Monthly Archives: Лютий 2021

Адвокат Тетяна Войнова

Поділити спільне майно можна й у шлюбі, й під час розлучення, а також протягом 3-х років після розірвання шлюбу. Це відбувається або в добровільному, або в судовому порядку і завжди залежить від позиції кожного з партнерів та їхніх стосунків. Але ніхто не хоче бути обділеним і прагне отримати те, що йому належить. Тож зазвичай поділ майна — процес тривалий та складний. Інша справа, якщо подружжя дійшло згоди та уклало договір про розподіл спільного майна.

Розділ майна за договором

Цей варіант вважається набагато швидшим і спокійнішим, на відміну від вирішення питання в судовому порядку. У сторін не виникає особливих претензій та розбіжностей в тому, хто і що отримає після розлучення, оскільки ця угода укладається на умовах спільної домовленості.

Договір про розподіл майна повинен бути нотаріально завірений. Подружжя на свій розсуд може прописувати будь-які умови з приводу розподілу майна. Єдине, чого не може бути в договорі, це те, що може зашкодити інтересам спільних дітей.

Такий договір може бути оскаржено та скасовано. Наприклад, якщо при його укладанні порушувалися обов’язкові умови законодавства або інтереси третіх осіб, зокрема дітей, якщо в ньому присутні якісь суперечності, а також якщо він був укладений під тиском.

У будь-якому випадку, при укладанні подібних угод краще звертатися по допомогу до юристів, які підготують їх таким чином, щоб максимально захистити ваші майнові права та інтереси.

Часто буває так, що подружжя не може дійти згоди. В такому випадку позову до суду не уникнути.

Вирішує суд

У випадку, коли в добровільному порядку вирішити питання не вдалося, одна сторона звертається до районного суду з відповідним позовом за місцем проживання відповідача. Тобто, якщо позов подає чоловік, то за місцем реєстрації дружини, і навпаки. При цьому позов щодо розподілу нерухомого майна подається за місцем реєстрації цього майна.

У своїй заяві позивач повинен вказати перелік майна, що підлягає розділу, а також його вартість.

Загалом, вартість майна визначається за погодженням між подружжям. Але якщо вони не можуть дійти спільної згоди, суд виходить із дійсної її вартості. До позовної заяви необхідно додати копії свідоцтва про одруження/розлучення, свідоцтва про народження дитини тощо. Під час подання позовної заяви до суду потрібно також зібрати всі документи про спільне майно, де вказуються час і способи його придбання.

Законодавством передбачено, що спільне майно між подружжям ділиться порівну. Якщо вони не мають жодних претензій, то кожною зі сторін надаються відповідні документи та докази, які підтверджують їхнє право на власність.

Але якщо одна зі сторін бажає отримати понад 50% частки спільного майна, на цю сторону покладається обов’язок довести той факт, що, наприклад, у будівництво квартири були вкладені особисті кошти, або машина купувалася на успадковані гроші. Це можуть бути як письмові докази, так і усні підтвердження свідків.

До того ж суд може зменшити частку у спільному майні одному з подружжя. Це відбувається  у випадку, якщо з другим із подружжя проживають неповнолітні діти, або якщо буде доведено, що один із подружжя знищив або пошкодив спільне майно чи витрачав його на шкоду інтересам сім’ї.

Тетяна Войнова наголошує, що спільне майно в будь-якому випадку ділиться на дві частки, навіть якщо другий з подружжя не працював. Тому, якщо ви займаєтеся господарством та виховуєте дітей, ви маєте таке саме право претендувати на рівну частку у спільній власності, як і ваша колишня половина.

Яке майно можна розділити, а яке ні?

Коли ми говоримо про сімейне майно, треба зазначити, що не все можна поділити. Спільним майном можна вважати лише те, що з’явилося у володінні подружжя під час шлюбу. Це стипендії, зарплати, рухоме й нерухоме майно, земельні паї, банківські вклади, акції, цінні папери.

Речі, придбані до реєстрації шлюбу, є особистою власністю людини, що їх купила або отримала іншим способом.

Якщо людина отримала будь-яку власність у подарунок або у спадок навіть після реєстрації шлюбу, вона теж залишається її особистою.

Не можуть вважатися спільними також результати інтелектуальної діяльності людини. Поділу не підлягають і речі індивідуального використання. Виняток у цьому випадку становлять лише коштовності та предмети розкоші.

Проте законодавством встановлено умову, відповідно до якої особисте майно чоловіка або дружини може перейти в їхню спільну власність. Це може статися, якщо один із подружжя, який не володіє певною річчю, значно збільшив її ціну за рахунок загальних сімейних коштів. Приміром, зробив капітальний ремонт у будинку. Кожен такий випадок розглядається в індивідуальному порядку.

Поділ спільного майна — процес індивідуальний. Хтось знаходить спільну мову й вирішує все добровільно, а комусь доводиться відстоювати свої права у суді. В обох випадках потрібно пам’ятати, що допомога кваліфікованого спеціаліста збільшує ваші шанси отримати той результат, на який ви розраховуєте. При цьому ви зможете вберегти і свій час, і свої нерви.

Що варто знати про розподіл спільних боргів

Адвокат Тетяна Войнова

Згідно зі ст. 70 Сімейного кодексу України, у разі розлучення спільне майно між подружжям поділяється порівну, при цьому борги також визнаються загальними. Тож незалежно від того, на кого був оформлений кредит, подружжя після розлучення за нього сплачує спільно, — розповідає адвокат

Взагалі, борги у подружжя можуть бути зовсім різними. Це не обов’язково тільки кредит або іпотека. Якщо з вини одного з подружжя залишився не закритий кран і затопило сусідів, або подружжям позичалися гроші на лікування дитини, чи непогашена вчасно квартплата – це все спільні борги.

Що стосується кредитних боргів, то вони не завжди діляться порівну. Відповідно до Сімейного кодексу України борги за кредитними зобов’язаннями можуть бути розділені між подружжям пропорційно тому майну, яке кожен з них отримав . Тобто, якщо за рішенням суду зі “спільно нажитого” вам дісталася тільки третина, така третина вам випаде і в погашенні кредиту.

Але зазвичай банкам все рівно, як між подружжям розділене майно. Відповідальність за погашення кредиту несуть обидва з подружжя, тому дуже часто в разі коли позичальник не платить зазначеної суми або взагалі зникає – працівники банків вимагають погашення заборгованості від колишніх жінок або чоловіків.

При цьому на банківські претензії не впливає навіть факт наявності в сім’ї неповнолітніх дітей, а також те, з ким за рішенням суду ці діти залишаються. Єдине, в чому неповнолітні діти можуть стати перешкодою для банку, так це у стягненні житла по боргах, так як тоді в конфлікт вступають органи опіки.

Як вигідніше розділити іпотеку

Окрім спільних боргів та кредитів на побутову техніку або інше, колишнє подружжя ще може мати не виплачену іпотеку. Що робити в цьому випадку? Юрист зазначає, що квартира, придбана в іпотеку як і інша нерухомість прирівнюється до спільно нажитого майна, тож може бути розділена. Але такий об’єкт знаходиться в заставі у банку, тому перш ніж здійснювати будь-які дії з ним, вам потрібно взяти згоду в кредитній організації.

Головне питання, яке виникає: якщо до моменту розлучення вона не погашена, хто буде надалі за неї платити? У випадку, якщо квартира переходить у власність одного з колишнього подружжя, він бере на себе всі обов’язки по виплаті кредиту, а друга сторона позбавляється права на власність і припиняє сплачувати платежі. Для цього досить просто звернутися в банк і переоформити договір на одну людину. Проте це буде можливо лише в тому випадку, якщо банк задовольнить рівень доходів позичальника.

Та дуже часто на квартиру претендують обидва з подружжя. Тоді теоретично іпотеку потрібно розділити навпіл і кожен має виплачувати свою частину. Важливо враховувати, що в цій ситуації потрібно переоформити і договір, і страховку, а банк повинен дати свою згоду. Але на практиці це відбувається дуже рідко. Тому що по-перше, банк не дає згоди, а по-друге, поділ кредиту не вирішує питання з іпотечними зобов’язаннями.

Адже до повного погашення кредиту іпотекою буде обтяжений весь об’єкт нерухомості (виняток можуть становити лише ті випадки, коли об’єкт нерухомості ділиться між подружжям в натурі). І якщо один з подружжя в майбутньому перестане платити за кредит, банк оберне стягнення на об’єкт іпотеки в цілому. Простими словами, може статись, що добросовісний із подружжя втратить свою частку нерухомості  через не виконані зобов’язання недобросовісного (ч. 2 ст. 6 Закону України “Про іпотеку”).

Складно знайти спільне рішення і в ситуації з однокімнатною квартирою. Тому що її можна розділити тільки по часткам, які не можуть бути предметом застави. Це значно ускладнює розділ суми іпотеки. Тому, якщо банк не погодиться розділити іпотеку на таку квартиру, то позичальником залишиться той, хто оформив договір. Якщо подружжя дійде згоди, то може виплачувати такий кредит спільно.

Ще один спосіб вирішити проблему з іпотекою – це погасити її достроково. Загалом, цей варіант вважається найвигіднішим. Адже тоді колишнє подружжя зможе продати квартиру, та поділити гроші. Цей варіант унеможливлює в подальшому втрату квартири, коли через затримку виплати одного з подружжя або інші проблеми банк може відібрати нерухомість.

За особисті борги кожен платить сам

Зауважимо, що є сімейні борги, а є такі, які важко назвати спільними. Наприклад, дружина взяла кредит, щоб здати в ремонт машину, яка є її власною, або чоловік зайняв велику суму грошей, щоб відремонтувати будинок, власником якого є він сам. Бувають і випадки, коли одного з подружжя за протиправне діяння зобов’язують сплатити грошову компенсацію. Як ділити такі борги?

Якщо судом буде визнано, що борг подібного типу утворився саме так, а не інакше, то далі суддя буде керуватися статтею 45 Сімейного кодексу, яка дозволяє не ділити дані борги, а зобов’язати до виплати тільки того, хто став винуватцем утворення боргу. Я наголошую, що коли чоловік або дружина купує машину, або бере кредит на будь-які потреби – обов’язково повинна бути згода другого з подружжя, — говорить адвокат

Тобто, якщо інший з подружжя, наприклад, за вашою спиною взяв кредит і придбав машину, вам потрібно довести, що вона не була куплена для потреб сім’ї. Для цього згодяться і покази свідків, де знаходиться цей автомобіль, або будь-які документи, чеки, квитанції. Якщо ви зможете довести свою непричетність до таких боргів, ні в судовому, ні в якому іншому порядку банки не зможуть пред’явити до вас претензій.

Чи можна уникнути проблем з виплатою боргів після розлучення?

За обопільною згодою подружжя може підписати шлюбний договір, який буде чітко визначати, кому з подружжя і в якому розмірі переходить борг по кредиту, іпотеці та ін., — підсумовує адвокат

Тож, як бачимо, процес поділу між подружжям спільних боргів, може бути ще складнішим від поділу майна. Тому, для того щоб відстояти свої права та не платити за чужі борги, варто відповідально та грамотно підійти до вирішення цього питання. А в наступній статті ми розповімо про плюси і мінуси шлюбного договору: чи варто його укладати та чи захистить він ваші інтереси після розлучення.

Сімейний кодекс України встановлює рівні права для чоловіка та жінки, які перебувають у сімейних відносинах. І після розлучення обоє батьків, не дивлячись на те, з ким залишається проживати дитина, мають обидва брати участь у її вихованні. Той з батьків, хто починає проживати окремо, зобов’язаний допомагати дитині та має право на особисте спілкування з нею, а той з батьків, із ким проживає дитина, не має перешкоджати іншому в цьому. І це, так би мовити, ще райдужна перспектива.

Якщо колишній парі вдалося зберегти більш-менш нормальні стосунки після розлучення, вони можуть домовитися та піти на мирову: скласти графік зустрічей із дитиною для того, із ким вона не живе. Всі формальні деталі, типу адресу мешкання та умов утримання, також вносять в мирову угоду.

Але будьмо реалістами: на практиці більшості пар після розлучення не вдається дійти згоди. Маючи особисті образи або якісь інші причини, мати чи батько, з якими проживає дитина, не дозволяють своїй колишній половині бачитися з нею. Що робити в такому випадку? Де шукати справедливості?

Орган опіки та піклування допоможе?

Адвокат Тетяна Войнова

Якщо один із батьків не дозволяє іншому бачитися з дитиною, необхідно звернутися із заявою до органу опіки та піклування. Після подання такої заяви працівники соцслужби мають вивчити умови життя кожного з батьків, відношення матері та батька до дитини, а також дізнатися думку самої дитини про кожного з батьків.

Далі — за результатами перевірки на спеціальній комісії — орган опіки встановлює графік зустрічей батька або матері з дитиною. Складаючи такий графік, орган опіки бере до уваги декілька факторів: де знаходиться школа дитини, який в неї стан здоров’я, графік роботи батьків тощо, — зауважує адвокат Тетяна Войнова

Проте, за словами юриста, існує певна правова колізія: хоч рішення органу опіки за законом обов’язкове для виконання, проте ні державний виконавець, ні навіть правоохоронці не можуть змусити батька або матір, з якими проживає дитина, виконувати його.

Справа в тому, що рішення органу опіки та піклування не тягне за собою наслідків за його невиконання. Тому, якщо інший з батьків не погоджується виконувати ці умови, відразу звертайтеся до суду. Іще одне: не варто недооцінювати участь органу опіки у вирішенні цього питання, адже під час розгляду справи в суді орган опіки долучається до справи як третя особа, він надає свій висновок щодо того, з ким з батьків дитині буде краще проживати, а також щодо графіку побачень, — каже адвокат

Не гайте часу – йдіть до суду!

Отже, позов про визначення місця проживання дитини потрібно подавати за місцем проживання дитини і того з батьків, з ким вона живе. Ви маєте переконати суд у тому, що саме з вами дитині буде комфортніше. Адже законом визначено, що, розглядаючи справу, суд має приймати рішення, виходячи з сукупності матеріальних, морально-психологічних, етичних та інших факторів – з ким дитині проживати буде краще.

Кому дитину не віддадуть?

Cуд не зможе передати дитину для проживання з матір’ю або батьком, якщо така особа не має відповідного фінансового доходу, зловживає спиртним, або веде аморальний спосіб життя. Якщо особа поводиться з дитиною неналежним чином або несерйозно відноситься до виконання своїх батьківських обов’язків, зазвичай, суд також виносить рішення на користь іншого з батьків, — зазначає пані Войнова

Які потрібні докази?

Для того, аби суд визначив проживання дитини з вами, необхідно не лише довести, що ви можете забезпечити дитину фінансово. Велику роль відіграє та кількість часу, яку ви зможете приділяти дитині (це залежить від вашої професії, режиму роботи), і навіть можливість виділити дитині окрему кімнату. Для того, щоб встановити всі ці обставини, суд може запросити додаткові докази, тому будьте готові їх надати.

Суд, ти не правий

Слід наголосити, що при вирішенні питання про місце проживання дитини після розлучення батьків не може бути вирішальним лише якийсь один фактор, наприклад, умови проживання, відносини матері чи батька з дитиною тощо, адже суд зобов’язаний оцінювати ці фактори в сукупності. Тому, якщо ви вважаєте, що суд безпідставно відмовив вам у задоволенні позову, оскаржуйте це рішення, — підсумовує адвокат

Звичайно, однозначно відповісти на питання, з ким залишиться дитина після розлучення батьків, не можна, адже кожен випадок унікальний. Проте, якщо ви заручитесь допомогою кваліфікованого юриста, це надасть вам додатковий пріоритет і шанси, що дитина залишиться проживати саме з вами, значно зростуть.

Загальне є спільно нажитим у шлюбі, право на нього мають обоє з подружжя. Це може бути рухоме й нерухоме майно, кошти та інші цінні речі.

А от приватне майно може бути власністю лише одного з подружжя і поділу не підлягає. Це — речі особистого користування, премії, нагороди, виплати за страховим договором, спадщина або дарунки.

Як розділити майно без суду

Розділити майно можна і без участі суду. Для цього треба нотаріально засвідчити договір про розподіл майна, — юрист

В договорі про розподіл майна треба вказати, що й кому належить. Необов’язково ділити майно рівно навпіл. Головна умова – аби всі сторони були з цим згодні.

Найшвидшим і найменш проблемним шляхом розділення майна є угода. За законом, подружжя може підписати такий договір про розподіл майна ще до весілля  або вже у шлюбі (шлюбний договір).

У шлюбному договорі має бути зазначене право кожного на майно, частки, що належать окремо чоловіку і дружині, та відмова від претензій на розподіл майна в майбутньому.

Без нотаріального посвідчення тут не обійдеться, тож такий договір оформлюють як цивільну угоду і засвідчують в нотаріуса.

Як довести право власності в суді

З мирним шляхом усе ясно. А як щодо іншого, коли поділити майно власноруч не вдалося? Суд може визнати приватною власністю майно, яке придбав хтось із подружжя, проживаючи окремо один від одного.

За загальними правилами, все набуте у шлюбі майно — спільна власність. Але на практиці трапляється, що суди ділять майно навпіл, навіть не з’ясувавши всіх обставин і чи було воно придбане за особисті кошти

Наприклад, коли дружина придбала автівку за подаровані їй кошти, а чоловік під час розлучення заявив про свої права на половину вартості автомобіля. Суд може визнати за чоловіком право власності, не врахувавши, що той не вкладав свої або спільні кошти до подарованої суми.

Тому кожен має доводити, що це майно є його особистою власністю. Юристи збирають необхідні документи — договір дарування або придбання авто, збирають показання свідків і доводять суду ваше право на власність.

Яке майно ділити не можна

Українське законодавство чітко визначає, що належить чоловікові або дружині, якщо говорити про те, що, як і коли було придбано кожним із них.

Сімейний кодекс України визначає, яке майно ділити не можна:

Кошти, одержані як відшкодування за втрату або пошкодження речі, належать тільки тому, чия це була річ — чоловіка або дружини.

Так само і з відшкодуванням моральної шкоди, завданої одному з подружжя.

Якщо страхові внески сплачував хтось із подружжя, то суми, одержані за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням, належать тому, хто їх сплатив власним коштом.

Також це премії й нагороди, якщо інший з подружжя в судовому порядку не доведе, що мав причетність до їх одержання.

Не турбуйтеся за прикраси і дорогі аксесуари, які подарували вам у шлюбі:

Речі особистого користування і коштовності також ділити не можна. Навіть якщо вони були придбані за спільні кошти, вони залишаються в того, кому їх подарували

Маючи власний юридичний департамент або відділ безпеки, ви можете не вважати необхідним залучати зовнішніх спеціалістів з корпоративної безпеки. Однак, як показує практика, саме фахівці на аутсорсі є більш ефективними в цьому питанні. По-перше, внутрішні відділи, як правило, сконцентровані на профільній діяльності підприємства і можуть не знати сучасних механізмів, за якими діють зловмисники. По-друге, працюючи всередині колективу, важко бути об’єктивним щодо загроз, які виходять від власних колег.

Зазвичай розробку та впровадження комплексної системи безпеки пропонують юридичні фірми, які, окрім вирішення безпосередньо правових питань, із залученням відповідних фахівців здійснюють аудит безпеки, в тому числі фінансовий та інформаційних. На що ж варто звернути увагу при виборі компанії з корпоративної безпеки? 

Досвід

Ви можете сміливо цікавитися державним та приватним досвідом кожної з осіб, які будуть надавати допомогу вашій компанії у сфері безпеки.  Важливо вибрати фірму, яка має персонал з досвідом роботи у конкретній галузі вашої компанії, адже захист агробізнесу відрізнятиметься від захисту, приміром, фінансової установи або виробничого холдингу.

адвокат АБ “Ципін і партнери” Марина Суткович

«Загалом же професійна компанія неодмінно має запропонувати стратегію юридичної безпеки, включаючи аналіз корпоративної структури, установчих документів та договірних зобов’язань, – говорить адвокат АБ «Ципін і партнери» Марина Суткович. – Обов’язковою складовою має бути щоденний моніторинг інформації щодо підприємства у реєстрах, оскільки рейдери можуть використовувати так званих «чорних» нотаріусів для переоформлення прав на управління та майно. Іншим важливим напрямом є кібербезпека та захист інформації від несанкціонованого доступу. Також професіонали у сфері корпоративної безпеки неодмінно звернуть вашу увагу на необхідність розробки або вдосконалення внутрішніх процедур, приміром, алгоритму під час рейдерських атак або візиту силових структур».

Можливості

У сучасному світі величезна кількість даних, яку компанії щодня створюють і використовують, додає складності питанню корпоративної безпеки. Тому необхідно покладатися на найсучасніші технологічні ресурси, що можуть забезпечити безпеку цих даних.  Фірма корпоративної безпеки повинна мати можливість швидко та безперешкодно пов’язувати свої технологічні ресурси з ІТ-платформою вашої компанії, а її персонал повинен співпрацювати зі членами ІТ-відділу вашої компанії – і все це при збереженні суворої конфіденційності та абсолютної цілісності даних вашої компанії.

Крім того, пандемія змінила спосіб ведення бізнесу багатьма компаніями. Йдеться про поширеність дистанційної роботи та віддаленого надання послуг. Це означає, що для корпоративної безпеки виникають додаткові виклики.

Імідж

Йдеться не про престиж організації, яку ви збираєтесь ввести в курс усіх справ на підприємстві, а про довіру до неї у професійних колах. Корпоративну безпеку неможливо побудувати, не знаючи усіх «підводних каменів» та ризиків щодо вашого бізнесу. Отже, обирайте лише тих, кому зможете довірити свої можливі секрети. Звісно, краще, якщо це буде не фірма-одноденка, а авторитетна компанія, що працює багато років і не стане ризикувати своєю репутацією, користуючись конфіденційною інформацією клієнта.

Поцікавтесь відгуками щодо компанії, яку плануєте залучити, з боку клієнтів. Іноді є спокуса обрати дешевші послуги у посередньої компанії, але безпека бізнесу – точно не той напрямок, де якість послуг може бути не важливою. І пам’ятайте, що будь-яку проблему простіше вчасно попередити, ніж потім «гасити пожежу».

Читайте також: Як уберегтися від рейдерства?

За словами юриста, відповідати на листи Секретаріату Суду потрібно вчасно, оскільки навіть маленька затримка з відповіддю буде розцінюватись як ваша незацікавленість у продовженні розгляду справи у Суді. З огляду на це, Суд може припинити розгляд вашої справи. Загалом, процедура розгляду справи у ЄСПЛ письмова. Вас будуть письмово повідомляти про кожне рішення, яке буде виносити Суд. Слухання у справах у ЄСПЛ проводиться лише у деяких випадках. Зверніть увагу, Секретаріат Суду не надає інформації щодо законодавства держави, проти якої спрямовано заяву, а також не надає юридичних консультацій стосовно застосування або тлумачення національного права.

Наявність представника

“Для представлення своїх інтересів у Європейському суді вам не обов’язково залучати адвоката, але у майбутньому, якщо Суд запропонує українському Уряду висловити свою позицію у справі, загальне правило вимагає присутності з вашого боку представника,” — говорить адвокат

Представник повинен володіти англійською або французькою мовами, які є офіційними мовами Суду, та бути практикуючим юристом в одній з тих держав, які ратифікували Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод.

Розгляд справи

Нагадаємо, якщо Суд визначить, що подана вами заява не відповідає усім вимогам прийнятності, які передбачені Конвенцією, заяву буде відхилено. Буває також, що Суд визнає лише деякі скарги у заяві прийнятними, а решту відхиляє. В обох випадках рішення Суду є остаточним і не підлягає оскарженню. Якщо Суд визнає заяву прийнятною, перш за все, він запропонує обом сторонам (заявнику і державі, якої стосується справа) укласти мирову угоду. У разі досягнення дружнього врегулювання Суд вилучає справу з реєстру, прийнявши відповідне рішення. Після цього припиняються будь-які процедурні дії у цій справі. Якщо сторони не досягнуть згоди, Суд почне розгляд справи “по суті”, тобто визначить чи мало місце у даному випадку порушення Конвенції. Іноді розгляд справи може початися навіть через рік після надходження заяви, у зв’язку з великим навантаженням Суду. Терміново та першочергово ЄСПЛ розглядає справи лише тоді, коли життю чи здоров’ю заявника загрожує небезпека.

Окремо слід зазначити про конфіденційність інформації, надісланої до Суду. Згідно Регламенту Суду, всі документи, які ви надсилаєте до Європейського Суду, мають бути доступними для громадськості. Винятком можуть бути лише ті матеріали, які були подані з приводу переговорів щодо дружнього врегулювання, або якщо Голова Палати з власної ініціативи чи клопотання однієї зі сторін вирішить інакше. Тобто за загальним правилом, доступ до всієї інформації, яка міститься про осіб, про яких йдеться у матеріалах справи, є відкритим.

Процедура розгляду справи безкоштовна. Більше того, після рішення Суду про направлення заяви Урядові для надання зауважень, якщо ви не маєте коштів для оплати представника, Суд може вам надати безкоштовну юридичну допомогу. Але тільки у випадку необхідності такої допомоги.

Рішення Суду

Європейський суд виносить три основних види рішень:

• рішення про неприйнятність, оформлене у вигляді листа та адресоване заявнику;
• рішення про неприйнятність або прийнятність у вигляді окремого мотивованого документа;
• остаточне рішення у справі, іменоване постановою.

У разі встановлення Судом факту порушення Конвенції, він може зобов’язати державу-відповідача відшкодувати заявнику шкоду, спричинену таким порушенням. Крім цього, Суд може зобов’язати державу компенсувати заявнику витрати, пов’язані у зв’язку зі зверненням до Суду. Разом з тим, навіть якщо Суд не встановить порушення Конвенції у даній справі, заявник не повинен буде компенсувати державі-відповідачу додаткові кошти. За будь-яких обставин рішення Суду оголошується публічно. Суд не обов’язково ухвалює свої рішення одноголосно, кожен суддя має право висловити особисту думку, яка буде опублікована разом з думкою більшості суддів.  Зверніть увагу, до повноважень ЄСПЛ не входить скасування рішень або законів, які були прийняті на національному рівні. Він також не виконує рішення, які виносить, усі винесені Судом рішення направляються до Комітету Міністрів Європи. Саме цей орган покликаний контролювати виконання цих рішень та забезпечувати виплату грошових компенсацій.

“Європейський суд з прав людини не може виступати апеляційною інстанцією по відношенню до національних судів, у його компетенцію не входить проведення нових слухань по справам. Крім цього, Суд не може захищати ваші інтереси перед державним органом, дії якого ви оскаржуєте, він може вжити тимчасових заходів лише у тих випадках, якщо існує серйозна загроза вашому здоров’ю або життю,” — підсумовує адвокат

Наприкінці зазначимо, на сьогоднішній день Україна посідає одне з перших місць серед інших країн-членів Ради Європи за кількістю скарг до Європейського суду. Насамперед, це свідчить про низьку ефективність діяльності національних правозахисних інституцій, які не спроможні забезпечити своїм громадянам належний захист їх прав та свобод. Тому цілком очевидно, що сьогодні національну систему захисту прав людини, та зокрема судовий захист потрібно вдосконалювати.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», прийнятий 30 березня 2020 року, виклав статтю 60 Кодексу законів про працю України у новій редакції. Згідно з нею, дистанційна (надомна) робота – це така форма організації праці, коли робота виконується працівником за місцем його проживання чи в іншому місці за його вибором, у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, але поза приміщенням роботодавця.

Проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення правового регулювання дистанційної роботи», що наразі знаходиться на доопрацюванні у парламенті, розділяє два поняття – надомна та дистанційна робота та встановлює правила для них, про які розповідає помічник адвоката АБ «Ципін і партнери» Діана Матвєєва:

«Визначення надомної роботи в законопроекті характеризується тим, що така робота виконується поза приміщеннями підприємства, проте з обов’язковою наявністю технічних засобів та зон, необхідних для виконання робочих функцій. Без погодження роботодавця таке робоче приміщення не може бути змінено. Надомник має дотримуватися загального режиму роботи підприємства, при цьому він має такий самий обсяг трудових прав, як і звичайні працівники.»

Що ж стосується дистанційної роботи, то за законопроектом дистанційник має право самостійно обирати будь-яке зручне для нього місце, де він зможе працювати, використовуючи інформаційно-комунікаційні технології. Роботодавець в такому разі не відповідає за умови праці на робочому місці дистанційника. Крім того, такий працівник за загальним правилом не підпорядкований режиму роботи підприємства, а самостійно визначає зручний робочий час.

У будь-якому разі, умови роботи та інші питання та особливості роботи, які потребують врегулювання, мають бути визначені трудовим договором між працівником та роботодавцем».

Однак поки що у вітчизняному законодавстві обидва поняття залишаються тотожними і регулюються, крім Кодексу законів про працю, досить застарілим Положенням про умови праці надомників, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.09.81р. №275/17-99, Конвенцією 1996 року про надомну працю №177  та безпосередньо трудовими договорами. Що ж найголовніше потрібно знати про дистанційний формат роботи?

Права та оплата праці працівника зберігаються

Стаття 60 КЗпП встановлює, що виконання дистанційної роботи не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Так само, як і до звичайного формату, до дистанційної роботи застосовуються статті 50 і 51 КЗпП, що визначають норми тривалості робочого часу. Тобто, тривалість робочого часу дистанційних працівників теж не може перевищувати 40 годин на тиждень. При чому для працівників віком від 16 до 18 років та для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці – це 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24 години на тиждень.

У статті 60 КЗпП також визначено, що при дистанційній роботі працівники розподіляють робочий час на свій розсуд, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не передбачено у трудовому договорі.

При цьому, якщо працівник і роботодавець письмово не домовились про інше, дистанційна робота передбачає оплату праці в повному обсязі та в строки, визначені діючим трудовим договором.

Договір укладається у письмовій формі

Для дистанційної роботи обов’язковим є укладення трудового договору у письмовій формі.

«Втім, на час загрози поширення пандемії чинне трудове законодавство дозволяє встановлювати умови про дистанційну роботу та гнучкий режим робочого часу для працівників у наказі (розпорядженні) власника або уповноваженого ним органу, без обов’язкового укладення трудового договору», – уточнює помічник адвоката.

Водночас роботодавець зобов’язаний вести облік усіх надомників, яким він надає роботу, та вести реєстраційні листи робочих завдань, доручених надомнику, із зазначенням часу, відведеного для виконання завдань; тарифних ставок оплати праці; витрат, пов’язаних з виконанням для підприємства роботи вдома (електроенергія, вода тощо), зазначає у своєму листі Міністерство соціальної політики України.

Працівникові компенсуються витрати

Згідно із статтею 125 КЗпП працівники, які використовують свої інструменти для потреб підприємства, установи, організації, мають право на одержання компенсації за їх зношування (амортизацію). Розмір і порядок виплати цієї компенсації, якщо вони не встановлені в централізованому порядку, визначаються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з працівником.

«Тобто у роботодавця фактично немає прямого обов’язку відшкодовувати амортизаційні витрати, якщо це питання не вирішувалось сторонами заздалегідь, до переходу на дистанційний режим роботи. Для подібних відшкодувань роботодавцю та працівнику необхідно оформити письмовий документ, яким передбачити порядок та процедуру компенсації амортизаційних витрат, та затвердити цей документ наказом під підпис працівників», – розповідає Діана Матвєєва.

При цьому, згідно із Положенням про умови праці надомників, організація в надомних умовах трудових процесів допускається тільки для осіб, які мають необхідні житлово-побутові умови, а також практичні навички або можуть бути навчені цим навичкам для виконання певних робіт. А обстеження житлово-побутових умов громадян, які виявили бажання працювати на дому, проводиться адміністрацією підприємства, що застосовує надомну працю, за участю представників комітету профспілки, а у відповідних випадках – і представників санітарного та пожежного нагляду.

Цивільний кодекс України визначає спадкоємців за заповітом і за законом як фізичних осіб, які є живими на час відкриття спадщини, а також осіб, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом також можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Стаття 1224 кодексу визначає обставини, за яких спадкоємець усувається від права на спадкування. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов’язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

«Негідні» спадкоємці

Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Щоправда, це правило не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.

Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Також не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини. Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Недійсний шлюб

Особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду, не мають права на спадкування за законом одна після одної. Щоправда, якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

Статті 39-41 Сімейного кодексу України визначають умови, за якими шлюб може бути визнаний недійсним. Зокрема, недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі, шлюб, зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою, а також шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною.

«Також шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, – уточнює адвокат АБ «Ципін і партнери» Тетяна Журавель. – Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного сп’яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства».

Ухилення від надання допомоги

Особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Роз’яснення цієї норми міститься у постанові пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року. Як зазначає Верховний Суд, безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений  похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

«Ухилення особи від надання допомоги полягає в умисних діях чи бездіяльності, спрямованих на невиконання обов’язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов’язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій», – пояснює адвокат.

Необхідно також мати на увазі, що усунення від права на спадкування можливе виключно на підставі рішення суду. У будь-якому разі фахова юридична допомога дозволить вам відновити справедливість та захистити свої права на спадок.

Розміри ставок судового збору визначені у статті 4 Закону України «Про судовий збір». У 2021 році вони становлять: