму ремонтно-будівельних робіт – 40 децибелів. Аналогічний показник у Правилах і для рівня шуму звуковідтворюючої апаратури, що встановлюється громадянами на балконах, лоджіях, відкритих вікнах будинків, будівель і споруд та інших місцях і вмикається протягом доби.

Рівень шуму від роботи закладів громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та грального бізнесу, культури при проведенні концертів, дискотек, масових святкових і загальноміських заходів тощо у прилеглих житлових будинках має становити не більше 40 децибелів в денний час і 30 децибелів в нічний час.

Штраф за порушення тиші

Згідно із статтею 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від 5 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і накладення штрафу на посадових осіб та громадян – суб’єктів господарської діяльності – від 15 до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ці ж самі дії, вчинені особою повторно протягом року тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від 15 до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією звуковідтворювальної апаратури, піротехнічних засобів, інших предметів порушення тиші або без такої і на посадових осіб та громадян – суб’єктів господарської діяльності – від 50 до 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією звуковідтворювальної апаратури, піротехнічних засобів, інших предметів порушення тиші.

Як поводити себе з порушником тиші

Звичайно, найкращим варіантом завжди є вирішення питання мирним шляхом. Спробуйте поспілкуватися з порушником тиші, покажіть свою обізнаність у знанні норм законодавства. Іноді цього достатньо, щоб особа зрозуміла, що може бути притягнута до відповідальності, і пішла на контакт. Якщо ж співрозмовник відмовляється виконувати ваше прохання, скажіть, що маєте право звернутися до поліції, а та в свою чергу може накласти адміністративний штраф.

«Однак слід врахувати, що перед накладенням на правопорушника адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі від 85 до 255 гривень чи попередження, працівниками поліції необхідно офіційно зафіксувати рівень шуму спеціальним приладом, – зауважує помічник адвоката АБ «Ципін і партнери» Кристина Тищенко. – А частіше за все, працівники поліції цього приладу з собою не мають. Окрім того, важливо, щоб зафіксований рівень шуму перевищував норми, які встановлені законодавством, саме у місці скарги (наприклад, у вашій квартирі), а не в місці, де порушується порядок, тобто в квартирі вашого сусіда».

Зважте також, що якщо це перший виклик поліції за цією адресою, а особа йде на зустріч і припиняє шуміти, поліцейські зазвичай обмежуються усним попередженням. Крім цього, поліція не має права заходити до приміщення, якщо порушник не відчиняє двері. Вона може провести виховну бесіду через закриті двері або ж скласти на порушника протокол.

Читайте також: Договір про аліменти: коли до суду можна не йти

Якщо ви є автором твору (літературного, музичного, аудіовізуального, фотографічного, образотворчого тощо), важливо засвідчити своє авторство та захистити майнові та немайнові права на цей твір. Для цього відомості про твір вносяться до Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір.

адвокат АБ “Ципін і партнери” Марина Суткович

«Теоретично авторські права виникають на момент створення літературного, музичного чи художнього твору і вони не потребують обов`язкової реєстрації, – зазначає адвокат АБ «Ципін і партнери» Марина Суткович. – Для убезпечення своїх прав варто лише надати творові предметного вираження на папері або цифровому носії, адже ідеї, думки та теорії не можуть отримати захисту. Тобто за наявності належних доказів авторства, реєструвати це право не обов’язково. Однак, при виникненні спору, автор спростить для себе процедуру доказування, адже зможе надати суду свідоцтво».

Читайте також: Підписання договору: на що звернути увагу

Як подати заяву на реєстрацію авторського права

Реєструє авторські права ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент). Зареєструвати їх на себе може фізична особа, юридична особа або фізична особа-підприємець. Звернутися за послугою можна особисто або через представника. Заяву про реєстрацію авторського права на твір та зразок заповнення можна знайти на сайті Украпатенту за посиланням https://ukrpatent.org/uk/articles/copyright-forms

Разом із заявою до Укрпатенту має надійти документ про сплату зборів. Потрібно оплатити збір за підготовку до держреєстрації авторського права та за оформлення та видачу свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір. Для фізичних осіб розмір цих зборів становить 255 та 8,5 гривень відповідно.

Сплата зборів здійснюється за такими реквізитами:

Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22011900

Код отримувача: 37993783

Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП)

Рахунок отримувача (IBAN): UA678999980313090025000026007

Призначення платежу: *;101; 22011900; ЄДРПОУ для юридичних осіб/ІПН для фізичних осіб; збір за держреєстрацію (Прізвище, ім’я, по-батькові автора)/збір за свідоцтво (Прізвище ім’я, по-батькові автора)

Документи, які необхідно надати для реєстрації твору:

• Заява на реєстрацію авторського права на твір
• Примірник твору у встановленій матеріальній формі
• Документ, що свідчить про факт і дату оприлюднення твору (якщо твір оприлюднено)
• Документ про сплату збору за підготовку до реєстрації та документ про сплату державного мита за видачу свідоцтва про реєстрацію або копія документів, що підтверджують право на звільнення від сплати збору та державного мита
• Довіреність, оформлена в установленому порядку, якщо заявка від імені автора або його спадкоємця подається довіреною особою, або копія довіреності, засвідчена відповідно до законодавства
• Документ, що засвідчує перехід у спадщину майнового права автора (якщо заявка подається спадкоємцем автора)
• Настанова щодо використання бази даних і опис структури бази даних (для реєстрації авторського права на базу даних)
• Настанова щодо використання програми (для реєстрації авторського права на комп’ютерну програму)
• Анотація, яка повинна містити назву твору, його місцезнаходження (адресу), архітектурні характеристики і параметри, час і місце створення (для реєстрації авторського права на твори архітектури, містобудування, садово-паркового та монументального мистецтва)

Що можна зареєструвати як твір?

Об’єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:

• літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);
• виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
• комп’ютерні програми;
• бази даних;
• музичні твори з текстом і без тексту;
• драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;
• аудіовізуальні твори;
• твори образотворчого мистецтва;
• твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;
• фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;
• твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо;
• ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;
• сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;
• похідні твори;
• збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;
• тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;
• інші твори.

Що не може бути об’єктом авторського права:

• повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;
• твори народної творчості (фольклор);
• видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
• державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;
• грошові знаки;
• розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).

Читайте також: Як підготувати позов до суду?

Продаж чи обмін квартири або будинку, приватизація, отримання субсидії, нарахування комунальних послуг – у всіх цих випадках має значення кількість прописаних осіб. Тож як власнику або наймачу (якщо квартира не приватизована) виписати того, хто вже довгий час не проживає у квартирі, без його згоди?

Для початку з’ясуємо, що згідно із статтею 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Стаття 317 ЦК говорить про те, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. У статті 319 ЦК зазначено, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Тобто законодавство захищає власника квартири або будинку і дає йому право виписати осіб, які там не проживають, без їхньої згоди. Однак зробити це можна тільки через суд, надавши докази, що для цього дійсно є підстави. Виключення, коли до суду звертатися не потрібно – якщо підставою для прописки мешканця в квартирі або будинку був договір оренди і термін його дії закінчився. Виписують без суду і померлих осіб – для цього достатньо надати свідоцтво про смерть у Центр надання адміністративних послуг.

Читайте також: Перевірка квартири перед купівлею: на що звернути увагу

Підстави для виписки через суд

У статті 405 ЦК зазначається, що член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Тобто якщо квартира або будинок знаходиться в приватній власності, то непроживання прописаної людини протягом одного року буде підставою для виписки без згоди через суд.

«Якщо мова йде про неприватизовану квартиру, то наймач має право на звернення до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, вже через 6 місяців відсутності (непроживання) особи за місцем реєстрації. Важливим моментом при проведенні виписки особи у судовому порядку є поважність причин її непроживання в будинку/квартирі протягом визначеного строку. Адже якщо в процесі судового розгляду виявиться, що особа не проживає у житловому приміщенні з поважних причин, у позові буде відмовлено», – розповідає адвокат АБ «Ципін і партнери» Діана Матвєєва.

Такими поважними причинами, відповідно до чинного законодавства, є:

• призов на військову службу;
• тимчасовий виїзд по роботі або у зв’язку з навчанням;
• влаштування дитини на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
• виїзд у зв’язку з виконанням обов’язків опікуна чи піклувальника;
• влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинок-інтернат чи іншу установу соціальної допомоги;
• виїзд для лікування в лікувально-профілактичному закладі;
• взяття особи під варту, засудження, обмеження/позбавлення волі.

В цих випадках термін відсутності людини за місцем реєстрації в 6 місяців або 1 рік буде відраховуватися після закінчення дії поважної причини.

Як виписати людину без її згоди через суд

Звертаючись із позовною заявою, вам слід надати до суду документи, що підтверджують право власності на житлове приміщення, документ, що підтверджує сплату судового збору (0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу), а також документи, що підтверджують факт відсутності людини у займаному приміщенні без поважних причин протягом визначеного строку.

Що може послужити доказом того, що людина не проживає у квартирі або будинку тривалий час?

• Акт про фактичні обставини непроживання особи, отриманий від ЖЕКу, ОСББ, керуючої компанії.
• Довідка з місця проживання про склад сім’ї зареєстрованих.
• Показання свідків (2-3 сусідів).
• Документальне підтвердження проживання особи в іншому місці, наявність іншої сім’ї, відсутність в країні тощо.

«Важливим моментом є те, що особа, яка буде відповідачем у цій справі, фактично не проживає за місцем реєстрації, а позивачі зазвичай не знають, де саме відповідач проживає насправді. Водночас, кожна особа повинна бути належним чином повідомлена про розгляд справи за її участю. Протилежне може призвести до затягування розгляду справи та до можливості перегляду судового рішення, якщо відповідач доведе, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи. В такому випадку необхідно заявити в суд клопотання про виклик відповідача через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади. Таке оголошення суд повинен розмістити не пізніше, ніж за десять днів до дати проведення судового засідання», – радить Діана Матвєєва.

Читайте також: Як зареєструвати право власності на нерухомість в Україні

«Основною особливістю договору позички є його безоплатність, – розповідає юрист Адвокатського бюро «Ципін і партнери» Аліна Сколота. – Це значить, що фізична чи юридична особа за таким договором може взяти в безоплатне користування як рухоме, так і нерухоме майно».

Що таке договір позички і що в нього спільного з орендою

Договір позички – домовленість двох сторін, за якою одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Договір позички вважається укладеним з моменту передання майна у тимчасове користування (реальний договір), або коли майно буде передане у тимчасове користування після укладення договору (консенсуальний договір).

Позикодавець може розірвати договір позички достроково з будь-яких підстав. Зокрема, якщо передана у позичку річ раптом стала потрібна самому позичкодавцю.

Користувач також може розірвати договір позички достроково за будь-яких причин. При цьому він має попередити позичкодавця за 7 днів лише тоді, коли річ потребує особливих умов догляду або зберігання.

Укладаючи договір позички, зверніть увагу на заборону, установлену ч. 2 ст. 829 ЦК України: юридична особа-позичкодавець не може передавати в безплатне користування належне їй майно своєму засновникові, учасникові, керівникові або члену органу управління або контролю.

Головна відмінність договору позички від договору оренди в тому, що користування майном (річчю) здійснюється на безплатній основі. На це слід прямо вказати в договорі (ч. 2 ст. 827 ЦК України). А от оренда завжди платна, оскільки в договорі оренди обов’язково вказується ціна (розмір платежів).

Що можна передавати у позичку

Предметом договору позички може бути будь-яка індивідуальна річ, яка не споживається. Як правило, у позичку передаються речі, що не призначені для комерційного використання. До них належать речі побутового призначення, будівлі, інші капітальні споруди (їх окремі частини), транспортні засоби. За договором позички позичкодавець може передавати користувачеві не одну річ, а декілька, в тому числі різного призначення, хоча конкретною нормою закону таке положення не закріплено. Важливо, щоб річ (майно), яка є предметом договору позички, можна було ідентифікувати, оскільки користувач через певний строк зобов’язаний повернути її в такому самому стані, у якому річ була на момент її передання.

Чого не можна передавати у позичку

Гроші та речі з родовими ознаками (пальне, борошно, цукор тощо) можна позичити, але не взяти у позичку. Не можуть також бути предметом позички речі, обмежені у цивільному обігу (зброя, арештоване майно або застава).

Розпорядження державним та комунальним майном шляхом безоплатного надання у користування також є обмеженим.

 Форма договору позички

Усна форма договору допускається між фізичними особами щодо речей побутового призначення. Але через складність та вартість сучасної побутової техніки письмова форма тут не буде зайвою. На підтвердження укладання договору можна оформити розписку користувача з описом предмета позички і терміну користування.

Договір позички за участю юридичної особи укладається в простій письмовій формі (ч. 2 ст. 828 ЦК України).

Нотаріальному посвідченню підлягає договір позички:

будівлі/капітальної споруди, укладений на три та більше роки (ст. 793, ч. 3 ст. 828 ЦК України);

транспортного засобу, крім наземного самохідного, якщо хоча б однією з його сторін є фізична особа (ч. 4 ст. 828 ЦК України).

«У випадку недотримання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договір уважається нікчемним (ст. 220 ЦК України)», – пояснює юрист.

Умови договору позички

Закон не встановлює обов’язкових умов договору позички, тому їх визначають з огляду на загальні положення Цивільного кодексу.

Найголовніше, що має бути зазначено в договорі позички, — її безоплатність, оскільки закон передбачає пряму домовленість про це.

Якщо сторони цього не зазначать, прийдеться доводити, що між ними існували виключно некорисні відносини щодо ціни/розрахунків.

У договорі позички треба зазначити предмет — річ, про користування якою домовляються сторони (адреса приміщення, марка й номер транспортного засобу, технічні характеристики іншої речі).

Строк позички також бажано прописати в договорі. Якщо він не встановлений, його визначають відповідно до мети користування річчю.

Але іноді річ позичається для споживчих цілей (як то користування автомобілем), а не для разових потреб (ремонт). Тому термін користування неможливо обґрунтувати метою. У такому випадку договір буде вважатися укладеним на невизначений строк за аналогією до орендних відносин.

Права та обов’язки сторін, а також санкції за порушення умов договору будуть завжди доречними з метою уникнення непорозумінь у майбутньому.

Позичка між громадянами

Найбільш природною є позичка у відносинах між громадянами, накшталт взаємодопомоги. За позичкою можна взяти в користування квартиру або транспортний засіб від добрих людей, які не вимагають плати. Відшкодування користувачем експлуатаційних витрат (комунальних платежів), поряд із безоплатністю користування власне нерухомістю або іншою річчю, є цілком нормальним явищем.

Але, на відміну від безоплатного найму, стабільність тривалого користування за договором позички не гарантується. Адже позичкодавець має ширші права на дострокове розірвання договору, ніж звичайний наймодавець.

Жодних податкових наслідків позичка між фізичними особами не несе.

Якщо позичкодавцем є ФОП або юридична особа

Зовсім інша ситуація, коли в безоплатне користування громадянину – платнику податків (працівнику або сторонній особі) річ передається безоплатно від підприємця або юридичної особи – податкових агентів.

У такому випадку вартість безоплатного користування майном, що завжди має ринкову ціну, вважається додатковим благом користувача та в загальному порядку, згідно з податковим законодавством, підлягає оподаткуванню ПДФО, лише за деякими винятками.

Позичка і єдиний податок

Згідно з пп. 14.1.203 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України продаж результатів робіт (послуг) – це будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об’єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг).

Тобто з метою оподаткування для платника податку – користувача операція з отримання майна у безоплатне користування за договором позички розглядається як безоплатне отримання послуг. При цьому слід враховувати положення п. 4 ст. 632 ЦК України, відповідно до якого якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Пунктом 292.1 ст. 292 ПК України визначено, що доходом фізичної особи – підприємця платника єдиного податку є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 ПК України. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності

До суми доходу платника єдиного податку включається вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг). Безоплатно отриманими вважаються товари (роботи, послуги), надані платнику єдиного податку згідно з письмовими договорами дарування та іншими письмовими договорами, укладеними згідно із законодавством, за якими не передбачено грошової або іншої компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг) чи їх повернення, а також товари, передані платнику єдиного податку на відповідальне зберігання і використані таким платником єдиного податку (п. 292.3 ст. 292 ПК України).

З огляду на зазначене, при отриманні майна у безоплатне користування за договором позички до суми доходу фізичної особи – підприємця платника єдиного податку включається вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду послуг з урахуванням звичайних цін.

При продажу будь-якого об’єкту нерухомості (крім земельної ділянки), окрім послуг нотаріуса доведеться сплатити:

• податок на доходи фізичних осіб (5% для громадян України, а для нерезидентів – 18%), який сплачує продавець;
• державне мито у розмірі 1%, яке сплачують сторони за домовленістю;
• збір до Пенсійного фонду у розмірі 1%, що сплачує покупець;
• військовий збір 1,5%, який сплачує продавець.

Розрахунок податків та зборів при продажу нерухомості проводиться у процентному відношенні від суми доходу, який отримано від продажу. Сумою доходу вважається ціна продажу об’єкта нерухомості, зазначена у договорі купівлі-продажу квартири, яка не може бути нижчою оціночної вартості об’єкта, визначеної експертом.

Також треба пам’ятати, що отриманий від продажу нерухомості дохід слід внести в декларацію за звітний період.

Які об’єкти звільняються від оподаткування

Правила оподаткування нерухомості, що продається, визначені у статті 172 Податкового кодексу України.

«Згідно із цією статтею, якщо об’єкт нерухомості перебуває у вашій власності понад три роки або дістався вам у спадок, при його продажу ви звільняєтесь від сплати податку на доходи фізичних осіб, – розповідає адвокат АБ «Ципін і партнери» Кирило Юрченко. – Однак таким правом можна скористатися лише раз на рік. Це стосується продажу чи обміну житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи об’єкт незавершеного будівництва таких об’єктів, земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці). При цьому такі господарсько-побутові споруди, якщо вони продаються разом з будинком, окремо не оподатковуватимуться».

Таким самим правом безподаткового продажу раз на рік можуть скористатися і нерезиденти – на них також розповсюджується норма щодо володіння об’єктом протягом трьох років або отримання у спадок.

Читайте також: Чи можна позбавити спадку?

Інвестор vs забудовник: як виграти суд

Продаж земельної ділянки

Такі ж правила і щодо продажу земельної ділянки – якщо ви володієте нею понад три роки або вона дісталася вам у спадок, ви можете продати її без оподаткування, і теж лише раз на рік.

Однак у випадку продажу ділянки необхідно враховувати її розмір, адже частина 1 статті 172 ПК говорить про те, що це правило розповсюджується лише на ділянки, розмір яких не перевищує норми безоплатної передачі. Відповідні норми визначені у Земельному кодексі і в залежності від цільового призначення ділянки становлять:

а) для ведення фермерського господарства – в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва – не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 гектара, в селищах – не більше 0,15 гектара, в містах – не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів – не більше 0,01 гектара. 

Хто і коли сплачує податок при продажу нерухомості

Продавець або особа, яка обмінює нерухомість, зобов’язаний самостійно сплатити через банківські установи необхідну суму податку до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу або міни.

Якщо ж сталося так, що податок ви оплатили, а нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу чи міни з якоїсь причини не відбулося, платник податку має право на повернення надміру сплаченої суми податку на підставі податкової декларації, поданої в установленому порядку, та підтвердних документів про фактичну сплату податку.

Читайте також: Інвестиції у нерухомість: як змусити гроші працювати на вас?

Нерухомість у спадок: спадкоємці, документи і податки 

Перевірка квартири перед купівлею: на що звернути увагу

Як зняти арешт на майно?