Monthly Archives: Квітень 2020

У Законі України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” визначено кілька страхових випадків призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності застрахованим особам під час поширення інфекційних хвороб:

• карантину, накладеного органами санітарно-епідеміологічної служби (пункт 5 частини першої статті 22 ЗУ “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”).
• на період перебування у закладах охорони здоров’я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв’язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій (пункт 5-1 частини першої статті 22 ЗУ “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”).

При цьому в Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої органами санітарно-епідеміологічної служби наказом МОЗ від 13.11.2001 р. № 455, міститься лише порядок видачі листків непрацездатності під час карантину, – наголошує адвокат

Водночас порядок видачі лікарняних листів на період перебування у закладах охорони здоров’я, на самоізоляції під медичним наглядом у зв’язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій – не визначений. Не зрозуміло, хто видає листок непрацездатності у цьому випадку, який саме лікар.

Тетяна Журавель розповідає, що наразі оприлюднено проект наказу МОЗ «Про затвердження Змін до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян». 

Так, змінами передбачено особливості видачі документів під час карантину на період проведення заходів, спрямованих на запобігання поширенню коронавірусу:

1) відкриття листків непрацездатності буде здійснюватися лікарем, що надає первинну медичну допомогу на підставі звернення та опитування хворого за допомогою засобів телефонного зв’язку або інтернет-телефонії, з обов’язковим відповідним записом у медичній картці амбулаторного хворого (новий п. 1.7 Інструкції № 455);

2) на період тимчасового відсторонення від роботи осіб, робота яких пов’язана з обслуговуванням населення, які були в контакті з інфекційними хворими або є бактеріоносіями, у разі неможливості здійснення їх тимчасового переведення за згодою на іншу роботу, не пов’язану з ризиком поширення інфекційних хвороб, листок непрацездатності видається лікарем-інфекціоністом або лікуючим лікарем на підставі результатів досліджень лабораторних центрів МОЗ (новий п. 5.1 Інструкції № 455);

3) на період перебування застрахованої особи у закладах охорони здоров’я, а також на самоізоляції чи обсервації під меднаглядом у зв’язку з карантином, крім хворих осіб, листок непрацездатності видається лікуючим лікарем на строк, визначений галузевими стандартами у сфері охорони здоров’я. У такому випадку в бланку листка непрацездатності лікуючий лікар власноруч має обов’язково зробити відповідний запис у графі «Причина непрацездатності:», вказавши причину звільнення від роботи: «11–ізоляція від COVID-19» (новий п. 5.2 Інструкції № 455).

Якщо тимчасова непрацездатність застрахованої особи викликана карантином, накладеним органами санітарно-епідеміологічної служби, надається допомога по тимчасовій непрацездатності з першого дня за весь час відсутності на роботі з цієї причини.

Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок перебування у закладах охорони здоров’я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв’язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності.

Допомога по тимчасовій непрацездатності (якщо причиною є карантин) виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу у розмірі від 50% (страховий стаж до 3 років) до 100% (страховий стаж понад 8 років).

Особам, які перебувають у закладах охорони здоров’я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв’язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій, розмір допомоги складає 50 відсотків середньої заробітної плати (доходу) незалежно від страхового стажу.

Водночас Тетяна Журавель наголосила, що з 01.04.2020 року в межах другого етапу медичної реформи в Україні мав запрацювати Електронний реєстр лікарняних:

Фонд соціального страхування України та Пенсійний фонд України повідомили, що виконали всі необхідні дії щодо запуску Електронного реєстру листків непрацездатності. Однак поки що Міністерство охорони здоров’я не затвердило порядок їх видачі, продовження та обліку – підсумовує адвокат

Ось основні положення цього закону:

Хто є суб’єктами фінансового моніторингу за новим законом?

Суб’єктами первинного фінансового моніторингу визначено:
1) банки, страховики (перестраховики), страхові (перестрахові) брокери, кредитні спілки, ломбарди та інші фінансові установи;
2) платіжні організації, учасники чи члени платіжних систем;
3) товарні та інші біржі, що проводять фінансові операції з товарами;
4) професійні учасники фондового ринку (ринку цінних паперів), крім осіб, які провадять діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку;
5) оператори поштового зв’язку, інші установи, які надають послуги з переказу коштів (поштового переказу) та здійснення валютних операцій;
6) філії або представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, що надають фінансові послуги на території України;
7) спеціально визначені суб’єкти первинного фінансового моніторингу (крім осіб, які надають послуги в рамках трудових правовідносин):
– суб’єкти аудиторської діяльності;
– бухгалтери, суб’єкти господарювання, що надають послуги з бухгалтерського обліку;
– суб’єкти господарювання, що здійснюють консультування з питань оподаткування;
– адвокатські бюро, адвокатські об’єднання та адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально;
– нотаріуси;
– суб’єкти господарювання, що надають юридичні послуги;
– особи, які надають послуги щодо створення, забезпечення діяльності або управління юридичними особами;
– суб’єкти господарювання, що надають посередницькі послуги під час здійснення операцій з купівлі-продажу нерухомого майна, а також суб’єкти господарювання, що надають за винагороду консультаційні послуги, що пов’язані з купівлею-продажем нерухомого майна;
– суб’єкти господарювання, що здійснюють торгівлю за готівку дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням та виробами з них;
– суб’єкти господарювання, що надають послуги у сфері лотерей та/або азартних ігор;

Важливий виняток — виконання таких обов’язків у рамках трудового договору з підприємством.

8) постачальник послуг, пов’язаних з обігом віртуальних активів;
9) інші юридичні особи, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але надають окремі фінансові послуги.

Суб’єктами державного фінансового моніторингу є Національний банк України, Державна служба фінансового моніторингу, Міністерство юстиції України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Міністерство цифрової трансформації України та спеціально уповноважений орган.

Ці органи здійснюють нагляд і контроль за суб’єктами первинного фінансового моніторингу.

З 2010 року поріг операцій, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу, становить 150 тис грн. Згідно з новим законом, поріг підвищується більш ніж вдвічі — до 400 тис грн. Зменшується і кількість критеріїв оцінки. За старим законом їх було 17, а за новим  — їх буде всього чотири:
1) фінансові операції політично значущих осіб, членів їх сім’ї та пов’язаних осіб;
2) переказ коштів за кордон (зокрема до офшорних зон);
3) фінансові операції з готівкою (внесення, переказ, отримання коштів).
4) фінансові операції, якщо їх учасник зареєстрований чи знаходиться в державі (юрисдикції), що не виконує чи неналежним чином виконує рекомендації міжнародних, міжурядових організацій, задіяних у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення.

Такими державами Держслужба фінансового моніторингу вважає Іран та Корейську Народну Демократичну Республіку (КНДР).

Суб’єкти первинного фінансового моніторингу зобов’язані стати на облік у Державній службі фінансового моніторингу та повідомляти про:
• чотири види порогових фінансових операцій;
• підозрілі фінансові операції (діяльність) або спроби їх проведення незалежно від суми, на яку вони(а) проводяться;
• про розбіжності між відомостями про кінцевих бенефіціарних власників клієнта, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, та інформацією про кінцевих бенефіціарних власників, отриманою суб’єктом первинного фінансового моніторингу в результаті здійснення належної перевірки клієнта.

Коли адвокати виступають суб’єктами первинного фінансового моніторингу?

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону про фінмоніторинг адвокатські бюро, адвокатські об’єднання та адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально, нотаріуси, суб’єкти господарювання, що надають юридичні послуги, якщо вони беруть участь, діючи від імені та/або за дорученням клієнта, виконують обов’язки з фінансового моніторингу у будь-якій фінансовій операції та/або допомагають клієнту планувати чи здійснювати операцію щодо:
– купівлі-продажу нерухомості або управління майном при фінансуванні будівництва житла;
– купівлі-продажу суб’єктів господарювання та корпоративних прав;
– управління коштами, цінними паперами або іншими активами клієнта;
– відкриття та/або управління банківським рахунком або рахунком у цінних паперах;
– залучення коштів, необхідних для створення юридичних осіб та фондів, забезпечення їх діяльності або управління ними;
-створення, забезпечення діяльності або управління юридичними особами, фондами, трастами або іншими подібними правовими утвореннями.

Цей перелік операцій є виключним.

У яких випадках фінансовий моніторинг адвокатом не здійснюється?

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону про фінмоніторинг нотаріуси, адвокатські бюро, адвокатські об’єднання, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально, особи, які надають юридичні послуги, можуть не виконувати обов’язки щодо здійснення належної перевірки клієнта та не повідомляти спеціально уповноважений орган про свої підозри у разі:
– надання послуг щодо захисту клієнта;
– представництва його інтересів у судових органах та у справах досудового врегулювання спорів;
– надання консультацій щодо захисту та представництва клієнта.

Відповідно до Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” захистом є вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів осіб у кримінальному провадженні, а також осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Представництвом є вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов’язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов’язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов’язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Таким чином, інформація, яку ви повідомляєте адвокату для свого представництва чи захисту, не вийде за межі кабінету адвоката. Обов’язки з фінансового моніторингу поширюються виключно на зазначені в ч. 1 ст. 10 Закону операції.

Коли адвокатам та іншим спеціально визначеним суб’єктам потрібно ставати на облік?

Відповідно до п. 5 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2015 р. № 552 спеціально визначені суб’єкти зобов’язані стати на облік у Держфінмоніторингу як суб’єкти не пізніше дня встановлення ділових відносин з клієнтом (проведення фінансової операції).

За час дії старого закону на практиці адвокати, адвокатські бюро та об’єднання не ставали на облік та не подавали жодних повідомлень про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу. Це можна пояснити специфікою роботи адвокатів, адже їх професійна діяльність направлена на представництво і захист, а не на проведення фінансових операцій. Згідно зі статистичними даними Державної служби фінансового моніторингу в 2019 році 99% повідомлень про фінансові операції надходило від банків. Тож новий закон не має стати підставою для втрати довіри у клієнтів до адвокатів.

Читайте також: Рейдерство за участі “чорних” реєстраторів: що каже судова практика

11 березня 2020 року Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила пандемію у зв’язку з поширенням у світі коронавірусної інфекції Covid-19. Країни світу вживають надзвичайних заходів для запобігання поширення інфекції та захисту населення від наслідків хвороби. Не є винятком й Україна.

Так, Постановою від 11 березня 2020 р. N 211 Кабінет міністрів України запровадив з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин. Також Постановою КМУ № 245 від 25.03.2020 року врегульовано деякі питання застосування обмежувальних протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Саме цими постановами передбачені такі протиепідемічні заходи, як примусова госпіталізація та обсервація. Про що мова та про що йдеться в цих постановах?

Зі змісту постанови № 245 вбачається, що заклади охорони здоров’я мають право здійснювати: обов’язкову госпіталізацію, призначати карантин (самоізоляцію) хворим на COVID-19 або тим, хто має симптоми COVID-19, якщо такі особи відмовляються від госпіталізації або карантину (самоізоляції) в добровільному порядку, — розповідає юрист 

Водночас постановою КМУ від 11 березня 2020 р. N 211 (із змінами і доповненням) встановлено ряд осіб, що підлягають обов’язковій госпіталізації до обсерваторів (ізоляторів), які визначаються обласними адміністрациями та КМДА. Серед таких осіб, зокрема, ті, які здійснюють перетин державного кордону (за певними винятками). Строк обсервації становить 14 днів.

Власне, тут виникає закономірне питання, а чи є такі дії з примусової госпіталізації осіб в спеціалізовані лікарні, обсерватори, ізолятори законними та чи не порушують вони конституційні права громадян?

Конституцією України гарантовано, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Своєю чергою, з аналізу положень статті 64 Конституції України вбачається, що обмеження вказаних конституційних прав можливе лише в умовах воєнного або надзвичайного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, — пояснює юрист 

Однак, сьогодні в Україні у встановленому законом порядку не введено режим надзвичайної ситуації. Відсутній також чітко регламентований порядок примусової госпіталізації хворих на COVID-19.

А тому можна говорити, що станом на сьогодні заходи щодо примусового поміщення осіб в ізолятори, обсерватори, або примусова госпіталізація є порушенням конституційних прав, — наголошує Василь Фалес

Проте, з іншого боку, Конституцією України гарантовано, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до основ законодавства України про охорону здоров’я кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України.

І саме тут варто згадати, що відповідно до Конституції України, кожна людина має також і обов’язки перед суспільством.

Інфекційна хвороба COVID-19 характеризується важкими розладами здоров’я у значної кількості хворих, смертністю, та головне — швидким поширенням серед населення. Станом на сьогодні, 14 квітня, за даними МОЗ в Україні зафіксовано 3372 випадки зараження коронавірусом, загалом в світі понад 2 мільйони хворих. Тож  задля запобігання стрімкого поширення хвороби і вживаються такі протиепідемічні заходи, як примусова госпіталізація та обсервація. Адже в іншому випадку є ризик стрімкого поширення інфекційної хвороби, що ставить під загрозу життя та здоров’я великої кількості людей.

А тому, з метою дотримання принципу верховенства права, законності та доцільності необхідно розробити чіткі правові процедури вжиття оперативних протиепідемічний заходів, зокрема й тих, що пов’язані з обмеженням конституційних прав людей. Оскільки, наразі виникає ситуація, що доцільні заходи, які є необхідними для запобігання поширення інфекції та захисту населення, є незаконними та порушують конституційні права громадян, —  підсумовує юрист

Трапляються ситуації, коли після відкриття виконавчого провадження фактично виконане рішення суду або інших органів (посадових осіб) скасовується або змінюється. У цьому випадку виникає цілком логічне питання: як боржнику захистити свої законні права, а також повернути гроші і майно, які були незаконно стягнуті? 

Ми запитали про це юриста Адвокатського бюро «Ципін і партнери» Кирила Юрченка

«Відповідь на це питання надає ЦПК України, який встановлює можливість вирішення судами питання про поворот виконання рішення», — розповідає юрист

Що ж таке поворот виконання рішення? 

Як визначив Конституційний Суд України, поворот виконання рішення – це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала. 

З метою відновлення становища боржника ст. 444 ЦПК України зобов’язує вирішувати питання про поворот виконання рішення:

• суди апеляційної та касаційної інстанції в разі прийняття ними постанов, якими скасовуються (визнаються не чинними) рішення судів попередньої інстанції на підставі якого було звернуто стягнення (ч.1 ст. 444 ЦПК України);
• у разі, якщо судом рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд (ч. 2 ст. 444 ЦПК України);
• у разі перегляду судом справи за нововиявленими обставинами (ч. 2 ст. 444 ЦПК України).

Окрім того, одним із результатів вказаного рішення суду обов’язково має бути:

• закриття провадження у справі;
• залишення позову без розгляду;
• відмова у позові повністю;
• задоволення позовних вимог в меншому розмірі.

Вказані положення про поворот виконання рішення поширюються також і на випадки скасування судами рішень третейських судів. У такому разі боржникові має бути повернуто все те, що було стягнуто з нього за відповідним рішенням третейського суду.

«Проте суди з різних причин не завжди у своїх рішеннях вирішують питання щодо повороту виконання», — наголошує Кирило Юрченко

На щастя, ЦПК України надає можливість боржнику з метою захисту власних прав самостійно звернутися із заявою про вирішення питання про поворот виконання рішення. Так, щодо питань виконання судового рішення боржник має звернутися до відповідного суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Якщо ж виникає необхідність вирішення питання про поворот виконання рішення інших органів або посадових осіб, то необхідно звертатися до суду за місцем виконання вказаного рішення. 

Передусім, боржнику необхідно скласти відповідну заяву про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості, до якої прикласти документи, що можуть підтвердити, що суму, стягнутих за раніше прийнятим рішенням, дійсно було списано банком або ж докази того, що майно було вилучено державним або приватним виконавцем. Сплата судового збору за подання такої заяви не передбачається. При тому законом встановлено, що вказана заява може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи.

Також варто зазначити, що за необхідності суди мають право вжити заходи забезпечення позову при вирішення питання про поворот виконання.

Процедура повороту виконання рішення має певні особливості під час виконання рішень з окремих категорій справ. Так, зокрема в разі скасування за нововиявленими чи виключними обставинами рішень у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтоване на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах. (ч. 1 ст. 445 ЦПК України).

«Так само у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають із трудових відносин, незалежно від порядку ухвалення рішення, поворот виконання не допускається взагалі. Виключенням із цього правила є випадки, коли відповідне рішення ґрунтувалося на підроблених документах, або на завідомо неправдивих відомостях позивача», — підсумовує юрист

Адвокат наголошує, що відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. ​Водночас через велику значимість нерухомого майна для цивільного обороту та обов’язок держави забезпечувати непорушність права власності, була введена державна реєстрація речових прав на нерухоме майно.

​Здійснюючи державну реєстрацію, держава гарантує об’єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (ст. 3 Закону №1952-IV).

“Без дотримання цих принципів мета державної реєстрації не буде досягнута – через прогалини і недостовірність даних у великому масиві прав на нерухоме майно неможливо буде встановити ланцюг ряду подій відчуження та обтяження майна, держава та учасники цивільних правовідносин не будуть володіти достовірною інформацію про належність прав на нерухоме майно, їх обтяження, виникне можливість для обходу закону та неправомірного відчуження майна, інших змін у правовому статусі майна, що призведе до рейдерства та інших проблем в цивільному обороті”, – наголошує адвокат

Звісно з появою електронного реєстру прав з’явились особи, які шляхом маніпуляцій з відомостями в ньому незаконно заволодівають чужим майном.

Спершу практика розгляду цих справ була проста і зрозуміла. Постраждалий власник звертався до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.

“Для того, щоб відомості про права були об’єктивними, достовірними та повними на державних реєстраторів покладено ряд обов’язків, які вони повинні неухильно виконувати під час реєстрації прав. Наприклад, вивчити виключно оригінали правовстановлюючих документів та встановити їх достовірність, направляти запити до БТІ, якщо право власності виникло до 2013 року, встановити відсутність суперечностей між заявленим та вже зареєстрованими в реєстрі речовими правами на нерухоме майно”, – розповідає Марина Суткович

Вважалось, що предметом розгляду таких справ були владні, управлінські рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності, прийняті/вчинені відповідачем як суб’єктом владних повноважень. Обставинами, які підлягали доказуванню у таких категоріях справ, були виключно дотримання процедури розгляду та перевірки державним реєстратором документів, наданих заявником, та законність оскаржуваних рішень. Відтак спір належав до адміністративної юрисдикції. Власник прибирав запис про злочинця із реєстру і надалі спокійно користувався своїм майном.

Звісно недобросовісні особи не були позбавлені права ще раз звернутись до реєсторатора з тими ж документами, проте це вже складніший шлях. Державний реєстратор, що працює законно, ніколи безпідставно не зареєструє право власності, а пошуки нового “чорного” реєстратора можуть бути не успішними або проваленими під пильним оком правоохоронних органів, до яких звернувся власник.

У період 2018-2019 років Верховний Суд був нестабільний у своїх висновках, та згодом прийшов до ряду новел.

По-перше, оскарження рішення про державну реєстрацію права власності не є публічно-правовим спором, оскільки безпосередньо пов’язане із захистом цивільного права. До такого висновку прийшов Верховний Суд в постанові від 15.05.2019 року у справі №522/7636/14-ц. Тепер ці справи є цивільними або господарськими, залежно від суб’єктів спору.

По-друге, відповідачем у цих справах більше не є державний реєстратор.

Так, Велика Палата Верховного Суду, у постановах від 4 вересня 2018 року в справі №823/2042/16 та від 2 жовтня 2018 року в справі № 911/488/18, прийшла до висновку, що “державній реєстрації підлягає саме заявлене право і державна реєстрація права здійснюється суб’єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, встановлених законом, зокрема, на підставі заяви про державну реєстрацію прав, поданої особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто, відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб’єктом звернення за такою послугою та суб’єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії. Якщо ж, на думку позивача, саме в результаті державної реєстрації права власності за третьою особою – суб’єктом звернення – за такою послугою порушується (не визнається, оспорюється) право власності позивача, то має місце спір позивача про цивільне право з цією особою, яка і має бути належним відповідачем у спорі про скасування запису про проведену державну реєстрацію речового права за особою, адже наслідки вирішення такого спору судом безпосередньо впливають на зміст та стан речового права саме цієї особи”.

Думка Верховного Суду, що основою проблемою є саме зміст та стан речового права й ініціював порушення права власності претендент на чуже майно, звісно має підґрунтя та логіку.

“Однак, як же бути з державним реєстратором? Суд не повинен знімати з державного реєстратора відповідальність за проведення державної реєстрації за документами, що не відповідають закону. Згідно вимог закону державний реєстратор, як представник держави, повинен виконати набір дій, що дозволяють забезпечити об’єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права. Ґрунтуючись на ст. 124 Конституції України про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, позивач не повинен бути позбавлений права вимагати від державного реєстратора сумлінного виконання своїх обов’язків. Та Верховний Суд змістив акцент із дій державного реєстратора на правові підстави реєстрації права власності” – наголошує адвокат

Не всі судді Великої палати згодні з такою позицією. Зокрема, у вищенаведених справах викладена окрема думка незгодного судді.

По-третє, першочергово перед встановленням незаконності державної реєстрації має встановлюватись правомірність правових підстав набуття такого майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року в справі №807/137/18 викладена позиція, що “саме лише скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи не дозволяє остаточно вирішити спір про право між цими особами без з`ясування правомірності правових підстав набуття такого майна, що має наслідком невиконання основного завдання судочинства”.

“Тож якщо до Вас прийшли рейдери, оскарження самої реєстраційної дії є недостатнім. Для того, щоб ви мали змогу захистити свої права, тепер ви вимушені розібратись, які ж документи вони підробили для того, щоб правильно заявити відповідну вимогу в суді”, – підсумовує адвокат Марина Суткович

Переважна більшість працівників пишуть заяви про надання відпустки, бо думають, що не мають вибору.

Однак, треба чітко розуміти, що відпустка – це право працівника, а це означає, що він сам вирішує брати таку відпустку чи ні.

В період карантину відпустка без збереження заробітної плати може надаватися працівникові за згодою з роботодавцем. Але це у жодному разі не означає, що роботодавець може змусити працівника піти у таку відпустку. Тим паче, якщо за загальним правилом відпустка без збереження заробітної плати надається максимум на 15 календарних днів, то на період карантину це обмеження не поширюється. Це означає, що працівник може залишитися без зарплати на невизначений строк, адже ніхто не знає напевне, коли карантин закінчиться.

Але це з юридичної точки зору. На практиці працівники, навіть усвідомлюючи, що дії роботодавця є неправомірними, все одно йдуть на його умови, адже бояться конфлікту, внаслідок якого можуть втратити роботу. Та варто пам’ятати, що звільнити працівника безпідставно не можна. Для звільнення у Кодексі законів про працю України існують чіткі підстави, які роботодавець має враховувати.

Однак, повертаючись до питання збереження бізнесу, де ж роботодавцю взяти кошти на зарплати працівникам, коли бізнес стоїть?

Якщо вже виникла така ситуація, роботодавцю доцільніше буде не примушувати працівників йти у відпустки за власний рахунок, а організувати, за можливості, дистанційний режим роботи, або оформити простій. Для оформлення простою згода працівника не потрібна. Простій, звісно, повністю не звільнить роботодавця від обов’язку платити заробітну плату, але хоча б знизить розмір оплати до 2/3. Цей варіант зможе максимально зберегти баланс між інтересами працівника та роботодавця.

В будь-якому разі, зараз саме той час коли вкрай важливо йти на компроміси як роботодавцям, так і працівникам. Тільки так одні зможуть зберегти свою улюблену роботу, а інші – кваліфікованих спеціалістів.

А наразі, по можливості, залишайтеся вдома та слідкуйте за онлайн-порадами від адвокатів та юристів Адвокатського бюро «Ципін і партнери»!

Матеріал підготувала помічник адвоката Діана Сопіна

Адвокат Артем Бондаренко розповідає, кого звільнили від орендної плати на час карантину.