Часто для того, щоб реалізувати або захистити своє право чи отримати певну інформацію, громадянам доводиться звертатися до державних органів. У якій формі доречно звернутися, як оформити запит і як діяти, якщо відповідь вас не задовольнила, роз’яснює юрист АБ “Ципін і партнери” Василь Фалес:
Читайте також: У які строки роботодавець має розрахуватися з працівником при звільненні?
Трапляються ситуації, коли після відкриття виконавчого провадження фактично виконане рішення суду або інших органів (посадових осіб) скасовується або змінюється. У цьому випадку виникає цілком логічне питання: як боржнику захистити свої законні права, а також повернути гроші і майно, які були незаконно стягнуті?
Ми запитали про це юриста Адвокатського бюро «Ципін і партнери» Кирила Юрченка
«Відповідь на це питання надає ЦПК України, який встановлює можливість вирішення судами питання про поворот виконання рішення», — розповідає юрист
Що ж таке поворот виконання рішення?
Як визначив Конституційний Суд України, поворот виконання рішення – це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.
З метою відновлення становища боржника ст. 444 ЦПК України зобов’язує вирішувати питання про поворот виконання рішення:
Окрім того, одним із результатів вказаного рішення суду обов’язково має бути:
Вказані положення про поворот виконання рішення поширюються також і на випадки скасування судами рішень третейських судів. У такому разі боржникові має бути повернуто все те, що було стягнуто з нього за відповідним рішенням третейського суду.
«Проте суди з різних причин не завжди у своїх рішеннях вирішують питання щодо повороту виконання», — наголошує Кирило Юрченко
На щастя, ЦПК України надає можливість боржнику з метою захисту власних прав самостійно звернутися із заявою про вирішення питання про поворот виконання рішення. Так, щодо питань виконання судового рішення боржник має звернутися до відповідного суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Якщо ж виникає необхідність вирішення питання про поворот виконання рішення інших органів або посадових осіб, то необхідно звертатися до суду за місцем виконання вказаного рішення.
Передусім, боржнику необхідно скласти відповідну заяву про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості, до якої прикласти документи, що можуть підтвердити, що суму, стягнутих за раніше прийнятим рішенням, дійсно було списано банком або ж докази того, що майно було вилучено державним або приватним виконавцем. Сплата судового збору за подання такої заяви не передбачається. При тому законом встановлено, що вказана заява може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи.
Також варто зазначити, що за необхідності суди мають право вжити заходи забезпечення позову при вирішення питання про поворот виконання.
Процедура повороту виконання рішення має певні особливості під час виконання рішень з окремих категорій справ. Так, зокрема в разі скасування за нововиявленими чи виключними обставинами рішень у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтоване на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах. (ч. 1 ст. 445 ЦПК України).
«Так само у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають із трудових відносин, незалежно від порядку ухвалення рішення, поворот виконання не допускається взагалі. Виключенням із цього правила є випадки, коли відповідне рішення ґрунтувалося на підроблених документах, або на завідомо неправдивих відомостях позивача», — підсумовує юрист
Адвокат наголошує, що відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Водночас через велику значимість нерухомого майна для цивільного обороту та обов’язок держави забезпечувати непорушність права власності, була введена державна реєстрація речових прав на нерухоме майно.
Здійснюючи державну реєстрацію, держава гарантує об’єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (ст. 3 Закону №1952-IV).
“Без дотримання цих принципів мета державної реєстрації не буде досягнута – через прогалини і недостовірність даних у великому масиві прав на нерухоме майно неможливо буде встановити ланцюг ряду подій відчуження та обтяження майна, держава та учасники цивільних правовідносин не будуть володіти достовірною інформацію про належність прав на нерухоме майно, їх обтяження, виникне можливість для обходу закону та неправомірного відчуження майна, інших змін у правовому статусі майна, що призведе до рейдерства та інших проблем в цивільному обороті”, – наголошує адвокат
Звісно з появою електронного реєстру прав з’явились особи, які шляхом маніпуляцій з відомостями в ньому незаконно заволодівають чужим майном.
Спершу практика розгляду цих справ була проста і зрозуміла. Постраждалий власник звертався до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.
“Для того, щоб відомості про права були об’єктивними, достовірними та повними на державних реєстраторів покладено ряд обов’язків, які вони повинні неухильно виконувати під час реєстрації прав. Наприклад, вивчити виключно оригінали правовстановлюючих документів та встановити їх достовірність, направляти запити до БТІ, якщо право власності виникло до 2013 року, встановити відсутність суперечностей між заявленим та вже зареєстрованими в реєстрі речовими правами на нерухоме майно”, – розповідає Марина Суткович
Вважалось, що предметом розгляду таких справ були владні, управлінські рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності, прийняті/вчинені відповідачем як суб’єктом владних повноважень. Обставинами, які підлягали доказуванню у таких категоріях справ, були виключно дотримання процедури розгляду та перевірки державним реєстратором документів, наданих заявником, та законність оскаржуваних рішень. Відтак спір належав до адміністративної юрисдикції. Власник прибирав запис про злочинця із реєстру і надалі спокійно користувався своїм майном.
Звісно недобросовісні особи не були позбавлені права ще раз звернутись до реєсторатора з тими ж документами, проте це вже складніший шлях. Державний реєстратор, що працює законно, ніколи безпідставно не зареєструє право власності, а пошуки нового “чорного” реєстратора можуть бути не успішними або проваленими під пильним оком правоохоронних органів, до яких звернувся власник.
У період 2018-2019 років Верховний Суд був нестабільний у своїх висновках, та згодом прийшов до ряду новел.
По-перше, оскарження рішення про державну реєстрацію права власності не є публічно-правовим спором, оскільки безпосередньо пов’язане із захистом цивільного права. До такого висновку прийшов Верховний Суд в постанові від 15.05.2019 року у справі №522/7636/14-ц. Тепер ці справи є цивільними або господарськими, залежно від суб’єктів спору.
По-друге, відповідачем у цих справах більше не є державний реєстратор.
Так, Велика Палата Верховного Суду, у постановах від 4 вересня 2018 року в справі №823/2042/16 та від 2 жовтня 2018 року в справі № 911/488/18, прийшла до висновку, що “державній реєстрації підлягає саме заявлене право і державна реєстрація права здійснюється суб’єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, встановлених законом, зокрема, на підставі заяви про державну реєстрацію прав, поданої особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто, відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб’єктом звернення за такою послугою та суб’єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії. Якщо ж, на думку позивача, саме в результаті державної реєстрації права власності за третьою особою – суб’єктом звернення – за такою послугою порушується (не визнається, оспорюється) право власності позивача, то має місце спір позивача про цивільне право з цією особою, яка і має бути належним відповідачем у спорі про скасування запису про проведену державну реєстрацію речового права за особою, адже наслідки вирішення такого спору судом безпосередньо впливають на зміст та стан речового права саме цієї особи”.
Думка Верховного Суду, що основою проблемою є саме зміст та стан речового права й ініціював порушення права власності претендент на чуже майно, звісно має підґрунтя та логіку.
“Однак, як же бути з державним реєстратором? Суд не повинен знімати з державного реєстратора відповідальність за проведення державної реєстрації за документами, що не відповідають закону. Згідно вимог закону державний реєстратор, як представник держави, повинен виконати набір дій, що дозволяють забезпечити об’єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права. Ґрунтуючись на ст. 124 Конституції України про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, позивач не повинен бути позбавлений права вимагати від державного реєстратора сумлінного виконання своїх обов’язків. Та Верховний Суд змістив акцент із дій державного реєстратора на правові підстави реєстрації права власності” – наголошує адвокат
Не всі судді Великої палати згодні з такою позицією. Зокрема, у вищенаведених справах викладена окрема думка незгодного судді.
По-третє, першочергово перед встановленням незаконності державної реєстрації має встановлюватись правомірність правових підстав набуття такого майна.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року в справі №807/137/18 викладена позиція, що “саме лише скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи не дозволяє остаточно вирішити спір про право між цими особами без з`ясування правомірності правових підстав набуття такого майна, що має наслідком невиконання основного завдання судочинства”.
“Тож якщо до Вас прийшли рейдери, оскарження самої реєстраційної дії є недостатнім. Для того, щоб ви мали змогу захистити свої права, тепер ви вимушені розібратись, які ж документи вони підробили для того, щоб правильно заявити відповідну вимогу в суді”, – підсумовує адвокат Марина Суткович
Всеукраїнський карантин створив безліч проблем, зокрема, для підприємців, які зараз бажають будь-що зберегти свій бізнес. Для цього, звісно, необхідно одразу мінімізувати видатки. Саме тому більшість роботодавців одразу починають відправляти працівників у відпустки без збереження заробітної плати.
Переважна більшість працівників пишуть заяви про надання відпустки, бо думають, що не мають вибору.
Однак, треба чітко розуміти, що відпустка – це право працівника, а це означає, що він сам вирішує брати таку відпустку чи ні.
В період карантину відпустка без збереження заробітної плати може надаватися працівникові за згодою з роботодавцем. Але це у жодному разі не означає, що роботодавець може змусити працівника піти у таку відпустку. Тим паче, якщо за загальним правилом відпустка без збереження заробітної плати надається максимум на 15 календарних днів, то на період карантину це обмеження не поширюється. Це означає, що працівник може залишитися без зарплати на невизначений строк, адже ніхто не знає напевне, коли карантин закінчиться.
Але це з юридичної точки зору. На практиці працівники, навіть усвідомлюючи, що дії роботодавця є неправомірними, все одно йдуть на його умови, адже бояться конфлікту, внаслідок якого можуть втратити роботу. Та варто пам’ятати, що звільнити працівника безпідставно не можна. Для звільнення у Кодексі законів про працю України існують чіткі підстави, які роботодавець має враховувати.
Однак, повертаючись до питання збереження бізнесу, де ж роботодавцю взяти кошти на зарплати працівникам, коли бізнес стоїть?
Якщо вже виникла така ситуація, роботодавцю доцільніше буде не примушувати працівників йти у відпустки за власний рахунок, а організувати, за можливості, дистанційний режим роботи, або оформити простій. Для оформлення простою згода працівника не потрібна. Простій, звісно, повністю не звільнить роботодавця від обов’язку платити заробітну плату, але хоча б знизить розмір оплати до 2/3. Цей варіант зможе максимально зберегти баланс між інтересами працівника та роботодавця.
В будь-якому разі, зараз саме той час коли вкрай важливо йти на компроміси як роботодавцям, так і працівникам. Тільки так одні зможуть зберегти свою улюблену роботу, а інші – кваліфікованих спеціалістів.
А наразі, по можливості, залишайтеся вдома та слідкуйте за онлайн-порадами від адвокатів та юристів Адвокатського бюро «Ципін і партнери»!
Матеріал підготувала помічник адвоката Діана Сопіна
Адвокат Артем Бондаренко розповідає, кого звільнили від орендної плати на час карантину.
