Monthly Archives: Грудень 2021

Передусім спадкоємці повинні знати, що вони можуть як вступити у спадщину, так і відмовитися від неї взагалі чи на користь третіх осіб. Або ж вони можуть взагалі не чинити жодних юридичних дій стосовно спадщини.

Якщо ж ви маєте намір вступити у спадщину, вам швидше за все потрібно подати заяву про набуття спадщини. Її можна подати будь-якому державному або приватному нотаріусу. Або ж якщо в місці відкриття спадщини немає нотаріальних контор, то в органи місцевого самоврядування. Місце відкриття спадщини – це останнє місце проживання спадкодавця. У разі, коли воно невідоме, місцем відкриття спадщини буде місце розташування нерухомого майна (або основної його частини) або ж місце розташування рухомого майна.

Таку заяву спадкоємець має подати особисто. Втім в деяких випадках не потрібно подавати заяву. Коли саме?

• Якщо спадкоємці постійно проживали зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Адвокат Тетяна Войнова

«Щоправда, слід враховувати, що відповідно до правової позиції Верховного Суду від 28 квітня 2021 року в справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20) державна реєстрація спадкоємця сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації, – зазначає адвокат АБ «Ципін і партнери» Тетяна Войнова. – Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного».

• Якщо спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, недієздатні особи і особи з обмеженою дієздатністю.

Ці особи вважатимуться такими, що вступили в спадщину, якщо не заявлять про відмову від неї.

Строки набуття спадку

Дуже часто спадкоємці не вважають за потрібне переоформлювати на себе спадок, гадаючи, що самого факту заповіту достатньо, щоб вільно розпоряджатися майном. Однак це не так. Якщо не подати заяву про набуття спадщини в установлений законодавством строк, наслідком можуть бути безліч ускладнень, які іноді доводиться вирішувати і через суд.

Згідно із статтею 1270 Цивільного кодексу України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

«Якщо виникнення в особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття, – уточнює Тетяна Войнова. – Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців».

Відповідно до ч. 2 ст. 1120 Цивільного кодексу України моментом відкриття спадщини вважається дата смерті або рішення суду про оголошення спадкодавця померлим.

Якщо ж пропустити цей строк, спадок може перейти до держави. Відновити строки на набуття спадщини може суд. Або ж якщо ви пропустили строк, але нотаріус ще не видав свідоцтво про право на спадок, ви можете звернутися до інших спадкоємців і подати заяву про набуття спадку з їхньої письмової згоди.

«Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини, – стверджує Тетяна Войнова. – Як вказує судова практика, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини, а саме:

• тривала хвороба спадкоємця;
• перебування спадкоємця тривалий час за межами України

Важливо! Факт проживання позивача за межами України сам по собі не свідчить про наявність об’єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини, оскільки перебування позивача поза межами України не позбавляло його можливості подати заяву про прийняття спадщини поштою. Крім того, вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством,- на дипломатичні представництва України. На консульські установи України серед іншого також покладений обов’язок видавати свідоцтва про право на спадщину. Доказів неможливості з’явитися до консульської установи або до дипломатичного представництва України за кордоном позивач не надав. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 589/1863/13-ц;

• відбування покарання в місцях позбавлення волі;
• необізнаність спадкоємця про наявність заповіту

Наприклад, у Постанові Верховного Суду від 21.09.2020 у справі №130/2517/18 зазначено, що строк для прийняття спадщини пропущено позивачем з поважних причин, зокрема у зв`язу з необізнаністю спадкоємця про наявність заповіту. Крім того, державний нотаріус, встановивши наявність заповіту, не вчинила жодних дій для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, не зробила виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у газеті;

• велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна;
• складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними;
• перебування спадкоємця на строковій службі у складі Збройних Сил України (Постанова Верховного суду України від 26.06.2019 у справі №565/1145/17) тощо.

При цьому судами до уваги беруться переважно письмові докази – довідки медичних установ про стан здоров’я та проходження курсу лікування, довідки про перебування особи у відрядженні чи за межами України, інші довідки, акти, листування, що містять відомості про обставини, які перешкоджали зверненню спадкоємця до нотаріальної контори у встановлені строки.

Разом з цим, у п. 2 інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 зазначено, що судами не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як:

• юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини;
• необізнаність особи про наявність спадкового майна;
• похилий вік;
• непрацездатність;
• встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім’єю);
• невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину;
• відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини;
• несприятливі погодні умови;
• перебування у депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця.

Зокрема, у Постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 459/295/16-ц (№ 61-19401св18) зазначено, що якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Відповідно до  постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 “Про судову практику у справах про спадкування” повторне визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини одним і тим же спадкоємцем законодавством не передбачено. Якщо рішенням суду спадкоємцю раніше було визначено додатковий строк для прийняття спадщини, і він цим не скористався та не прийняв спадщину, то в подальшому цей спадкоємець не може знову ставити питання про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини».

Зазвичай, суд продовжує строк набуття спадщини на нетривалий термін – один або два місяці. Приклад такого рішення можна знайти у справі № 314/2550/17 від 13.03.2020 року.

Документи, необхідні для вступу у спадок

Для оформлення спадку спадкоємець повинен надати нотаріусу ряд документів. Їх перелік різниться, в залежності від майна, яке передається у спадок, наявності або відсутності заповіту, ступеня спорідненості спадкодавця та спадкоємця.

Однак заздалегідь слід подбати про те, щоб надати правовстановлюючі документи на нерухоме та рухоме майно, інші цінні речі. Іноді такі документи бувають втрачені, або ж перебувають в інших осіб, які відмовляються їх надати. Тож їх потрібно відновити – отримати дублікат у відповідних органах, витребувати через суд або адвокатський запит.

Інша розповсюджена ситуація – документи є, але оформлені з помилками. Можуть бути неправильно зазначені прізвища або адреси, інші технічні помилки. Їх теж належить виправити, щоб не мати ускладнень при оформленні спадщини у нотаріуса. Або ж можуть передаватися у спадок земельні ділянки у процесі приватизації, недобудовані будівлі чи зареєстровані за старими правилами автомобілі. Усі спірні питання в таких випадках вирішуватимуться у суді, куди слід звернутися за встановленням права власності.  Приклад такого рішення суду можна переглянути у справі № 623/633/17 від 30.06.2020 року.

«Важлива правова позиція стосовно останнього питання викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (№ 14-652цс18), – відзначає адвокат. – Вона полягає в тому, що якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування – права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім’я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку. Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» (втратив чинності у 2006 році), до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку.

Що стосується спадкування об`єктів незавершеного будівництва, то Верховний Суд у своїй Постанові  від 09.06.2020 у справі № 347/2273/17 підкреслив, що лише у випадку коли будівництво об`єкта нерухомого майна здійснювалося згідно із законом, у разі смерті забудовника до завершення будівництва, його права та і обов’язки як забудовника входять до складу спадщини та успадковуються. Якщо закон був порушений і дозвільних та технічних документів на будівництво не було, то таке нерухоме майно слід вважати самочинно збудованим, а легалізувати його через правову процедуру успадкування неможливо».

Спадщина в рівних частках

Іноді спадкодавець залишає у спадок багато різного майна (квартири, будинки, автівки), і при цьому спадкоємці не вважають за потрібне ділити його, а оформлюють як володіння в рівних долях між собою. На практиці це дуже ускладнює процес розпорядження майном. Набагато правильніше було б домовитися, викупивши частки інших спадкоємців, щоб оформити на когось одного.

Також спадкоємці повинні пам’ятати, що існують випадки, коли навіть не будучи у заповіті, особа успадковує частку майна спадкодавця.

«Згідно із статтею 1241 ЦК право на обов’язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, – зауважує Тетяна Войнова. – Вони, незалежно від змісту заповіту, спадкують половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

У постанові Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі N 510/350/16-ц (провадження N 61-19810св18) вказано, що право на обов’язкову частку – це суб’єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов’язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов’язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов’язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з’ясуванні чи відноситься певний суб’єкт до кола осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб’єктів, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини. Аналіз абзацу другого частини першої статті 1241 ЦК України дозволяє стверджувати, що зменшення розміру обов’язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення (зокрема, ними може вважатись тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні відносини, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця, тощо). Позбавлення особи права на обов’язкову частку судом ЦК України не передбачено, хоча особа, яка має право на обов’язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК України».

Надавач послуг відповідає за якість комунальних послуг та їх вчасне отримання споживачем, натомість на споживача покладено обов’язок оплачувати послуги. За невчасну оплату надавач має право нараховувати пеню, а у деяких випадках – навіть припинити надання відповідних послуг.

«Якщо у споживача є претензії щодо якості та кількості послуг, то це не є підставою не сплачувати за ці послуги, – застерігає адвокат АБ «Ципін і партнери» Катерина Коваленко. – Споживач має право звернутися із письмовою скаргою до надавача цих послуг та вимагати зменшення вартості за неякісні послуги або за ненадання послуг. Якщо надавач послуг відмовляється це робити, то лише в судовому порядку споживач має право вимагати зменшення вартості. При цьому необхідною умовою буде доведення того, що послуги не надавалися або надавалися не якісно».

За словами Катерини Коваленко, бувають випадки, коли споживач не користується послугами, наприклад у зв’язку з тим, що тривалий час не проживає у квартирі/будинку, але через відсутність лічильників вимушений сплачувати за комунальні послуги.

«У такому разі споживачу необхідно звернутися до надавача відповідних послуг із письмовою заявою, у якій відмовитися від отримання послуг», – зазначає адвокат.

Читайте також: Перевірка квартири перед купівлею: на що звернути увагу

 Коли нараховується пеня

 Закон «Про житлово-комунальні послуги» визначає, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов’язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі. Однак ця пеня не може бути вищою  0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. А загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100% загальної суми боргу. У статті 26 закону йдеться про те, що нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.

Однак ця ж сама стаття містить норму, згідно з якою пеня не нараховується за умови наявності заборгованості держави за надані населенню пільги та житлові субсидії та/або наявності у споживача заборгованості з оплати праці, підтвердженої належним чином.

Крім закону, норми щодо нарахування пені містяться у Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету міністрів, та нормативно-правових актах Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг – Правилах постачання природного газу та Правилах роздрібного ринку електричної енергії.

Як споживач, так і надавач комунальних послуг мають право звернутися до суду для вирішення спірних питань. При цьому необхідно враховувати, що надавач може вимагати стягнення зі споживача не лише пені, а й інфляційного нарахування. Як відомо, частина 2 статті 625 Цивільного кодексу передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

«Слід знати, що нормами Цивільного кодексу України встановлена позовна давність, тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, у даному випадку – про стягнення платежів за житлово-комунальні послуги та пені, інших штрафних санкцій, – говорить адвокат Катерина Коваленко. – Загалом до стягнення платежів за житлово-комунальні послуги  встановлена загальна позовна давність у три роки. А за стягнення пені законом встановлена спеціальна позовна давність у один рік».

Таким чином, суд має право стягнути з особи пеню лише за один рік, який обраховується до дати подання відповідного позову, пояснює адвокат.

«Однак якщо споживач не заявить в суді письмову заяву про застосування строку позовної давності, то суд самостійно не має права застосовувати позовну давність», – зазначає Катерина Коваленко.

 Відключення комунальних послуг

Законодавство передбачає можливість відключення газу та електропостачання, якщо споживач не оплачує послуги. Натомість для постачання теплої та холодної води такої можливості не передбачено. Водоканал може лише звернутися до суду, щоб вирішити питання повернення боргу.

Згідно із Правилами постачання газу, затвердженими постановою НКРЕКП, відключення газу може відбуватися не раніше ніж через 10 днів після терміну, коли мала б бути оплата. Споживач має бути повідомлений про відключення не пізніше, ніж за 3 дні. Йому має бути вручене письмове попередження. Відповідно, якщо надавач послуг із газопостачання порушив строки відключення чи повідомлення, або ж припинив надання послуги без повідомлення, це може слугувати для споживача приводом для звернення до суду.

Правила роздрібного ринку електричної енергії, затверджені постановою НКРЕКП, передбачають можливість відключення електроенергії не лише через відсутність оплати, але й через те, що споживач не допускає представників компанії до лічильника. Правила встановлюють строк у 10 днів між повідомленням та фактичним відключенням енергопостачання.

Примусове виселення з квартири

Дійсно, законодавством передбачене накладення арешту на єдине житло боржника з оплати комунальних послуг. Однак для цього сума боргу має перевищувати 20 мінімальних заробітних плат. Приміром, станом на жовтень 2020 року ця сума становила 100 000 грн.

Накласти арешт на майно має право виконавча служба у разі, якщо є судовий наказ або відкрито позовне провадження. Тобто підприємство звернулося проти споживача із судовим позовом, отримало відповідне рішення суду і вже з ним звернулося у виконавчу службу.

При цьому звернення стягнення на об’єкти нерухомого майна здійснюється, якщо у боржника відсутні кошти, доходи або рухоме майно. Із об’єктів нерухомого майна в першу чергу стягнення звертається на окрему від будинку земельну ділянку, інші приміщення, що перебувають у власності боржника. Стягнення на квартиру чи житловий будинок, в якому проживає боржник, звертається в останню чергу.

«Згідно закону України «Про виконавче провадження» стягнення не може бути звернено на майно, що належить боржникові – фізичній особі на праві власності або є його часткою у спільній власності, необхідне для боржника, членів його сім’ї та осіб, які перебувають на його утриманні, – зауважує Катерина Коваленко. – Як приклад, якщо у боржника є квартира і у ній проживає малолітня дитина, й іншого місця проживання дитина не має, то в даному випадку не можливо здійснити стягнення на цю квартиру».

 Дуже часто надавачі комунальних послуг неправильно нараховують суми вартості спожитих послуг, нараховують незаконні штрафи або ж намагаються припинити надання послуг без належного повідомлення. У таких випадках слід відстоювати свої права, користуючись порадами професійних юристів.

Читайте також: Як поділити кредит при розлученні: розповідає адвокат

Перше, що необхідно знати – це те, що борги за комунальні послуги у зв’язку з позовною давністю можуть бути списані тільки тоді, коли комунальні служби подадуть на вас до суду. Самому ініціювати процедуру списання боргів не вийде. Навіть якщо ви подасте відповідний позов, суд просто відмовить вам у цьому.

Тож якщо ви отримали повідомлення про те, що комунальні організації подали на вас до суду, в цій новині є і хороша складова – ви отримали шанс списати старі борги.

Читайте також: Борги за комунальні послуги – чи мають право виселити з квартири?

Які борги можуть бути списані?

За позовною давністю можуть бути списані борги за останні 3 роки від дати, коли на вас подали до суду. Тобто усі борги, старші трьох років, з великою ймовірністю вам не доведеться платити.

Що стосується боргів за три останні роки, вони теж можуть бути списані, але з інших причин.

«Наприклад, це борги, які накопичив попередній власник квартири, нарахування проводилися не у відповідності до кількості проживаючих або не відповідно до площі квартири чи будинку, – зазначає юрист Адвокатського бюро «Ципін і партнери» Катерина Давидюк. – Також підставою списання боргів може бути визнання в судовому порядку боржника банкрутом».

Що потрібно робити, щоб борги списали?

Отже, ми вже визначили, що позовна давність застосовується лише тоді, коли з вас намагаються стягнути борги через суд. Але самого цього факту не достатньо, щоб суд її застосував. Ви маєте обов’язково подати письмову заяву про застосування позовної давності.

Це потрібно зробити саме відповідачу, не розраховуйте, що суд сам спише вам старі борги. Адже позовна давність застосовується, тільки якщо відповідач про це просить. В інакшому випадку суд присудить вам виплачувати борги у повному обсязі.

«Варто зазначити, що про застосування строків позовної давності відповідач може попросити суд як в окремому клопотанні, так і в прохальній частині відзиву на позовну заяву, обґрунтувавши таку вимогу», – додала юрист.

Коли подається заява про застосування позовної давності?

Від того моменту, коли ви отримали ухвалу суду про відкриття провадження по справі, у вас є 10 днів, щоб надати свою письмову заяву з проханням застосувати позовну давність.

Якщо ж ви пропустили це строк, все одно подавайте заяву, адже є вірогідність, що суд ще не ухвалив рішення, і ваша заява може бути взята до уваги.

Слід сказати, що після винесення судом рішення у вас є 30 днів, щоб його оскаржити, в тому числі заявити про застосування позовної давності. Однак якщо ви пропустили цей строк через те, що не отримали рішення і не знали про його винесення, ви можете звернутися із клопотанням про перегляд строків на його оскарження. І коли воно буде задоволене, подати заяву про застосування позовної давності.

Якщо ж ви отримали рішення і пропустили строк його оскарження, єдиний шанс застосувати позовну давність – це дізнатися, чи усі відповідачі по вашій справі отримали рішення. Адже якщо хтось з них не отримав або у нього ще не сплив строк оскарження, ви маєте змогу списати свої борги за позовною давністю від його імені.

Отже, якщо ви маєте старі борги і комунальні служби судяться з вами, все, що вам слід зробити – це вчасно подати заяву про застосування позовної давності. Саме тоді ви зможете скоротити свою заборгованість. Однак за три останніх роки з великою імовірністю її все ж таки доведеться погасити.

Читайте також: Як виписати людину з квартири, будинку без її згоди в Україні в 2021 році?

Строк і термін – у чому різниця

Згідно із статтею 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. В ЦК також передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. А термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Стаття 631 ЦК встановлює, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Втім сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. В частині 4 статті 631 вказано, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Читайте також: Підписання договору: на що звернути увагу

Строк договору і строк виконання зобов’язання

Строк або термін виконання зобов’язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.

Так, згідно із статтею 530 ЦК, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приклад розмежування понять «строк договору», «строк виконання зобов’язання» та «термін виконання зобов’язання» можна спостерігати у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12. Спір між сторонами стосувався стягнення заборгованості за кредитом, відсотками, пенею, а також стягнення штрафу (фіксованої частини та процентної складової) після спливу передбаченого договором строку кредитування. Сторони строк договору окремо не визначили, але погодили термін закінчення кредитування і термін щомісячного виконання зобов’язання.

Верховна Палата ВС зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит) чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги дострокового повернення частини позики в разі прострочення повернення її чергової частини (згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України).

На підставі положень конкретно укладеного договору позики у даній справі суд приходить до висновку, що «припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування».

Фінансовій установі залишилося захищати свої інтереси лише за допомогою статті 625 ЦК України, яка дозволяє кредиторам нараховувати проценти за користування коштами понад строк кредитування у розмірі 3 % річних, якщо інше не передбачено умовами договору.

«Варто додати, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширюється не тільки на договори про кредитування, а й взагалі на правовідносини пов’язані з грошовими зобов’язаннями. Тобто у разі, якщо особа (боржник) прострочила виконання грошового зобов’язання (не сплатила вчасно кошти), то на вимогу кредитора вона буде зобов’язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом», – зазначає юрист Адвокатського Бюро «Ципін і партнери» Катерина Давидюк.

«До» і «по»

Вищий господарський суд України у своєму рішенні від 13.12.16 року у справі № 910/21225/15 дав таке роз’яснення щодо вживання прийменників «до» і «по» стосовно дат.

У цій справі в договорі між сторонами було передбачено, що товар постачається до 01.12.2014. Відповідно до висновку суду, якщо у договорі виконання грошового зобов’язання визначається до настання певного терміну (до 1 грудня 2014 року), то останнім днем виконання такого зобов’язання вважається день, що передує цьому терміну (30 листопада 2014). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов’язання визначено «по 1 грудня 2014» або «включно до 1 грудня 2014», то останнім днем виконання такого зобов’язання буде 1 грудня 2014 року.

Помилки, пов’язані із часом, іноді називають темпоральними (від лат. tempus – час). Укладаючи договір, ретельно перевірте його на наявність як юридичних, так і технічних темпоральних помилок. Професійно підготовлений і вивірений документ допоможе уникнути судових спорів щодо його виконання.

Читайте також: Як перевірити надійність бізнес-партнера?