Monthly Archives: Лютий 2021

Основне, що зробив прийнятий Верховною Радою в цілому закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правового регулювання дистанційної, надомної роботи та роботи із застосуванням гнучкого режиму робочого часу» – це розділив надомну та дистанційну робота, які до того розумілися як однакові. А також ввів в законодавство поняття гнучкого режиму робочого часу, який може застосовуватися не лише для дистанційної чи надомної роботи.

Читайте також: Як підготуватись до юридичної консультації?

Що таке гнучкий режим робочого часу

Гнучкий режим робочого часу – це відпрацювання сумарної кількості робочих годин протягом встановленого облікового періоду за письмовим, взаємним погодженням між працівником і власником підприємства із саморегулюванням часу початку, закінчення та тривалості робочого часу впродовж робочого дня, що встановлюється на визначений строк або безстроково як при прийнятті на роботу, так і згодом.

Закон передбачає, що застосування гнучкого режиму робочого часу не тягне за собою змін в нормуванні, оплаті праці та не впливає на обсяг трудових прав працівників.

«Важливо, що гнучкий режим робочого часу передбачає фіксований час (коли працівник обов’язково повинен бути присутнім на робочому місці), змінний час (протягом якого працівник на власний розсуд визначає періоди роботи в межах встановленої норми тривалості робочого часу) та час перерви», – розповідає помічник адвоката АБ «Ципін і партнери» Діана Матвєєва.

Хто ж встановлює гнучкий режим на підприємстві?

Його може встановити як роботодавець, завчасно, за два місяці попередивши працівників про умови та специфіку переведення на режим гнучкого робочого часу, так і працівник. Причому, як йдеться в новій редакції статті 60 Кодексу законів про працю, за заявою працівника гнучкий режим може бути встановлено без дотримання вимоги щодо попередження за два місяці.

«Водночас, новий закон передбачає випадки, коли власник може перевести працівників, що працюють в гнучкому режимі, на загальний режим роботи. Це можливо або на тимчасовій основі у разі виробничо-технічної необхідності та для виконання невідкладних або непередбачених завдань, або на постійній основі – у  разі порушення встановленого гнучкого режиму роботи», – коментує помічник адвоката.

Хто має право на надомну та дистанційну роботу

«Надомна робота може бути запроваджена виключно для осіб, які мають практичні навички виконання певних робіт або можуть бути навчені таким навичкам.  Що стосується дистанційної роботи, то законодавець чітко не визначає, хто має таке право, але виходячи зі змісту відповідної норми, таке право має будь-який працівник, окрім тих, трудова функція яких не дає можливості працювати дистанційно», – розповідає Діана Матвєєва.

Вагітні жінки, працівники, які мають дитину віком до трьох років або здійснюють догляд за дитиною відповідно до медичного висновку до досягнення нею шестирічного віку, працівники, які мають двох або більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю, батьки особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, а також особи, які взяли під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, можуть працювати на умовах надомної або дистанційної роботи, якщо це можливо, зважаючи на виконувану роботу, та власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган має для цього відповідні ресурси та засоби.

«На час поширення пандемії надомна та дистанційна робота може запроваджуватися наказом власника без обов’язкового укладення трудового договору про надомну роботу в письмовій формі. З таким наказом працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження надомної роботи», – пояснює помічник адвоката.

Важко однозначно сказати, чи загрожує роботодавцям шквал заяв про переведення на дистанційну роботу, однак відтепер таке бажання окремих категорій працівників проігнорувати буде складно.

В чому різниця надомної та дистанційної роботи

При надомній роботі працівник має фіксоване робоче місце, на нього поширюється загальний режим роботи підприємства, а забезпечення засобами виробництва покладається на роботодавця, якщо інше не встановлено трудовим договором. Приміром, це може бути виконання якихось виробничих робіт, як-то пошиття одягу на дому.

У разі дистанційної роботи працівник самостійно визначає робоче місце, на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо це не визначено трудовим договором, а порядок забезпечення працівників необхідним обладнанням та програмно-технічними засобами визначається у договорі.

Закон також ввів норму про те, що з дистанційними та надомними працівниками може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність за пошкодження обладнання та засобів, наданих власником для виконання такої роботи. Крім цього, згідно із новими нормами дистанційні працівники самі несуть відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на робочому місці.

Цікаво те, що в нормі, що регулює питання дистанційної роботи, закріплено право працівника вимагати переведення на дистанційну роботу, якщо на робочому місці стосовно нього були вчинені дії, що містять ознаки дискримінації. Однак,  власник може відмовити в такому переведенні, якщо виконання дистанційної роботи не можливе, зважаючи на трудову функцію працівника, або якщо працівник не навів фактів, які підтверджують, що дискримінація дійсно мала місце.

«Важливо те, що законом передбачено, що виконання надомної, дистанційної роботи, або роботи в режимі гнучкого робочого часу не тягне за собою змін в оплаті праці та не впливає на обсяг трудових прав працівників», – зауважує Діана Матвєєва.

Читайте також: Дистанційна робота – що потрібно знати роботодавцю та працівнику

Якщо ви принесете в банк чи пункт обміну пошкоджену купюру іноземної валюти, вам з високою вірогідністю можуть відмовити в її обміні та порадять звернутися в Національний банк України. Однак у своєму листі від 27.01.2021 р. №50-0006/6961 Нацбанк вкотре наголосив, що відповідно до законодавства України він не здійснює жодні валютно-обмінні операції для фізичних осіб, в тому числі з обміну банкнот іноземних валют.

У листі Нацбанк також уточнив, які саме пошкодження та зношення іноземних банкнот є допустимим для прийняття банками і попросив банки довести цю інформацію до працівників, що працюють з готівкою, та населення.

Загалом здійснення обмінних операцій з готівковою іноземною валютою регулюється Положенням про структуру валютного ринку України, умови та порядок торгівлі іноземною валютою та банківськими металами на валютному ринку України, затвердженою постановою НБУ 02.01.2019 р. Згідно з цим документом, банкам та пунктам обміну заборонено встановлювати обмеження щодо номіналу та року емісії банкнот іноземної валюти держави, з якою здійснюються валютно-обмінні операції.

Адвокат АБ «Ципін і партнери» Тетяна Журавель звертає увагу: «В зазначеному Положенні передбачено, що банкам, небанківським установам заборонено здійснювати валютно-обмінні операції з банкнотами (банківськими білетами) та монетами Центрального банку Російської Федерації із зображенням мап, символів, будівель, пам’ятників, пам’яток археології, архітектури, історії, краєвидів та будь-яких інших об’єктів, розташованих на окупованих Російською Федерацією адміністративно-територіальних одиницях України, та/або які містять тексти, пов’язані з окупацією Російською Федерацією адміністративно-територіальних одиниць України».

Що стосується монет іноземних держав, то валютно-обмінні операції з ними здійснюються за рішенням банку або небанківської установи. «Тобто, відмова обміняти монети є правомірною», – зазначає адвокат.

За словами Тетяни Журавель, усю пошкоджену валюту, що приймається від населення, банки зобов’язані здати до Національного банку України.

Читайте також: Банк звертається до третейського суду для стягнення заборгованості з клієнта: законно це чи ні?

Яку валюту банк зобов’язаний прийняти

Положення визначає такі ознаки зношення банкнот іноземної валюти, які приймаються банками, небанківськими установами та операторами поштового зв’язку, пунктами обміну валюти на території України:

1. Локальні потертості (часткова втрата фарби на зображеннях) та/або втрата папером жорсткості.
2. Відбитки штампів/печаток, написи, уключаючи видимі в ультрафіолетових променях, загальна площа яких не перевищує 200 мм^–2.
3. Плями, загальна кількість яких не перевищує трьох штук діаметром до 5 мм кожна.
4. Надриви або надрізи, загальна кількість яких не перевищує трьох штук довжиною до 3 мм кожний.
5. Отвори та проколи, загальна кількість яких не перевищує чотирьох штук діаметром не більше 1 мм кожний.

Яку валюту можна здати на інкасо

Якщо ж ваші банкноти містять більші пошкодження, ніж визначені у Положенні, ви можете спробувати здати її в касу банківської установи на інкасо. Згідно з Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 25.09.2018 р., на інкасо приймаються банкноти іноземних держав, які набули під час обігу одну або кілька ознак значного зношення/пошкодження:

розірвані (розрізані) на частини;

із пошкодженими елементами дизайну та захисту (видалені цифрові чи текстові позначення номіналу, зображення портрета, оптично-змінні елементи захисту, захисні стрічки);

зі зміненим первісним кольором паперу та/або зображень;

із локальними забрудненнями (плямами), уключаючи видимі в ультрафіолетових променях, загальна площа яких перевищує половину площі банкноти;

із загальними забрудненнями, уключаючи ті, що спричиняють люмінесценцію паперу в ультрафіолетових променях;

обпалені, пропалені, трухлі (пошкоджені внаслідок тривалої дії вологи, різних рідин, хімікатів або з ознаками гниття);

мають явні друкарські недоліки.

Хто визначає справжність банкноти

Інструкція вказує, що у разі сумнівів щодо справжності валюти банк вилучає її і надсилає для проведення досліджень до НБУ. При цьому банк повинен оформити довідку про вилучення банкнот або монет. А якщо у клієнта виявлено декілька банкнот з однаковими ознаками підроблення, то банк зобов’язаний повідомити про це поліцію.

Національний банк проводить дослідження сумнівної іноземної валюти безкоштовно, строк такого дослідження не повинен перевищувати 30 днів. Справжні банкноти іноземної валюти банк зобов’язаний повернути пред’явникам та за їхнім бажанням прийняти їх для здійснення касових операцій чи прийняти на інкасо.

Слід також пам’ятати, що 55 стаття закону «Про банки і банківську діяльність» зобов’язує банки докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку. І цього закону мають дотримуватися усі банківські установи країни.

Читайте також: Перевірка квартири перед купівлею: на що звернути увагу

Так, Главою 7 Сімейного кодексу України визначено право особистої приватної власності дружини та чоловіка.

Адвокат Тетяна Войнова

«Такою особистою приватною власністю, зокрема, є майно, набуте до шлюбу – як правило, цим виникає найменше запитань – та майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або у порядку спадкування, – розповідає адвокат АБ «Ципін і партнери» Тетяна Войнова. – Тобто якщо ви знаходитеся в шлюбі, і вам хтось щось подарував, або ви отримали щось особисто від когось у спадок, то це є вашою особистою приватною власністю, на яку фактично не претендує ваша друга половина. Крім цього, особистою приватною власністю є майно, набуте одним з подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто».

Не все моє – твоє

Судова практика у справах про поділ майна подружжя вказує на те, що придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання такого майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Як вказує судова практика, стаття 60 Сімейного кодексу України, що визначає підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя, та її конструкція свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Але разом з тим зазначена стаття може бути спростована одним із подружжя. Тобто він повинен навести обставини, необхідні для спростування цього, і вони мають бути доведені тією особою, яка саме і доводить факт того, що майно було придбане за її кошти.

За словами Тетяни Войнової, при визнанні права власності на майно, яке придбане в шлюбі, необхідно звертати увагу, зокрема, на наступні факти:

• Походження коштів, за яке це майно було придбане (тобто потрібно довести суду, що ці кошти були не спільною сумісною власністю, а вашими особисто);
• Чи не було істотного збільшення вартості майна за рахунок спільних коштів;
• Мета придбання (чи було здійснено придбання такої власності в інтересах сім’ї).

«Однак звертаю увагу, що кожен випадок індивідуальний, а тому і підходи до вирішення саме вашої проблеми також потрібно прораховувати індивідуально», – зазначає адвокат.

Читайте також: Як поділити кредит при розлученні: розповідає адвокат

Коштовності – речі індивідуального використання

Також до особистої приватної власності дружини або чоловіка належать:

• житло, яке набуте ними за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;
• земельна ділянка, набута одним з подружжя за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її/його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України;
• речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;
• премії, нагороди, які дружина/чоловік одержали за особисті заслуги.

При цьому суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (наприклад, ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв одержанню такої премії.

Коли дохід – особиста власність

Особистою приватною власністю одного з подружжя також є

• кошти, одержані як відшкодування за втрату речі, яка належала йому на праві приватної власності, а також як відшкодування завданої одному з подружжя моральної шкоди;
• страхові суми, одержані одним з подружжя за обов’язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них;
• плоди, приплід або дохід чи дивіденди, які дає річ, що належить одному з подружжя.

Крім цього, якщо у придбання майна, окрім спільних коштів, вкладені і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є особистою приватною власністю.

«Однак зверніть увагу, що якщо ви купуєте майно частково за особисті, а частково за спільні кошти, то частка в такому майні не стає автоматично вашою приватною власністю. Це потрібно буде довести в суді в разі виникнення спору, – зауважує Тетяна Войнова. – Окрім того, якщо ви за особисті кошти купуєте, наприклад, майно для інтересів сім’ї, то таке майно також можете буде визнано судом спільною сумісною власністю. Тому, щоб уникнути неприємних сюрпризів, краще проконсультуйтесь з адвокатом перед угодою».

Якщо відносини фактично припинені

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини/чоловіка майно, набуте нею чи ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Однак той факт, що фактично шлюбні відносини припинені і подружжя не проживає разом, має бути доведений в суді.

«Якщо Ви проживаєте окремо, не ведете спільного господарства і ваші шлюбні відносини фактично припинились, однак ви юридично шлюб не розірвали, то все придбане майно буде вважатись спільною сумісною власність, поки ви в судовому порядку не доведете зворотнього, – говорить адвокат. – Тому при розірванні шлюбу важливо зафіксувати час, з якого моменту фактично шлюбні відносини припинені. І звичайно, усі спірні питання щодо особистої приватної власності одного із подружжя можуть бути вирішені, як в судовому, так і позасудовому порядку, шляхом укладення відповідних договорів».

Читайте також: Забрати своє та розійтися без скандалів. Про поділ майна і розлучення

Найрозповсюдженіші сценарії проблем з інвестуванням у житлове будівництво – це визнання забудовника банкрутом або неузгодженості з дозволами на будівництво та землю. Перевірити компанію-забудовника можна на сайті Міністерства юстиції. Відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань дадуть вам змогу дізнатися про засновників, статутний капітал, дату створення компанії та побачити, чи не є компанія банкрутом і чи не відкриті проти неї виконавчі провадження.

Інформацію щодо земельної ділянки, на якій планується зведення будинку, можна перевірити у Публічній кадастровій карті України, а також шляхом замовлення відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.  Перш за все варто звернути увагу на інформацію про право власності/користування земельною ділянкою та її цільове призначення, яке обов’язково має бути  для будівництва багатоквартирних будинків. Існують непоодинокі випадки, коли суд визнавав самочинним будівництво багатоквартирних будинків,  зведених на ділянці із цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)». Тож ці призначення не є тотожними.

Читайте також: Інвестиції у нерухомість: як змусити гроші працювати на вас?

Судові спори із забудовниками – досить непроста категорія справ. А тому їх слід доручати лише досвідченим юристам, що володіють ґрунтовними знаннями відповідного законодавства та судової практики у цій сфері.

Визнання права власності

«Позови щодо захисту прав інвесторів часто стосуються визнання їхнього права власності на квартиру, в будівництво якої були вкладені кошти. На жаль, судова практика свідчить про те, що до введення житлового будинку в експлуатацію визнати право власності на таку квартиру особа не зможе», – розповідає помічник адвоката АБ «Ципін і партнери» Кирило Юрченко.

Так, у справі №522/1029/18 Верховний Суд визначає, що державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об’єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Визнання ж права власності на об’єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами Цивільного кодексу України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Тож можна зробити висновок, що позов про визнання права власності особи на новозбудоване нерухоме майно не є належним способом захисту прав такої особи. Як вказує Верховний Суд у своєму рішенні, в таких випадках слід звертатися з позовом про відшкодування завданих збитків.

Визнання майнових прав

«На відміну від визнання права власності, визнання майнових прав на квартиру через суд цілком можливе», – зазначає помічник адвоката. У справі  №761/5598/15-ц Верховний Суд визнав, що з моменту повної сплати пайового внеску майнові права належать інвестору.

Позивач у цій справі після підписання акту приймання-передачі квартири не зміг зареєструвати право власності на неї у державного реєстратора, адже замовник будівництва не подав ряд необхідних документів. Тоді позивач звернувся до суду з вимогою про визнання майнових прав на квартиру. Верховний Суд у своєму висновку зазначає, що «оскільки невчинення відповідачем дій на виконання умов укладеного з позивачем договору унеможливлює реалізацію позивачем своїх майнових прав на об`єкт інвестування у встановленому законом порядку, такі права підлягають захисту, в тому числі, і шляхом їх визнання в судовому порядку».

Стягнення моральної шкоди

За неналежне виконання своїх зобов’язань із забудовника можливе, зокрема, стягнення моральної шкоди, переконаний Кирило Юрченко. У справі №755/3509/18 відповідач зобов`язався ввести будинок в експлуатацію в четвертому кварталі 2015 року, однак порушив умови договору в частині строків здачі об`єкту в експлуатацію. Позивач просив суд відшкодувати моральну шкоду у розмірі 350 000 гривень, при цьому у договорі не було передбачено такого виду компенсації.

Згідно з висновком Верховного Суду, «моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб’єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено».

Отже, плануючи позов проти забудовника, важливо обрати правильні інструменти захисту своїх прав. Фахова допомога у цьому випадку слугуватиме запорукою вдалого вирішення справи у суді.

Читайте також: Перевірка квартири перед купівлею: на що звернути увагу

Стаття 164 Сімейного кодексу України визначає, що батьків можуть позбавити відповідних прав, якщо батько або мати:

• з поважної причини не забрали дитину з пологового будинку та протягом півроку не виявляли до неї батьківського піклування
• не виконують свої обов’язки по вихованню дитини
• жорстоко поводяться з дитиною
• мають алкогольну або наркотичну залежність
• експлуатують дитину, примушують її до жебракування
• засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини

Здебільшого суд позбавляє батьківських прав через ухилення від виконання батьками своїх обов’язків по вихованню дитини. Які саме обов’язки мають батьки перед своїми дітьми, визначає стаття 150 Сімейного кодексу України:

Своєю чергою, у Постанові Верховного Суду  зазначене ширше тлумачення батьківських обов’язків. Зокрема, вважається, що батьки ухиляються від їх виконання, якщо вони:

• не надають дитині необхідного харчування, медичного догляду
• здійснюють лікування дитини, що негативно на неї впливає
• не спілкуються з дитиною в тому обсязі, який є необхідним для її нормального розвитку
• не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей
• не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі
• не виявляють інтересу до її внутрішнього світу
• не створюють умов для здобуття нею освіти

Одного або обох батьків можуть позбавити батьківських прав як щодо однієї дитини, так і щодо всіх.

Чи складно позбавити батьківських прав?

Процедура позбавлення батьківських прав складна. Адже це вимагає обов’язкового залучення Служби у справах дітей. Служба складає власний висновок, в якому зазначено, чи дійсно батька або мати слід позбавити прав.

Звернутися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, крім батька або матері, можуть опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор та навіть сама дитина, якщо їй вже є 14 років.

Я бажаю домогтися позбавлення батьківських прав. Що далі?

1. Зверніться до органів опіки. Вони повинні пред’явити до суду письмовий висновок про можливість позбавлення батьківських прав.
2. Складіть позов / позовну заяву. Заява має містити детальну інформацію про конкретну ситуацію з батьком або матір’ю, а також причини, чому ви хочете позбавити одного з подружжя батьківських прав.
3. Подайте позов до суду. Разом з усіма підготовленими доказами.
4. Чекайте на рішення суду після судового розгляду позовної заяви.

Як скласти позовну заяву?

Така заява має відповідати загальним вимогам українського законодавства. Ось шаблон позовної заяви про позбавлення батьківських прав батька доньки. Одна з головних причин — несплата аліментів, відсутність зацікавленості батька в житті дитини.

У додатках до позовної заяви, яка наведена як приклад, першим пунктом зазначена “квитанція про сплату держмита”. Держмита за подання позовної заяви немає з 2011 року. Замість цього передбачена “квитанція про сплату позовного збору”. “Витрат на ІТЗ” – додаток номер 2 до прикладу позовної заяви – також скасовано з 2011 року.

Із заявою все зрозуміло. Які ще документи потрібні?

• Копія свідоцтва про одруження батьків дитини
• Копія свідоцтва про народження дитини
• Документи, які свідчать про наявність обставин для позбавлення батьківських прав
• Висновок органу опіки і піклування
• Копія позовної заяви

Як докази у справі можуть бути використані покази свідків, характеристика з місця проживання, акт обстеження матеріально побутових умов проживання, рішення комісії з питань захисту прав дитини, а також характеристика зі школи.

Що відбувається після позбавлення батьківських прав?

Окрім психологічних та соціальних наслідків, позбавлення батьківських прав має й правові. Згідно із законодавством, ті, кого позбавили таких прав, втрачають особисті немайнові права щодо дитини та звільняються від обов’язків щодо її виховання, перестають бути законними представниками дитини, втрачають права на пільги та державну допомогу, що надаються сім’ям із дітьми.

Позбавлені батьківських прав не можуть бути усиновлювачами, опікунами та піклувальниками. І в майбутньому вони не можуть одержати тих майнових прав, пов’язаних із батьківством, які вони могли б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування).

Чи маю я платити аліменти, якщо мене позбавлять батьківських прав?

Батько або матір, яких було позбавлено батьківських прав, не звільняються від обов’язку щодо утримання дитини.

Так, при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. Якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд прийме рішення перераховувати аліменти на особистий рахунок дитини у відділенні Ощадбанку. Також суд зобов’яже матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у 30-денний строк з того дня, коли рішення суду набирає законної сили.

А якщо, до прикладу, одного з батьків позбавили прав, то іншому не потрібна нотаріальна згода на виїзд дитини за кордон.

А що буде з дитиною?

Якщо дитина проживала разом із батьком, якого було позбавлено батьківських прав, можливість їхнього подальшого проживання в одному житловому приміщенні вирішується за результатами розгляду справи. Так, суд може прийняти рішення про виселення того з батьків, хто позбавлений батьківських прав із житла, де він мешкає з дитиною. Але це — якщо в нього є інше житло. Суд може навіть примусово поділити житло чи зобов’язати здійснити його примусовий обмін.

Як свідчить судова практика, найчастіше дитина залишається жити з другим із батьків. Якщо ж це неможливо через певні обставини, то переважне право на передання їм дитини мають бабуся та дідусь, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, а також мачуха, або вітчим.

А якщо можливості передати їм дитину також немає, вихованням займатиметься орган опіки та піклування.

Чи зможу я бачитися з дитиною?

Мати та батько, позбавлені батьківських прав, можуть бачитися з дитиною з дозволу суду. Для цього необхідно подати до суду відповідну заяву про надання права на побачення.

Розглядаючи таку заяву, суд перевірить, чи не завдадуть шкоди життю, здоров’ю та моральному вихованню дитини такі побачення. Якщо ні, суд може дозволити разові або періодичні побачення з дитиною за умови присутності іншої особи.

Це все в теорії. А що ж на практиці?

Як ми з’ясували, найчастіше батьківських прав позбавляють через ухилення від виконання батьківських обов’язків. Наприклад, мати звернулась до суду з позовом про позбавлення батьківських прав свого колишнього чоловіка через те, що він узагалі перестав цікавитися життям сина, не телефонував йому та не брав участі в його вихованні. При цьому мати мешкає із сином у будинку своїх батьків, і вони жодного разу не вчиняли перешкод батькові у спілкуванні з дитиною.

Під час судового засідання представник органу опіки та піклування підтвердила, що відповідач не навідується до своєї дитини та не цікавиться її життям.  А тому на засіданні комісії з питань захисту дитини було прийнято рішення позбавити батька-відповідача батьківських прав. І суд став на сторону матері.

Або інший випадок. Мати звернулася до суду щодо позбавлення батьківських прав колишнього чоловіка через те, що він злісно ухилявся від сплати аліментів. Знаючи про рішення суду щодо стягнення аліментів, він жодного разу не перерахував кошти на виховання дітей. Ба більше, чоловік змінив місце проживання та взагалі припинив спілкування з дітьми. Ухвалою суду горе-батька оголосили в розшук. А позов матері про позбавлення батьківських прав повністю задовольнили.

Що таке шлюбний договір

Адвокат Тетяна Войнова

Це — винятково добровільна справа, можлива лише за волевиявленням обох сторін. Згідно із Сімейним кодексом України, угода може бути укладена як особами, що тільки мають намір вступити до шлюбу, так і особами, що вже одружені

Хоча в Україні ставлення до подібних угод неоднозначне, Тетяна Войнова переконує, що уклавши шлюбний договір, пара може уникнути багатьох неприємних ситуацій і суперечок у майбутньому.

Головною перевагою можна назвати те, що, уклавши шлюбну угоду, кожен із подружжя розуміє, з чим він залишиться в разі розлучення. Тобто такий договір чітко впорядковує матеріальні відносини пари.

Якщо у вас за плечима вже є особисте майно або якийсь прибутковий бізнес, ви маєте можливість залишити за собою прерогативу управляти цим майном після розлучення

Умови договору можуть передбачати й передачу вашої власності чоловіку або дружині. Але при цьому зазначте причини та ситуації, коли це можливо і за яких умов таке рішення набуде чинності. Ви можете відразу прописати, що у випадку розлучення квартира належатиме тому, з ким будуть проживати діти. Або кому і за яких обставин залишиться машина.

Оскільки судовий порядок вирішення подібних питань не завжди враховує інтереси й побажання обох сторін, з погляду на взаємну вигоду та урахування побажань кожного з подружжя, шлюбний договір виграє.

Укладання такого договору допомагає уникнути неприємних ситуацій, пов’язаних із боргами подружжя. Якщо прописати, хто і в якій мірі буде виплачувати кредити, іпотеку або будь-які інші борги, в разі розлучення ви будете захищеними і не втратите своє майно.

Договір укладається не у зв’язку із перспективою розлучення. Так, він допомагає вирішити багато питань у разі розірвання шлюбу безболісно. Але головне його завдання — допомогти кожному наперед уникнути можливих суперечок із питань майна, які, своєю чергою, можуть призвести до розлучення.

По-перше, ви закріплюєте за собою право на ваше особисте майно, по-друге, зменшується ризик опинитися після розлучення ні з чим. І по-третє, шлюбний контракт завжди є організуючим і стримуючим фактором для обох

На сьогодні українці лише з індивідуальних причин не готові морально до укладання таких угод.

Головне — зміст

Які пункти обов’язково мають бути у шлюбному договорі?

Сімейний кодекс України не декларує обов’язкових умов у такому договорі. Це зрозуміло, адже кожен випадок індивідуальний. Тому ви можете керуватися винятково своїми побажаннями та побажаннями свого партнера.

Але шлюбна угода не може зменшувати обсяг прав дитини, а також ставити у надзвичайно невигідне становище одного з подружжя

Тобто договір виключає умови про відмову одного з подружжя від майна, або від права на одержання аліментів.

Кому в разі розлучення залишиться майно, за ким залишаться борги, з ким залишаться діти і як визначити розміри частки зі спільного майна? У того, з ким проживатимуть діти, майнова частка повинна бути більшою. Може також бути зазначено, яке майно буде передане в користування дитині, або визначений порядок стягнення аліментів.

Під час вирішення спорів між подружжям, суд керуватиметься не тим, що написано в законі, а положеннями укладеного шлюбного договору.

Тому внесіть умови про розподіл не тільки наявного майна, а й того, яке ви набудете у спільному житті.

Як укласти шлюбний договір?

Він укладається письмово та обов’язково завіряється в нотаріуса. Перед укладанням договору нотаріус, до якого звернулася пара, повинен роз’яснити сторонам основні положення шлюбного договору, їхні права та обов’язки. Посвідчити шлюбний договір управі як державний, так і приватний нотаріус.

Для тих, хто укладає шлюбний договір до реєстрації шлюбу, він набирає чинності в день реєстрації шлюбу. А для тих, хто укладає договір перебуваючи у шлюбі, – в день його нотаріального посвідчення

Перше й головне правило — подібна угода максимально захищатиме ваші майнові й немайнові права та гарантуватиме безпеку ваших інтересів лише в тому випадку, коли буде укладена за участі кваліфікованого юриста.

Важливо знати

Законодавством визначено, що шлюбний договір може бути змінено або розірвано будь-коли за згодою подружжя. При цьому в Сімейному кодексі зазначено, що в односторонньому порядку це зробити неможливо.

Винятком є тільки судовий порядок, коли за зверненням одного з подружжя суд може розірвати шлюбний договір або змінити його зміст.

Понад того, такий договір може бути визнано частково або повністю недійсним. Причини для цього можуть бути різними. Наприклад, якщо таку угоду укладено під тиском, або з недієздатною особою, або якщо друга сторона не розуміла значення певних обставин.

У випадку, якщо умови цього договору порушують чиїсь права або сам процес його укладання сумнівний та незаконний, слід звертатися до суду із заявою про визнання його недійсним. Таке право має кожен у парі. Навіть треті зацікавлені особи, такі як батьки або інші родичі подружжя, можуть звернутися з таким позовом. У всіх інших випадках, завершення строку дії такої угоди закінчується з моменту розірвання шлюбу, за винятком тих зобов’язань, які передбачені нею у період після розлучення.

Шлюбний договір передусім покликаний зміцнювати родини. Він враховує побажання та інтереси пари і як наслідок — зменшує кількість суперечок і конфліктів між ними. А в тому він не тільки полегшує сам процес розлучення, а й вирішує це цивілізовано. Бути чи не бути шлюбному договору — вирішувати кожному. Але знати свої права і вміти їх захистити мають усі.

Потреби сім’ї чи особисті забаганки?

Нормами Сімейного та цивільного кодексу України прямо не врегульовано питання поділу боргового зобов`язання між колишнім подружжям. Однак, законодавство чітко визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з Сімейним кодексом, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Цей же Кодекс визначає: кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з СК, шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя і якщо одним із них укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за ним виникають в обох. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, – роз’яснює Катерина Коваленко.

Тобто, до складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї.

Кредити, які не діляться

При розлученні та визначенні – хто ж виплачуватиме борги, враховується й на що саме бралися кошти. Адже існує два види боргів – сімейні та особисті.

Поділу після розлучення не підлягають особисті борги. Це ті борги, які не пов’язані з внутрішньосімейними відносинами, або придбані потай один від одного. 

Якщо кредит чи інший борг, не витрачений на загальні потреби чи цілі родини, то такі кредити вважаються особистими. Приміром, дружина чи чоловік придбали в кредит мобільний телефон для власних потреб – такий кредит буде віднесено до особистого, якщо інша з сторін не виступила поручителем, – додає Катерина Коваленко.

Поділу не підлягають такі борги:

• спадкові;
• ті, що з’явились до моменту вступу в шлюб;
• пов’язані з приватизацією житла чи земельної ділянки;
• набуті за час шлюбу, які не використовувалися для потреб та цілей сім’ї. Це може бути щось для персонального користування одним із подружжя.

Тож, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то цивільні права та обов’язки за цим договором виникають в обох із подружжя у рівних частинах – 50\50.

Судова практика

Наразі судова практика постійно змінюється, доповнюється новими правовими висновками.

Верховний суд України визначає критерії, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, а саме:

• час набуття майна;

• кошти, за які воно було набуте (джерело набуття);

• мета придбання, яка дозволяє надати майну правовий статус спільної власності подружжя.

Роз’яснення щодо поділу боргів при розподілі спільного майна подружжя надав Верховний Суд у низці своїх постанов.

Зокрема, у постанові від 27.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд дійшов висновку, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Верховний суд у своїй постанові від 08.04.2020 року дійшов правового висновку, що сплата боргів одного з подружжя, які виникли до укладення шлюбу, за рахунок коштів подружжя, може за певних обставин ураховуватися під час вирішення спору про поділ спільного майна чи боргових зобов`язань, проте не може бути підставою для визнання права на майно, набуте до укладення шлюбу. Сплата частини коштів за кредитним договором, укладеним для придбання нерухомості не змінює його правового статусу, оскільки цей договір укладали до шлюбу. У зв’язку із цим зобов`язання з повернення кредиту за зазначеним договором виникло лише в одного з подружжя.

Також Верховний Суд у постанові від 02.04.2020 року зазначає, якщо після поділу майна подружжя і визначення частки у спільній сумісній власності, чоловік чи дружина повернули кредитору борг, виконавши у такий спосіб і зобов`язання другої сторони, то така сторона має право на отримання відшкодування частини сплачених нею коштів.

Для цього необхідно звернутися до суду з позовом про визнання боргу колишнього подружжя спільним зобов’язанням, стягнення в порядку зворотної вимоги частини грошових коштів з іншого з подружжя, – додає Катерина Коваленко.

Важливі нюанси

Варто нагадати, що, зазвичай, кредити на великі суми оформляються на обох членів подружжя, або на одного з них, коли  чоловік – позичальник, жінка – поручитель чи навпаки. Таким чином банк убезпечує себе від неповернення грошей, зокрема й у випадку розлучення. Виплачувати такий кредит повинні обоє.

Натомість невеликі кредити можуть оформлятись на чоловіка чи дружину. В таких випадках при розлученні той із подружжя, дані якого не вказані в кредитному договорі з банком, зазвичай, відмовляється брати на себе зобов’язання з погашення кредиту. Проте, суди в подібних випадках не завжди підтримують таку позицію.

Ще один важливий нюанс на який варто звернути увагу – кредит не розподіляється, а лише враховується при поділі іншого майна колишнього подружжя. В цьому полягає головна відмінність розподілу кредитних зобов’язань від поділу майна. Крім того, суд не може зобов’язати другу половинку погасити рівну частину кредиту. Адже Феміда не має права втручатись у роботу кредитора (фінансова установа, банк, кредитна спілка), закріплюючи за сторонами виконання кредитних зобов’язань в рівних частинах.

Заборгованість не буде вважатися спільною, якщо вона виникла, коли сімейні відносини чоловіка і дружини були фактично припинені, але це офіційно не оформлялось. Щоправда, визнати такі борги особистими, а не «спільними подружжя», можливо. При цьому, необхідно дуже постаратися, щоб довести суду, що в той період, коли виник борг, сімейні відносини фактично були припинені. Розділ боргу подружжя в судовому порядку, відбувається з урахуванням строків позовної давності.

У ст. 72 СК України зазначено, що позовна давність у таких спорах не застосовується, якщо шлюб не розірвано. Отже, поки чоловік і дружина продовжують перебувати у зареєстрованому шлюбі, вони можуть ділити майно, коли забажають, – пояснює Катерина Коваленко.

Адвокат додає, що після розірвання шлюбу застосовується загальна позовна давність – три роки. Однак, необхідно звернути увагу, що згідно з ст. 72 СК України цей строк обчислюється з дня, коли один із подружжя дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. 

Найкращий  спосіб вирішення спорів про поділ майна подружжя та боргових зобов’язань, – укладення мирової угоди. Це можна зробити й без суду, звернувшись до нотаріуса. Якщо ж не дійшли згоди на цьому етапі, укласти мирову угоду можна на стадії розгляду справи в суді першої, так і в апеляційній або й касаційній інстанції, – зазначає адвокат Катерина Коваленко.

Тож, бажаючи вступити у шлюб, адвокат радить подумати над тим, щоб укласти шлюбний договір. Вирішивши розірвати шлюб, варто звернутися за правовою допомогою до кваліфікованого спеціаліста.

Чому тато/мама з нами не живе?

Адвокат Тетяна Войнова

Те, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, зазвичай визначається одночасно з поданням заяви про розірвання шлюбу, — розповідає юрист

Якщо між батьком та матір’ю дитини згоди не досягнуто, то це вирішується у судовому порядку. Попередньо батьки звертаються до органу опіки і піклування. Останній проводить перевірку, під час якої встановлює умови проживання та характеристику батьків, їх майновий стан, що стане однією з умов задоволення позову та визначення місця проживання дитини.

Звичайно, розлучення – це трагедія для кожної дитини. І сама думка про те, що мама чи тато буде жити окремо означає руйнування сімейного добробуту та духовного здоров’я дитини. Тож коли змінити нічого неможливо і розлучення це неминучий процес, батьки повинні пояснити дитині, що від того, що один з батьків буде жити окремо, його відношення до дитини не зміниться.

Але при цьому з дітьми потрібно бути чесними. Психологи радять пояснювати дітям, які зміни відбуваються на даний час в їхньому житті та запевнити їх в тому, що в будь-якому випадку все буде добре. Не забувайте, що в більшості розлучень, діти почувають себе винними в тому що сталося. Тож батьки обов’язково повинні правильно донести до кожної дитини, що її вини тут немає.

Спільні обов’язки — рівні права

Після того, як батьки визначаються з місцем проживання дитини, постає інше, не менш важливе питання – як між батьками визначити час та характер виконуваних обов’язків?

Сімейний кодекс зазначає, що обидва із батьків, незалежно від того чи перебувають вони в шлюбі, мають рівні права стосовно виховання дитини. Тому обмежувати якимось чином іншого з батьків жоден з них не має права, — наголошує адвокат

Загалом, момент виховання дітей визначається у добровільному порядку. Тобто обоє з батьків сідають за стіл і вирішують хто і як буде приймати участь у вихованні дітей. Іноді вони обговорюють все усно, а іноді укладають відповідний договір. Цей договір регламентує права і обов’язки кожного з батьків. В ньому батьки визначають час побачення з дитиною, розмежовують вихідні та святкові дні. Також можна визначити розмір сплати аліментів. Тобто той з батьків, який буде проживати окремо, в добровільному порядку в договорі зазначає, яку конкретно суму він буде надавати для виховання і утримання дитини до досягнення нею 18-річного віку.

На жаль, в разі порушення умов цього договору ніхто серйозної відповідальності не несе. Єдине, що цей договір може бути розірвано. І наприклад, якщо в ньому було визначено суму коштів, яку батько чи мати повинні сплачувати в місяць, а вони цього не роблять, то інший з батьків, з ким проживає дитина, може подати до суду позов про стягнення аліментів. Тож дотримання умов договору – це скоріше питання совісті та особистого відношення до своїх дітей того з батьків, хто буде проживати окремо.

До речі, такі договори можуть бути різної тривалості і їх можна постійно змінювати та доповнювати. Це все залежить від того, які у батьків складаються відносини після розірвання шлюбу.

Звичайно, добре коли колишні чоловік та дружина дійшли згоди і мирно все узгодили. Але буває і так, що їхні уявлення про виховання дітей після розлучення зовсім різні. І вирішити проблему таким чином, щоб обоє з них були задоволені – інколи неможливо.

В такому випадку, один з батьків звертається до органу опіки і піклування із заявою про визначення часу побачень із дитиною. При цьому обоє вони надають свої доводи (графіки роботи, вихідних, відряджень і т.д). І виходячи з цього, працівники органу опіки і піклування разом з батьками складають для них відповідний графік.

Також колишнє подружжя може за взаємною згодою зафіксувати свою домовленість у нотаріуса.

Головне — підтримка

Тож, як бачимо, шляхи врегулювання спорів колишнього подружжя з приводу подальшого виховання дітей можуть бути зовсім різними. Вони можуть як добровільно дійти згоди, так і регулювати подальші відносини з дитиною рішенням суду. Та в будь-якому випадку, головне про що потрібно пам’ятати в цій ситуації – це духовний стан дитини.

На жаль, дуже часто батьки захопившись війнами за дітей, забувають, що спостерігаючи за сварками батьків діти почувають себе непотрібними та пригніченими. Це велика помилка. Адже, саме зараз у дитини настає переломний момент в житті, після якого все вже не буде так як раніше.

Тому, звичайно, батьки як найголовніші та найближчі люди, повинні допомогти своїм дітям пережити цей момент з найменшою шкодою для їхнього духовного здоров’я. Психологи радять після розлучення мамам не забороняти дітям бачитись з батьком і навпаки. Не тиснути та не налаштовувати їх проти іншого з батьків, через власні образи на нього. Часто буває так, що позиції батьків після розлучення не збігаються. А діти в цьому випадку опиняються в центрі бойових дій. Так неправильно і в подальшому така поведінка батьків може позначитись як на здоров’ї дітей, так і на їхньому особистому житті і існуванні в суспільстві. Тож, перш ніж втягувати дітей в подібні війни визначте для себе, ви хочете бути правими, чи щасливими?

В наступній статті ми розповімо, як поділити майно та борги після розлучення.

Розлучення за спільною заявою подружжя, яке не має дітей

Адвокат Тетяна Войнова

Якщо у вас немає дітей, то ви можете подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про розірвання шлюбу, — розповідає адвокат

За її словами, явка обох з подружжя не є обов’язковою для підписання вказаної заяви. У випадку, якщо один з подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до РАЦСу, то таку заяву, нотаріально засвідчену, або прирівняну до неї, від його імені може подати другий з подружжя. Юрист пояснює, що відкликати цю заяву може будь-який із подружжя. Якщо ж пройшов місяць і заява відкликана не була, РАЦС складає актовий запис про розірвання шлюбу.

Буває так, що через поважну причину подружжя не може з’явитися до РАЦСу. В такому випадку потрібно написати письмове прохання, і розлучення перенесуть на інший день. При цьому варто пам’ятати, що строк перенесення державної реєстрації розірвання шлюбу не може перевищувати одного року з дня подання заяви.

Адвокат наголошує, що наявність нерозділеного майна не перешкоджає розлученню та може бути здійснене вже опісля.

Законодавством також передбачено, що якщо один з подружжя через поважну причину не може з’явитися для державної реєстрації розірвання шлюбу, він може під час подачі заяви або впродовж місяця письмово повідомити РАЦС про згоду реєстрації розірвання шлюбу за його відсутності. Йому потрібно зазначити місцезнаходження органу державної реєстрації актів цивільного стану, до якого слід надіслати свідоцтво про розірвання шлюбу.

Розлучення за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду

Якщо ви вирішили розлучатись, однак у вас є діти, то ви не можете подати заяву про розірвання шлюбу в РАЦС. Вам слід подати відповідну заяву до суду разом з письмовим договором про те, з ким із вас будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Ця заява повинна містити вказівку на найменування суду, до якого вона подається, імена та адреси заявників, та опис обставин, тобто чому ви хочете розлучитись.

Завдання суду — встановити справжнє прагнення дружини та чоловіка до розірвання шлюбу й переконатися в тому, що після цього не будуть порушені їх особисті та майнові права, а також права їх дітей, — пояснює юрист

Разом з тим, під час розгляду питання про розірвання шлюбу, суд може вирішувати з ким із батьків залишаться неповнолітні діти, а також розглядати спори щодо стягнення аліментів на дітей. Звичайно, якщо щодо цих питань подружжя не дійшло згоди раніше і уклало відповідний договір.

Ще один важливий момент, на який варто звернути увагу – куди потрібно подавати позовну заяву. Тетяна Войнова зауважила, що позовна заява про розірвання шлюбу подається до суду за місцем проживання відповідача. Але якщо з позивачем проживають неповнолітні діти або він погано почуває себе, хворіє і не може виїхати на місце проживання відповідача, заява може бути прийнята судом за місцем його проживання. Подружжя навіть за взаємною згодою можуть обрати місцем подання заяви місто або селище, де проживає позивач.

Водночас юрист наголошує, що суд винесе рішення лише після спливу одного місяця від дня подання заяви. Тож за цей час подружжя може ще примиритися і відкликати свою заяву шляхом подачі відповідного клопотання. А в тому випадку, якщо подружжя не з’явиться з поважних причин на судове засідання, суд відкладає розгляд справи. А в разі нез’явлення після повторного виклику – залишає позов без розгляду.

Розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду

Досить часто подружжя не досягає взаємної згоди про розлучення. Тому шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 Сімейного кодексу України.

В такому випадку суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя та встановлює дійсні причини позову про розірвання шлюбу. Під час розгляду справи обов’язково враховується наявність малолітньої дитини або дитини-інваліда. Рішення про розірвання шлюбу буде прийнято тільки в тому випадку, якщо буде доведено, що подальше спільне життя подружжя буде суперечити інтересам одного з них або їхніх дітей.

Разом з тим юрист наголошує, що короткочасний розлад у сім’ї або необґрунтоване бажання одного з подружжя припинити шлюбні відносини не можуть вважатися достатніми підставами для розірвання шлюбу.

Звертаю також вашу увагу, що неможливо розлучитися під час вагітності дружини та до досягнення однорічного віку дитини, — додає адвокат

За її словами, виключенням може бути, якщо один з батьків вчинює протиправну поведінку щодо другого з подружжя або дитини. Або ж якщо батьківство зачатої дитини буде визнане за іншим чоловіком.

Більше того, якщо за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини або батьком визнано іншу особу, то подружжя може розлучитися і до досягнення дитиною однорічного віку, — роз’яснює адвокат

Розлучення – різні, наслідки — однакові

В будь-якому випадку, розірвання шлюбу – це досить складний процес, який вимагає витримки та чіткої послідовності дій. Та разом з тим, найстрашніше в розлученні – його наслідки. По-перше, і головне – це діти. Адже вони найбільше страждають від розриву сім’ї. Для кожної дитини це трагедія на все життя. Адже щасливою дитина себе може почувати лише за наявності обох батьків – “як у всіх”. Після цього у дітей складаються зовсім неправильні уявлення про родину, любов, стосунки. Встановлено, що діти розлучених батьків, коли стають дорослими, самі розлучаються частіше, ніж ті діти, що виросли в повних сім’ях. Тож це глобальна проблема суспільства.

Другий, не менш важливий, наслідок розлучення – це поділ майна. Ніхто не хоче залишитись обділеним та віддавати своїй колишній половині свою машину або частину капіталу. Тому “війни за майно” під час розлучень – це досить поширене явище. Найчастіше поділити сімейне майно без скандалів подружжю не вдається. Це тяжкі і негативні емоції, справитись з якими без допомоги адвоката майже неможливо. Тому дуже часто поділ майна з емоційної переходить в юридичну площину.

Загалом, ці та інші наслідки розлучення потребують окремої уваги. Тому про те, як виховувати дітей після розлучення, як поділити майно та борги, актуальні питання про стягнення аліментів та чи потрібно укладати шлюбний договір, читайте в наших наступних статтях.