Сайт перебуває у стадії розробки
АДВОКАТСЬКЕ БЮРО «ЦИПІН І ПАРТНЕРИ»

Основне, що зробив прийнятий Верховною Радою в цілому закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правового регулювання дистанційної, надомної роботи та роботи із застосуванням гнучкого режиму робочого часу» – це розділив надомну та дистанційну робота, які до того розумілися як однакові. А також ввів в законодавство поняття гнучкого режиму робочого часу, який може застосовуватися не лише для дистанційної чи надомної роботи.

Читайте також: Як підготуватись до юридичної консультації?

Що таке гнучкий режим робочого часу

Гнучкий режим робочого часу – це відпрацювання сумарної кількості робочих годин протягом встановленого облікового періоду за письмовим, взаємним погодженням між працівником і власником підприємства із саморегулюванням часу початку, закінчення та тривалості робочого часу впродовж робочого дня, що встановлюється на визначений строк або безстроково як при прийнятті на роботу, так і згодом.

Закон передбачає, що застосування гнучкого режиму робочого часу не тягне за собою змін в нормуванні, оплаті праці та не впливає на обсяг трудових прав працівників.

«Важливо, що гнучкий режим робочого часу передбачає фіксований час (коли працівник обов’язково повинен бути присутнім на робочому місці), змінний час (протягом якого працівник на власний розсуд визначає періоди роботи в межах встановленої норми тривалості робочого часу) та час перерви», – розповідає помічник адвоката АБ «Ципін і партнери» Діана Матвєєва.

Хто ж встановлює гнучкий режим на підприємстві?

Його може встановити як роботодавець, завчасно, за два місяці попередивши працівників про умови та специфіку переведення на режим гнучкого робочого часу, так і працівник. Причому, як йдеться в новій редакції статті 60 Кодексу законів про працю, за заявою працівника гнучкий режим може бути встановлено без дотримання вимоги щодо попередження за два місяці.

«Водночас, новий закон передбачає випадки, коли власник може перевести працівників, що працюють в гнучкому режимі, на загальний режим роботи. Це можливо або на тимчасовій основі у разі виробничо-технічної необхідності та для виконання невідкладних або непередбачених завдань, або на постійній основі – у  разі порушення встановленого гнучкого режиму роботи», – коментує помічник адвоката.

Хто має право на надомну та дистанційну роботу

«Надомна робота може бути запроваджена виключно для осіб, які мають практичні навички виконання певних робіт або можуть бути навчені таким навичкам.  Що стосується дистанційної роботи, то законодавець чітко не визначає, хто має таке право, але виходячи зі змісту відповідної норми, таке право має будь-який працівник, окрім тих, трудова функція яких не дає можливості працювати дистанційно», – розповідає Діана Матвєєва.

Вагітні жінки, працівники, які мають дитину віком до трьох років або здійснюють догляд за дитиною відповідно до медичного висновку до досягнення нею шестирічного віку, працівники, які мають двох або більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю, батьки особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, а також особи, які взяли під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, можуть працювати на умовах надомної або дистанційної роботи, якщо це можливо, зважаючи на виконувану роботу, та власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган має для цього відповідні ресурси та засоби.

«На час поширення пандемії надомна та дистанційна робота може запроваджуватися наказом власника без обов’язкового укладення трудового договору про надомну роботу в письмовій формі. З таким наказом працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження надомної роботи», – пояснює помічник адвоката.

Важко однозначно сказати, чи загрожує роботодавцям шквал заяв про переведення на дистанційну роботу, однак відтепер таке бажання окремих категорій працівників проігнорувати буде складно.

В чому різниця надомної та дистанційної роботи

При надомній роботі працівник має фіксоване робоче місце, на нього поширюється загальний режим роботи підприємства, а забезпечення засобами виробництва покладається на роботодавця, якщо інше не встановлено трудовим договором. Приміром, це може бути виконання якихось виробничих робіт, як-то пошиття одягу на дому.

У разі дистанційної роботи працівник самостійно визначає робоче місце, на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо це не визначено трудовим договором, а порядок забезпечення працівників необхідним обладнанням та програмно-технічними засобами визначається у договорі.

Закон також ввів норму про те, що з дистанційними та надомними працівниками може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність за пошкодження обладнання та засобів, наданих власником для виконання такої роботи. Крім цього, згідно із новими нормами дистанційні працівники самі несуть відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на робочому місці.

Цікаво те, що в нормі, що регулює питання дистанційної роботи, закріплено право працівника вимагати переведення на дистанційну роботу, якщо на робочому місці стосовно нього були вчинені дії, що містять ознаки дискримінації. Однак,  власник може відмовити в такому переведенні, якщо виконання дистанційної роботи не можливе, зважаючи на трудову функцію працівника, або якщо працівник не навів фактів, які підтверджують, що дискримінація дійсно мала місце.

«Важливо те, що законом передбачено, що виконання надомної, дистанційної роботи, або роботи в режимі гнучкого робочого часу не тягне за собою змін в оплаті праці та не впливає на обсяг трудових прав працівників», – зауважує Діана Матвєєва.

Читайте також: Дистанційна робота – що потрібно знати роботодавцю та працівнику