Сайт перебуває у стадії розробки
АДВОКАТСЬКЕ БЮРО «ЦИПІН І ПАРТНЕРИ»

Згідно із Законом України «Про Національну поліцію» поліція для виконання покладених на неї завдань вживає заходів реагування на правопорушення, визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним процесуальним кодексом України. Для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення поліція також в межах своєї компетенції застосовує поліцейські превентивні заходи та заходи примусу. Згідно із статтею 42 закону заходами примусу є фізичний вплив, застосування спеціальних засобів та вогнепальної зброї.

Водночас частина 5 статті 43 закону забороняє поліцейським застосовувати фізичну силу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, малолітніх осіб, осіб з явними ознаками обмежених можливостей або старості, крім випадків учинення ними збройного чи групового нападу, учинення збройного опору поліцейському, що загрожує життю і здоров’ю інших осіб або поліцейських, якщо відбити такий напад або опір іншими способами і засобами неможливо.

Читайте також:

Що робити, якщо вас викликають у поліцію

Що робити, якщо вас затримала поліція

«Підкоряйся, а потім оскаржуй»

У свій час значного резонансу набув висновок Верховного Суду у справі N444/2115/17. Громадянин не підкорився вимозі поліцейських пред’явити документи, аргументуючи тим, що він не порушував Правила дорожнього руху. Крім цього, як встановив суд першої інстанції, засуджений фізично протидіяв інспекторам одягнути на нього кайданки з метою доставлення до відділення поліції для встановлення його особи, зірвав головний убір та вдарив кулаком в обличчя інспектора.

Позиція сторони захисту базувалася на тому, що дії засудженого не можуть бути кваліфіковані як опір поліцейському, адже вони були спровоковані незаконними діями працівників поліції.  На що Верховний Суд вказав, що невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав.

Багато хто з правозахисників розцінив таку позицію Верховного Суду як потурання принципу «підкоряйся, а потім оскаржуй», який останнім часом просуває Міністерство внутрішніх справ України. Рішення Верховного Суду остаточно визначило – підставність або безпідставність дій поліцейського не є релевантною ознакою для кваліфікації дій як опір поліцейському.

Артем Бондаренко, адвокат

Втім, відповідальність за статтею 342 Кримінального кодексу України за опір працівникові правоохоронного органу настає лише у тому випадку, якщо поліцейський був при виконанні своїх службових обов’язків, зауважує адвокат АБ «Ципін і партнери» Артем Бондаренко.

«Якщо правоохоронець, явно перебуваючи на відпочинку, зачіпає громадян чи висуває неадекватні вимоги, прикриваючись статусом поліцейського, то завдана шкода його здоров’ю внаслідок умисних дій іншої особи має бути кваліфікована не як опір правоохоронцю, а як заподіяння тілесного ушкодження відповідної тяжкості згідно із статтями  121-126 КК», – зазначає він.

Самозахист від надмірного насильства

Однак у рішення ВС у справі N444/2115/17 була й інша важлива частина. Суд визначив, що вирішуючи питання про наявність у діях обвинуваченої особи «опору» в значенні статті 342 КК, суд повинен взяти до уваги також поведінку поліцейського або поліцейських під час пред’явлення ними вимог і за подальшого розвитку подій у зв’язку із цими вимогами.

Зокрема, стаття 29 закону про Національну поліцію вимагає, щоб поліцейський захід був серед іншого необхідним і пропорційним. Стаття 43 вимагає, щоб поліцейський заздалегідь попередив особу про намір застосувати фізичну силу і особі було надано достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського.

Однак у матеріалах справи N444/2115/17 були показання свідка, а також відеозаписи з нагрудної камери поліцейського та з телефону свідка, які не підтверджували будь-яких погроз або нецензурної лайки з боку засудженого на адресу поліцейських до того моменту, поки поліцейські не почали застосовувати силу. Тож суд частково задовольнив скарги засудженого.

Що не є опором поліцейському?

Верховний Суд визначив, що дії особи, спрямовані на протидію невиправданому і надмірному насильству з боку поліцейського, не можуть кваліфікуватися як опір за статтею 342 КК. Якщо особа відштовхує поліцейського, щоб запобігти удару кийком, або закриває обличчя від удару, в результаті чого поліцейський отримує травму руки, або хапається за одяг поліцейського, щоб запобігти падінню, такі дії не можуть вважатися опором у значенні статті 342 КК, оскільки їхня мета полягає не у протидії законній діяльності поліції, а в уникненні небезпеки для життя і здоров’я особи.

«Проте навіть у таких випадках громадянам варто усвідомлювати, що метою їхніх дій є виключно самозахист від насильства, – застерігає адвокат. – Перехоплювати ініціативу на себе і завдавати ушкоджень нападнику у відповідь точно не варто, оскільки можна переступити дозволені законом межі необхідної оборони. Також варто утримуватися і від висловлення поліцейському погроз заподіяти шкоди його здоров’ю в майбутньому у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків. За такі дії також може настати кримінальна відповідальність за статтею 345 КК України».

На жаль, випадки перевищення поліцейськими своїх повноважень не поодинокі, і цей факт є загальновідомим. Звичайно, не варто намагатися навмисне загострювати конфлікт агресивною поведінкою або перешкоджати поліцейському виконувати свої обов’язки. Однак і допускати порушення власних прав теж не слід.

Читайте також: Огляд та обшук – у чому відмінність?