Посты автора editor

Стаття 180 Сімейного кодексу України говорить про те, що батьки зобов’язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття, тобто 18 років. Але існують обставини, які зобов’язують батьків утримувати повнолітніх дітей.

Адвокат Тетяна Войнова

Як пояснює адвокат АБ «Ципін і партнери» Тетяна Войнова, відповідно до статті 198 СК батьки продовжують бути зобов’язаними утримувати свою дитину після досягнення нею повноліття за наявності у сукупності таких обставин:

• дочка або син є непрацездатними
• непрацездатні повнолітні діти потребують матеріальної допомоги
• наявність у батьків можливості надати таку допомогу.

«Під потребою матеріальної допомоги розуміється неможливість самостійно забезпечити своє існування та недостатність державної допомоги – пенсій та допомог у зв’язку з інвалідністю, – пояснює адвокат. – При цьому якщо особа, хоча і є інвалідом з дитинства, але отримала професію (наприклад, програміста) та самостійно заробляє гроші, вона не може вимагати утримання від своїх батьків. Також батьки не будуть зобов’язані утримувати повнолітню дитину, якщо вони самі є непрацездатними та потребують допомоги, або якщо їхній заробіток не дозволяє їм здійснювати утримання».

За загальним правилом, батьки мають добровільно утримувати свою непрацездатну дитину, зауважує Тетяна Войнова. «В разі відмови батьків від надання утримання аліменти можуть бути стягнені з них рішенням суду за позовом як самої дитини, так і того з батьків, з яким проживає дитина», – зазначає вона.

Крім цього, батьки повинні утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання. У статті 199 СК йдеться про те, що якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

«Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об’єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини, – повідомляє адвокат. – У постанові від 13 квітня 2021 року у справі № 308/4214/18 Верховний Суд наголосив, що стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов’язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років».

Читайте також: Аліменти у 2021 році: розмір, порядок отримання та відповідальність за несплату

Як бути, якщо батьки відмовляються утримувати повнолітніх дітей?

Оформити виплату допомоги повнолітній дитині особа може, подавши заяву за місцем своєї роботи, місцем виплати пенсії чи стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії. Іншим способом є укладення договору між батьками про сплату аліментів на дитину, в якому визначаються розмір та строки виплати.

Однак що робити, якщо батьки або один із батьків відмовляються надавити допомогу повнолітній дитині? В такому разі аліменти можуть бути стягнуті через суд. Згідно із п. 3 статті 199 право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів повнолітній особі має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Якщо дитина отримувала аліменти до 18 років за рішенням суду, це не означає, що вона буде отримувати їх і надалі за умови продовження навчання. У цьому випадку слід подавати заяву до суду заново і надавати нові докази – договір із навчальним закладом або довідку від нього, квитанції про оплату навчання тощо.

Утримання дитини, що навчається, має продовжуватися і на час канікул. Так, розглядаючи справу №346/103/17-ц, Верховний Суд наголосив, що канікулярний час теж входить в період навчання.

«У цій же постанові Верховний Суд зробив висновок, що обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов’язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв’язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу», – зауважила Тетяна Войнова.

В яких обсягах батьки повинні отримувати повнолітніх дітей?

Як і у випадку з аліментами на неповнолітню дитину, присуджуючи аліменти дитині, що досягла 18-річчя, суд буде керуватися статтею 182 СК. Згідно цієї статті, при визначенні розміру аліментів суд враховує:

• стан здоров’я та матеріальне становище дитини;
• стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів;
• наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
• наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
• доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів.

Але на відміну від неповнолітньої дитини, син або дочка, що досягли 18-річного віку, не можуть розраховувати на покриття додаткових витрат. Як відомо, стаття 185 СК передбачає, що батьки зобов’язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою тощо). Розглянувши справу № 6-1296цс15, Верховний Суд встановив, що витрати для навчання повнолітньої дитини не можуть стягуватись за статтею 185 СК. Разом з тим, як зазначає ВС, у визначенні розміру аліментів на повнолітню дитину слід враховувати вартість не лише навчання, а й підручників, проїзду до навчального закладу та проживання за місцем його знаходження.

«У постанові Верховного Суду від 12.09.2019 р. у справі № 459/1381/18 зазначено, що отримання повнолітнім непрацездатним дочкою, сином доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що вони не потребують матеріальної допомоги, – розповідає адвокат. – А у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 308/4214/18 акцентовано увагу на тому, що суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати».

Відповідальність за несплату аліментів

За несвоєчасну сплату аліментів законодавством передбачено широкий спектр санкцій – від пені до кримінальної відповідальності з обмеженням волі на строк до 2-х років.

Зокрема, згідно із статтею 196 СК у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти, одержувач аліментів має право на стягнення пені у розмірі 1% суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100% заборгованості. Ця положення застосовується і щодо повнолітніх дітей, стверджується у статті 201 СК.

Окрім цього, виникнення заборгованості – підстава для внесення платника до Єдиного реєстру боржників, що унеможливлює посвідчення нотаріусом правочинів щодо відчуження майна боржника.

Якщо ж розмір заборгованості перевищить суму платежів за 4 місяці, боржник буде обмежений у виїзді за межі України, керуванні транспортними засобами, користуванні зброєю та полюванні. Такі обмеження можуть бути встановлені за рішенням суду на підставі звернення виконавця.

Виконавча служба має право накладати штраф на неплатників аліментів, розмір якого може сягати до 50% від суми заборгованості. Також згідно зі статтею 183-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення боржник, який заборгував аліменти за 6 місяців (а в деяких випадках за 3 місяці) може бути притягнутий до суспільно корисних робіт. А до злісних неплатників аліментів згідно із статтею 164 Кримінального кодексу України може бути застосоване покарання у вигляді громадських робіт на строк від 80 до 120 годин або арешту на строк до 3 місяців, або обмеження волі на строк до 2 років.

Втім, треба враховувати і судову практику.

«У постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 р. № 313/1391/17 наголошено, що відповідно до чинного законодавства потерпілими від злочину за ч. 1 ст. 164 КК не можуть бути повнолітні дочка, син, які продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги та на утримання яких за рішенням суду їх батько чи мати мають сплачувати аліменти», – зазначає Тетяна Войнова.

Крім цього, дітям слід пам’ятати, що статтею 165 Кримінального кодексу передбачена відповідальність і за ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків. Тож батько чи мати, що утримували дитину, теж мають право звернутися до суду за присудженням їм відповідних коштів.

Читайте також: Виплати на дитину і декретні виплати у 2021 році

На сайті Національної поліції України міститься роз’яснення «Правові підстави здійснення карантинних перевірок працівниками поліції». Як йдеться у першому ж реченні «право поліції проводити карантинні рейди та перевіряти цю категорію документів передбачене відповідною постановою Уряду та Законами України».

Далі Нацполіція уточняє, яку саме постанову та закони має на увазі. Йдеться про постанову Кабінету Міністрів №1236, Закони України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» та «Про Національну поліцію».

Як відомо, постанови КМУ та будь-які підзаконні нормативно-правові акти виконуються виключно, якщо вони прийняті відповідно до законів на їх виконання і не суперечать їм. Тому аналізуватимемо виключно закони, а не постанову уряду.

Закон «Про національну поліцію України»

Стосовно Закону України «Про національну поліцію» Нацполіція у своєму роз’ясненні згадує лише пункт статті 23, згідно з яким працівники поліції попереджають, виявляють і припиняють кримінальні й адміністративні правопорушення. Із усіх 35 пунктів функцій поліції, перерахованих у цій статті, взято один, найбільш загальний. При цьому у самій статті про перевірку медичних документів немає ні слова. Про те, що поліція бере участь у тих чи інших протиепідемічних заходах, згадок немає також.

Закон «Про національну поліцію» досить конкретно описує повноваження поліцейських, і до них не належить перевірка COVID-сертифікатів. Навіть документи, що посвідчують особу, поліцейські можуть вимагати лише у випадках, визначених статтею 32 цього закону:

1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи;

2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення;

3) якщо особа перебуває на території чи об’єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю;

4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо;

5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події;

6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об’єктом вчинення правопорушення.

І найважливіше – статею 24 закону “Про Національну поліцію”, визначено, що виконання інших (додаткових) повноважень може бути покладено на поліцію виключно законом. Тобто постанова Кабміну є недостатньою підставою для того, щоб примусити поліцейських робити те, що не прописано в законі.

«Основи законодавства України про охорону здоров’я»

У своєму роз’ясненні Нацполіція посилається також на статтю 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я». Дослівно частина перша цієї статті звучить так: «Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні».

Далі Національна поліція трактує цю статтю по-своєму: «Тобто медична таємниця містить звернення до лікаря чи діагноз, а в документах про вакцинацію цих жодних відомостей немає». Фактично Нацполіція ігнорує головне речення статті («Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я») і коментує лише його другу частину, де перелічуються конкретні випадки. Але те, що вакцинації серед них немає, не означає, що вакцинація – це не відомість про стан здоров’я.

Хіба наявність щеплення не відноситься до стану здоров’я або ж не є медичною допомогою?

Відповідно до Наказу МОЗ від 26.09.2016 N 996 вакцинація (щеплення, активна/пасивна імунізація) – це створення штучного імунітету у людини до певних інфекційних хвороб шляхом введення вакцини чи імуноглобуліну. Тобто це певна медична процедура, яка проводиться медичним працівником після проведення відповідних обстежень організму з метою профілактики захворювання.

Визначення медичної допомоги наведене у ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я, відповідно до якої медична допомога – діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами.

Щеплення є видом медичної допомоги та відноситься до інформації про стан здоров’я.

Здоров’я (згідно з тією ж статею Закону) – стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад. А стан здоров’я – загальний показник для хвороб (гострих і хронічних), розладів, пошкоджень або травм. Стан здоров’я також може охоплювати інші обставини, такі як вагітність, старіння, стрес, вроджена аномалія або генетична схильність.

Таким чином, така інформація про стан здоров’я як наявність добровільного щеплення є медичною таємницею. Таким роз’ясненням Нацполіція вводить громадян в оману.

Хто має право трактувати закони

Цікаво, що такими ж словами, як і Нацполіція, статтю 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» трактувало на своєму сайті і МОЗ.

Однак ні Нацполіція, ні МОЗ взагалі не мають права трактувати закони. Офіційне тлумачення законів здійснює Конституційний Суд, а також Верховний Суд здійснює тлумачення в процесі правозастосування (вирішуючи конкретну справу, де ця норма права застосовується).

Правова позиція останнього однозначна – будь-яка інформація про стан здоров’я є медичною таємницею.

У Постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 442/4791/17 Верховний суд тлумачачи, що таке медична таємниця, вказав, що під визначення медичної таємниці підпадають абсолютно всі аспекти, що стосуються здоров`я пацієнта.

Інформація про стан здоров’я також належить до конфіденційної інформації про особу відповідно до ст. 11 ЗУ «Про інформацію».

А відповідно до ст. 7 Закону України «Про захист персональних даних» до обробки персональних даних про здоров’я людини пред’являються особливі вимоги. Персональні дані такого характеру можуть бути предметом збору та обробки тільки в цілях охорони здоров’я, встановлення медичного діагнозу, для забезпечення лікування за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров’я, на яких покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних та на яких поширюється дія законодавства про лікарську таємницю.

Як відомо, ні Національна поліція, ні Державна служба з безпеки на транспорті, ні Держпродспоживслужба, ні органи місцевого самоврядування не є медичними працівниками. Відповідно вони не можуть вимагати від громадян пред’явлення даних про вакцинацію.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто дії поліцейських з перевірки медичних документів взагалі можуть кваліфікуватись як перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу.

Читайте також: Чи може бути обов’язковою вакцинація від COVID?

Розмір виплати при народженні дитини в 2021 році становить 41 280 грн. Для того, щоб її отримати, досить подати заяву в управління соціального захисту населення протягом року з дня народження дитини. Перша частина суми (10320 грн.) виплачується на банківський рахунок матері або батька через 1-2 місяці після оформлення допомоги. Друга частина суми виплачується щомісяця рівними частинами (860 грн. на місяць) до досягнення дитиною віку трьох років. В таких же сумах нараховується допомога і при усиновленні дитини.

Для отримання допомоги необхідно в органи соціального захисту населення за місцем реєстрації або місцем проживання матері або батька подати наступні документи:

• заяву про виплату;
• копію свідоцтва про народження дитини;
• копію паспорта одного з батьків;
• у разі подачі заяви опікуном потрібно надати документи, що підтверджують опікунство.

Якщо у вас є кваліфікований електронний підпис, ви можете подати заяву на отримання допомоги на дитину в електронній формі на сайті Мінсоцполітики. Крім цього, можна скористатися сервісом Є-Малятко. За допомогою Є-Малятко можна замовити 9 послуг, необхідних при народженні дитини. Дві з них є обов’язковими, ще 7 надаються на вибір батьків.

Базові послуги:

• державна реєстрація народження, тобто ви отримаєте свідоцтво про народження дитини;
• походження дитини – в свідоцтві буде вказана інформація про матір та батька дитини.

Серед додаткових послуг сервісу – реєстрація місця проживання дитини, призначення допомоги при народженні, призначення допомоги багатодітним сім’ям та інші.

Якщо дитина народилася за кордоном, а мама зареєстрована в Україні, після пологів їй слід звернутися до відповідного органу країни перебування за отриманням документів про народження малюка. Жінка, яка народила дитину в слідчому або адміністративному ізоляторі або установі, повинна подати заяву органу управління такої установи, який протягом 10 днів передає її органу соціального захисту населення разом з копією свідоцтва про народження дитини.

Читайте також: Аліменти: розмір, порядок отримання та відповідальність за несплату

Кому призначають декретні виплати?

Декретні виплати належать всім вагітним жінкам. Тим, хто виношує одну дитину, оплачують 126 календарних днів декрету (70 днів до пологів і 56 після). Для жінок, які виношують двох і більше дітей, держава гарантує 140 днів декретної відпустки (по 70 днів до і після пологів). Постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи вагітним жінкам належить 180 декретних відпускних днів.

Розмір допомоги по вагітності та пологах

Допомога по вагітності та пологах може нараховуватися в загальному або мінімальному розмірі.

• Загальний розмір становить 100% середньомісячного доходу жінки в розрахунку на місяць. Щоб порахувати такий дохід, зарплату жінки за останні 12 місяців ділять на кількість відпрацьованих днів. Ця сума становить середньоденний дохід жінки. Виплати розраховуються шляхом її множення на кількість днів відпустки в зв’язку з вагітністю та пологами (126, 140 або 180).
• Мінімальний розмір становить 25% від прожиткового мінімуму для працездатної особи на місяць.

Звертатися за отриманням виплати у відділ соціального захисту слід не пізніше 6 місяців з дня закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами.

Адвокат Тетяна Войнова

«Жінкам, які працюють на двох роботах (основному місці та за сумісництвом) можна отримати дві виплати, – розповідає адвокат АБ «Ципін і партнери» Тетяна Войнова. – Так, згідно із п. 30 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою КМУ від 26.09.2001 року № 1266 в редакції постанови КМУ від 26.06.2015 року № 439, у разі коли на момент настання страхового випадку застрахована особа працює за сумісництвом, обчислення середньої заробітної плати здійснюється страхувальниками окремо за основним місцем роботи та за сумісництвом. Розрахунковий період у такому разі визначається за кожним місцем роботи окремо».

За словами адвоката, страхові виплати та оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця здійснюються на підставі копії виданого в установленому порядку листка непрацездатності, засвідченої підписом керівника і скріпленої печаткою за основним місцем роботи, та довідки про середню заробітну плату за основним місцем роботи. «Якщо особа працює на кількох роботах за сумісництвом, додатково додаються довідки про середню заробітну плату за місцями роботи за сумісництвом. У такому разі сумарна заробітна плата, з якої розраховуються виплати, за місяцями розрахункового періоду за основним місцем роботи та за місцем (місцями) роботи за сумісництвом не може перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску», – зазначає Тетяна Войнова.

Розмір мінімальної декретної допомоги для безробітних

Для безробітних жінок передбачені наступні розміри декретних виплат:

• з 1 липня 2021 року – 2635 гривень;
• з 1 грудня 2021 року – 2749 гривень.

Жінки, які працюють як ФОПи, також мають право на декретну відпустку

Жінкам, оформленим як СПД, теж належать декретні виплати, оскільки вони платять єдиний соціальний внесок. Розмір виплат обчислюється, виходячи з їхнього доходу.

Дитячий прожитковий мінімум у 2021 році

З 1 липня 2021 року мінімальний прожитковий мінімум для дітей до 6 років становить 2013 гривень, а для дітей від 6 до 18 років – 2510 гривень.

Як зміниться прожитковий мінімум на дітей у 2021 році

З 1 грудня 2021 року прожитковий мінімум для дітей до 6 років піднімуть до 2100 гривень, а для дітей від 6 до 18 років – до 2618 гривень.

Які виплати прив’язані до прожиткового мінімуму

Виходячи з розміру прожиткового мінімуму для дітей обчислюється допомога на дітей, над яким встановлено опіку чи піклування, виплати на дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування та допомога одиноким матерям.

Виплати для дітей, над яким встановлено піклування або опіку

Якщо дитина втратила батьків, батьків позбавили батьківських прав або з іншої причини її виховує опікун або піклувальник, то державою призначаються виплати в розмірі 2,5 прожиткових мінімумів дітей відповідного віку.

Для дітей у віці до 6 років розмір таких виплат становить:

• з 1 липня 2021 року – 5033 гривні;
• з 1 грудня 2021 року – 5250 гривень.

На дітей віком від 6 до 18 років встановлено виплати в розмірі:

• з 1 липня 2021 року – 6 275 гривень;
• з 1 грудня 2021 року – 6 545 гривень.

Такий же розмір виплат передбачено на дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування.

Якщо виплачуються інші соціальні виплати на дітей (аліменти, пенсія, стипендія, інші види державної допомоги, крім допомоги по інвалідності), то розмір допомоги з опіки та піклування становитиме різницю між двома прожитковими мінімумами і сумою одержуваних грошей.

Якщо дитина, над якою встановлено опіку чи піклування, має інвалідність, то виплати складуть 3,5 прожиткового мінімуму.

Виплати одиноким матерям

Допомога одиноким матерям передбачена в розмірі різниці між прожитковим мінімумом і середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одного члена сім’ї.

Читайте також: Новий порядок нарахування аліментів – що змінилося

Слідча дія обшук повинна здійснюватися відповідно до статей 235 і 236 Кримінального процесуального кодексу України.

Артем Бондаренко, адвокат

«Перед початком обшуку, вам має бути надано копію ухвали слідчого судді, – говорить адвокат АБ «Ципін і партнери» Артем Бондаренко. – Уважно ознайомтеся з нею, перевірте правильність вказаної адреси квартири (приміщення), які речі підлягають відшуканню, чи не закінчився установлений строк виконання ухвали та кому надано дозвіл на проникнення до приміщення. У всіх осіб, які прибули на обшук вимагайте представитися та пред’явити службові посвідчення. Попросіть слідчого або прокурора не просто перелічити, а детально роз’яснити ваші права. Під час обшуку слідкуйте за діями правоохоронців та не вагайтеся реагувати на вчинення ними порушень, а одразу заявляйте про це на відеокамеру та письмово у протоколі».

Розглянемо основні моменти, на які вам слід звернути увагу під час обшуку.

Читайте також: Огляд та обшук – у чому відмінність?

Присутність адвоката

Вимагати присутності адвоката на обшуку – ваше невід’ємне право. Тому як тільки ви дізналися, що до вас прийшли з обшуком, одразу ж телефонуйте адвокату.

«Не зважаючи на поширену думку, що слідчий зобов’язаний затримати проведення обшуку до прибуття адвоката, закон не забороняє розпочати таку слідчу дію, – пояснює Артем Бондаренко. – Єдине виключення – особистий обшук, який може бути відкладений до трьох годин для прибуття адвоката. Але навіть якщо обшук вже розпочався, правоохоронці повинні впустити адвоката в приміщення на будь-якому етапі слідчої дії. Якщо ж вам відмовляють у залученні адвоката, заявіть про це на відеофіксацію та вкажіть у протоколі обшуку. Такі дії правоохоронців можуть в подальшому призвести до визнання зібраних доказів недопустимими».

Зважте, що адвокат може надавати послуги не лише підозрюваному, а й будь-якій особі, що знаходиться на цей час в приміщенні. Договір на надання адвокатських послуг можна укласти безпосередньо під час обшуку.

Відеофіксація

 Відеофіксація обшуку є обов’язковою. Причому вона має бути направлена на фіксацію дій слідчого, оперативників та прокурора, а не просто знімати загальний план приміщення чи вашу поведінку. Адже залишившись в кімнаті на самоті, службова особа може вчиняти протиправні дії, «підкидаючи» докази.

Дуже часто, знаходячись у частині приміщення, яка не знімається на відео, слідчі подають, приміром, натяки на отримання хабаря. Або дають певні вказівки жестами колегам чи понятим, якщо вони перебувають в змові. Про будь-які порушення, які ви помітили, ви повинні заявити на відеофіксацію та зазначити їх у протоколі. Право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку, є також невід’ємним правом будь-якої особи, у присутності якої проводиться обшук.

Відповідно до ч. 7 статті 236 КПК при обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи або окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження.

Другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності – повнолітньому членові її сім’ї або його представникові (ч. 9 статті 236 КПК).

Після обшуку одним із завдань захисту буде перевірити докази, зазначені у протоколі, на предмет того, як вони були отримані під час обшуку, і чи є вони допустимими. Тому детальна відеофіксація слідчих дій є вкрай важливою.

Поняті

Згідно із ч. 2 статті 223 КПК слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. В ч. 7 цієї ж статті йдеться, що обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи здійснюються з обов’язковою участю не менше двох понятих. При цьому понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження. Якщо ж у вас є сумніви щодо осіб, яких слідчий або прокурор обрав в якості понятих, вимагайте присутності більшої кількості осіб, адже це не забороняється законодавством.

Поняті можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки проведення обшуку. В інтересах захисту отримати якомога більше даних про понятих, щоб забезпечити їхню подальшу явку на судовий розгляд.

На практиці органами досудового розслідування допускаються чимало порушень під час проведення обшуку, які добре відомі фаховим адвокатам. Тож не зволікайте з отриманням професійної правової допомоги, якщо до вас застосовується ця слідча дія.

Читайте також: Що робити, якщо у вас проводять обшук

У вересні 2021 року Кабінет Міністрів України ухвалив зміни до постанови № 1236, що встановлюють нові карантинні обмеження. Відтоді у разі введення жовтого рівня епідемічної небезпеки навчальні та інші громадські заклади можуть працювати за умови наявності не менше як 80 % працівників з “жовтими” чи “зеленими” COVID-сертифікатами. Вчителів та інші категорії працівників почали примушувати до вакцинації під загрозою звільнення. Суспільство розділилось на прихильників та противників вакцинації.

Та чи може вакцинація проти COVID-19 бути загально обов’язковою згідно чинного законодавства?

Наказом МОЗ від 24 грудня 2020 року № 3018 була затверджена «Дорожня карта з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні у 2021 – 2022 роках» (далі – Дорожня карта). У розділі «Мета та цілі впровадження вакцини від коронавірусної хвороби COVID-19» було визначено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Наказом МОЗ від 27.10.2021 року N 2362 положення про добровільність було видалено, однак вказана Дорожня карта розроблена відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а тому повинна відповідати і не суперечити йому. Статтею  1  цього закону визначається поняття «календар профілактичних щеплень», який є нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Ним встановлюються перелік обов’язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.

Вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 до переліку обов’язкових профілактичних щеплень не включена, оскільки виробники не завершили проведення клінічних досліджень.

Станом на 4.11.2021 року у Державному реєстрі лікарських засобів України зареєстровано 14 739 лікарських засобів. Однак лише вакцини від коронавірусної хвороби мають статус «для екстреного застосування». Це підтверджується інформацією з Державного реєстру лікарських засобів України, що доступний за посиланням http://www.drlz.com.ua/ibp/ddsite.nsf/all/shlist?opendocument&stype=8.

Для введення такого статусу в законодавче поле України Закон України «Про лікарські засоби» 29.01.2021 р. (Законом N 1159-IX) було спеціально доповнено новою статтею 9-2 «Особливості державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) під зобов’язання для екстреного медичного застосування».

Відповідно до ч. 1 ст. 9-2 Закону України «Про лікарські засоби» такі вакцини або інші медичні імунобіологічні препарати можуть підлягати прискореній державній реєстрації з метою екстреного медичного застосування з урахуванням певних зобов’язань, у разі якщо заявник може довести відсутність у нього можливостей для надання даних у повному обсязі про ефективність та безпеку вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів за нормальних умов застосування з об’єктивних причин та якщо наявні дані про успішне проведення лише доклінічних досліджень, або  окремих фаз клінічних досліджень.

Таким чином, практика застосування на людях лікарських засобів, що не пройшли всіх клінічних випробувань, була введена в січні 2021 року.  Вакцина підлягає державній реєстрації для «екстреного медичного застосування», якщо заявник (виробник) зміг довести відсутність у нього можливостей для надання повних даних про ефективність та безпеку вакцин.

Законом України від 19.03.2021 р. N 1353-IX статтю 9-2 Закону України «Про лікарські засоби» було доповнено частиною шостою, якою виробників вакцин звільнено від відповідальності за будь-які наслідки, спричинені застосуванням таких вакцин.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» повнолітнім дієздатним громадянам звичайні профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об’єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.

Статтею 43 Основ законодавства про охорону здоров’я України визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.

Під час щеплення вакцинами, зареєстрованими для екстреного медичного застосування, вимоги ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», статей 39, 43  Основ законодавства про охорону здоров’я України не можуть бути повністю виконані. 

Таким чином, особа повинна брати відповідальність за ризик, який може бути спричинений її здоров’ю, який не міг бути в повній мірі оцінений самим виробником при державній реєстрації лікарського засобу.

Законодавство України захищає право людини не бути підданою медичним дослідам. Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

На підставі вищевказаної статті Конституції та ч. 3 ст. 281 Цивільного кодексу України медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 284 ЦК України надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Таким чином, громадяни наразі беруть участь у випробуваннях вакцин, що відповідно до законодавства України може бути виключно добровільним заходом, який не може впливати на реалізацію інших прав як людини та громадянина і обмежувати їх.

Парламентська Асамблея Ради Європи 27.01.2021 року прийняла Резолюцію № 2361 (2021) «Вакцини проти Covid-19: етичні, юридичні та практичні міркування» у якій в п. 7 закликала держави забезпечити, щоб громадяни були поінформовані про те, що вакцинація не є обов’язковою і що ніхто не зазнає політичного, соціального чи іншого тиску на вакцинацію, якщо вони цього не хочуть; забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації у зв’язку з тим, що він/вона не був вакцинований, через можливі ризики для здоров’я або не бажає вакцинуватися.

В Україні існує ієрархія нормативно правових актів, відповідно якої акти нижчої юридичної сили не можуть суперечити актам вищої юридичної сили. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України).

Таким чином, Постанова Кабміну, що встановила 80% квоти для вакцинованих, суперечить Конституції України, положенням Основ законодавства про охорону здоров’я України, Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Цивільному кодексу України.

У разі, якщо діючий закон чи нормативно-правовий акт суперечить Конституції України, в усіх необхідних випадках слід безпосередньо застосовувати Конституцію як акт прямої дії  (абз. 6 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року).

Отже, кожен має законне право відмовитись від проведення експериментального щеплення за наявності такого бажання.

Читайте також: Примусова самоізоляція при в’їзді в рідну країну є незаконною

Що робити коли вам вручають попередження від місцевих органів самоврядування про усунення порушення правил чи порядку розміщення зовнішньої реклами? Звичайно, обирати Вам. Можете знімати або “узаконювати” свої інформаційні вивіски як зовнішню рекламу. Можете взагалі нічого не робити. У цьому випадку по закінченні терміну, вказаному у попередженні, представники комунальних служб знімуть інформаційні вивіски самостійно. Але Ви в будь-якому разі отримаєте рахунки на оплату послуг з їхнього демонтажу, транспортування та зберігання.

Ми ж пропонуємо відстоювати свої права у суді.

Насамперед потрібно визначити, містить ваша інформаційна вивіска рекламу, чи ні?

Закон України “Про рекламу” чітко регламентує що є рекламою, а що – ні. Зокрема, в ст.1 Закону зазначено, що реклама – це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. В той же час, розміщення інформації про виробника товару (чи сам товар) у місцях реалізації не вважається рекламою (ч.8 ст. 8).

У частині 6 ст. 9 Закону України “Про рекламу” зазначено, що вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

Аналогічні положення викладені і в Типових правилах розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 р. № 2067.

«Варто пам’ятати, що інформація може бути визнана рекламою тоді, коли вона вказує на конкретну, індивідуально визначену особу, або на конкретний, індивідуально визначений товар, із зазначенням найменування, якісних показників, країну походження, виробника тощо», – зазначає юрист Адвокатського бюро «Ципін і партнери» Аліна Сколота.

З іншої сторони , треба обов’язково врахувати вимоги Закону України “Про захист прав споживачів” (ч.3, ст. 17), який, у свою чергу, вимагає від продавця (виконавця) надати споживачеві достовірну і доступну інформацію про найменування, належність та режим роботи свого підприємства.

Але будьте уважні, адже якщо вивіска містить заклики до придбання товарів (послуг), або назва та профіль діяльності вашого підприємства не співпадають з зареєстрованими – вона є рекламою!

Тож, якщо ви переконані, що ваша вивіска відповідає нормам Закону України “Про рекламу” – починайте відстоювати свою правоту.

Головне – діяти рішуче і на випередження. Не варто втрачати час, потрібно звертатися до суду, аби отримати рішення про зупинення виконання попередження до вирішення справи по суті. Обов’язково зверніть увагу на термін виконання, який вказаний у попередженні. Якщо він надто короткий (2-4 дні), пишіть заяву з проханням про подовження цього терміну до органу, який виніс вам попередження.

Обов’язково ознайомтеся із розглядами подібних справ у судах – повірте, їх чимало. Позитивні приклади не тільки додають впевненості, а й можуть вплинути на рішення суду при розгляді вашої справи.

Та, отримавши позитивне рішення суду по вашій справі, – будьте готові до нового візиту чиновників. Наявність вивіски підпадає під регуляцію іншого закону – Закону України ” Про регулювання містобудівної діяльності” (п.1, ст.28). Зокрема, в п.1 ст. 28 Закону вказано, що рекламні та інформаційні стенди, дошки та вивіски належать до малих архітектурних форм, правила розташування яких визначає орган самоврядування відповідної територіальної громади. Зокрема, в Києві – це Київська міська державна адміністрація.

Порядок розміщення  вивісок у місті Києві (рішення Київської міської ради від 20 квітня 2017 року N 224/2446)) встановлює нові критерії вивіски (зокрема – кількість та розмір, на відміну від Закону України “Про рекламу”), вимоги до її оформлення та наявність паспорту на розміщення.

Що змінилося в оформленні

Тепер для визначення середньодобового заробітку враховують зарплатню за останні 12 місяців. Раніше цей період був удвічі коротший.

Визначили й 4 причини для лікарняного — відпустка за свій рахунок, відпустка у зв’язку з вагітністю та народженням дитини, хвороба, відпустка по догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку.

При цьому термін відсутності по кожній з цих причин не входить у розрахунковий період. А платити за непрацездатність треба за єдиним розрахунком середньодобової заробітної платні для всіх причин.

Увели також стандартні правила, за якими розраховується оплата за період хвороби незалежно від того, на скільки днів видано листок непрацездатності.

Середньодобову зарплатню власникам бізнесу треба вираховувати як загальний заробіток за минулий рік, розділений на кількість відпрацьованих днів.

Читайте також: Чи можна звільнити працівника, який довго хворіє?

Як розрахувати виплати

Перші п’ять днів лікарняного оплачує роботодавець, а решту — соціальний фонд за такою схемою:

• якщо страховий стаж працівника менше 3-х років, то сплатять 50% середньої зарплати
• від 3 до 5 років — 60%
• від 5 до 8 — 70%
• понад 8 років — 100% середньої зарплатні

Пільговикам і тим, хто в декреті, треба платити всю суму в 100% обсязі, незалежно від страхового стажу цих працівників.

Розрахунковий період, за який нараховуються середній заробіток, — 12 місяців трудових відносин робітника й роботодавця на останньому місці основної роботи. Але до місяця, в якому стався страховий випадок (відкриття листка непрацездатності).

Адвокат Тетяна Журавель

«Якщо працівник пропрацював менше року, то відповідно до пункту 26 Постанови №1266, розрахунковий період визначається за фактично відпрацьовані календарні місяці (з першого до першого числа)», — зазначає адвокат АБ «Ципін і партнери» Тетяна Журавель.

Якщо ж на момент настання страхового випадку застрахований працівник працює за сумісництвом, обчислення середню заробітну платню здійснює страхувальник окремо і за основним місцем роботи, і за сумісництвом.

Розрахунковий період у такому разі визначають за кожним місцем роботи окремо.

Як оформити листок непрацездатності

З 01.10.2021  змінився порядок видачі лікарняних листків. Тепер вони ведуться лише в електронній формі.

Особі необхідно звернутись до лікаря, який створює медичний висновок. На підставі цього медичного висновку (медичних висновків) про тимчасову непрацездатність в Електронному реєстрі листків непрацездатності формуватиметься листок непрацездатності у разі ідентифікації пацієнта як застрахованої особи в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Сформований листок непрацездатності у день створення стає доступним для перегляду в кабінетах страхувальника та застрахованої особи на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України.

Листок непрацездатності, що формується у Електронному реєстрі листків непрацездатності, є такою ж підставою для звільнення від роботи, оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідно до законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, як і його паперова версія.

Якщо є порушення в оформленні

Якщо роботодавець порушив порядок використання страхових коштів, він має відшкодувати Фонду неправомірно витрачену суму повністю та/або вартість наданих соцпослуг. До того ж сплатити штраф у розмірі 50% такої суми.

За несвоєчасне повернення або повернення не в повному обсязі страхових коштів на страхувальників та інших отримувачів коштів Фонду накладається штраф у розмірі 10% несвоєчасно повернутих або повернених не повністю страхових коштів.

«Одночасно на суми несвоєчасно повернених або повернених неповністю страхових коштів і штрафних санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка, розрахована за кожен день прострочення платежу», — пояснює Тетяна Журавель.

Читайте також: Як звільнити працівника у зв’язку зі скороченням штату

Якщо ви є автором твору (літературного, музичного, аудіовізуального, фотографічного, образотворчого тощо), важливо засвідчити своє авторство та захистити майнові та немайнові права на цей твір. Для цього відомості про твір вносяться до Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір.

адвокат АБ “Ципін і партнери” Марина Суткович

«Теоретично авторські права виникають на момент створення літературного, музичного чи художнього твору і вони не потребують обов`язкової реєстрації, – зазначає адвокат АБ «Ципін і партнери» Марина Суткович. – Для убезпечення своїх прав варто лише надати творові предметного вираження на папері або цифровому носії, адже ідеї, думки та теорії не можуть отримати захисту. Тобто за наявності належних доказів авторства, реєструвати це право не обов’язково. Однак, при виникненні спору, автор спростить для себе процедуру доказування, адже зможе надати суду свідоцтво».

Читайте також: Підписання договору: на що звернути увагу

Як подати заяву на реєстрацію авторського права

Реєструє авторські права ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент). Зареєструвати їх на себе може фізична особа, юридична особа або фізична особа-підприємець. Звернутися за послугою можна особисто або через представника. Заяву про реєстрацію авторського права на твір та зразок заповнення можна знайти на сайті Украпатенту за посиланням https://ukrpatent.org/uk/articles/copyright-forms

Разом із заявою до Укрпатенту має надійти документ про сплату зборів. Потрібно оплатити збір за підготовку до держреєстрації авторського права та за оформлення та видачу свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір. Для фізичних осіб розмір цих зборів становить 255 та 8,5 гривень відповідно.

Сплата зборів здійснюється за такими реквізитами:

Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22011900

Код отримувача: 37993783

Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП)

Рахунок отримувача (IBAN): UA678999980313090025000026007

Призначення платежу: *;101; 22011900; ЄДРПОУ для юридичних осіб/ІПН для фізичних осіб; збір за держреєстрацію (Прізвище, ім’я, по-батькові автора)/збір за свідоцтво (Прізвище ім’я, по-батькові автора)

Документи, які необхідно надати для реєстрації твору:

• Заява на реєстрацію авторського права на твір
• Примірник твору у встановленій матеріальній формі
• Документ, що свідчить про факт і дату оприлюднення твору (якщо твір оприлюднено)
• Документ про сплату збору за підготовку до реєстрації та документ про сплату державного мита за видачу свідоцтва про реєстрацію або копія документів, що підтверджують право на звільнення від сплати збору та державного мита
• Довіреність, оформлена в установленому порядку, якщо заявка від імені автора або його спадкоємця подається довіреною особою, або копія довіреності, засвідчена відповідно до законодавства
• Документ, що засвідчує перехід у спадщину майнового права автора (якщо заявка подається спадкоємцем автора)
• Настанова щодо використання бази даних і опис структури бази даних (для реєстрації авторського права на базу даних)
• Настанова щодо використання програми (для реєстрації авторського права на комп’ютерну програму)
• Анотація, яка повинна містити назву твору, його місцезнаходження (адресу), архітектурні характеристики і параметри, час і місце створення (для реєстрації авторського права на твори архітектури, містобудування, садово-паркового та монументального мистецтва)

Що можна зареєструвати як твір?

Об’єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:

• літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);
• виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
• комп’ютерні програми;
• бази даних;
• музичні твори з текстом і без тексту;
• драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;
• аудіовізуальні твори;
• твори образотворчого мистецтва;
• твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;
• фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;
• твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо;
• ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;
• сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;
• похідні твори;
• збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;
• тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;
• інші твори.

Що не може бути об’єктом авторського права:

• повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;
• твори народної творчості (фольклор);
• видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
• державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;
• грошові знаки;
• розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).

Читайте також: Як підготувати позов до суду?

«Основною особливістю договору позички є його безоплатність, – розповідає юрист Адвокатського бюро «Ципін і партнери» Аліна Сколота. – Це значить, що фізична чи юридична особа за таким договором може взяти в безоплатне користування як рухоме, так і нерухоме майно».

Що таке договір позички і що в нього спільного з орендою

Договір позички – домовленість двох сторін, за якою одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Договір позички вважається укладеним з моменту передання майна у тимчасове користування (реальний договір), або коли майно буде передане у тимчасове користування після укладення договору (консенсуальний договір).

Позикодавець може розірвати договір позички достроково з будь-яких підстав. Зокрема, якщо передана у позичку річ раптом стала потрібна самому позичкодавцю.

Користувач також може розірвати договір позички достроково за будь-яких причин. При цьому він має попередити позичкодавця за 7 днів лише тоді, коли річ потребує особливих умов догляду або зберігання.

Укладаючи договір позички, зверніть увагу на заборону, установлену ч. 2 ст. 829 ЦК України: юридична особа-позичкодавець не може передавати в безплатне користування належне їй майно своєму засновникові, учасникові, керівникові або члену органу управління або контролю.

Головна відмінність договору позички від договору оренди в тому, що користування майном (річчю) здійснюється на безплатній основі. На це слід прямо вказати в договорі (ч. 2 ст. 827 ЦК України). А от оренда завжди платна, оскільки в договорі оренди обов’язково вказується ціна (розмір платежів).

Що можна передавати у позичку

Предметом договору позички може бути будь-яка індивідуальна річ, яка не споживається. Як правило, у позичку передаються речі, що не призначені для комерційного використання. До них належать речі побутового призначення, будівлі, інші капітальні споруди (їх окремі частини), транспортні засоби. За договором позички позичкодавець може передавати користувачеві не одну річ, а декілька, в тому числі різного призначення, хоча конкретною нормою закону таке положення не закріплено. Важливо, щоб річ (майно), яка є предметом договору позички, можна було ідентифікувати, оскільки користувач через певний строк зобов’язаний повернути її в такому самому стані, у якому річ була на момент її передання.

Чого не можна передавати у позичку

Гроші та речі з родовими ознаками (пальне, борошно, цукор тощо) можна позичити, але не взяти у позичку. Не можуть також бути предметом позички речі, обмежені у цивільному обігу (зброя, арештоване майно або застава).

Розпорядження державним та комунальним майном шляхом безоплатного надання у користування також є обмеженим.

 Форма договору позички

Усна форма договору допускається між фізичними особами щодо речей побутового призначення. Але через складність та вартість сучасної побутової техніки письмова форма тут не буде зайвою. На підтвердження укладання договору можна оформити розписку користувача з описом предмета позички і терміну користування.

Договір позички за участю юридичної особи укладається в простій письмовій формі (ч. 2 ст. 828 ЦК України).

Нотаріальному посвідченню підлягає договір позички:

будівлі/капітальної споруди, укладений на три та більше роки (ст. 793, ч. 3 ст. 828 ЦК України);

транспортного засобу, крім наземного самохідного, якщо хоча б однією з його сторін є фізична особа (ч. 4 ст. 828 ЦК України).

«У випадку недотримання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договір уважається нікчемним (ст. 220 ЦК України)», – пояснює юрист.

Умови договору позички

Закон не встановлює обов’язкових умов договору позички, тому їх визначають з огляду на загальні положення Цивільного кодексу.

Найголовніше, що має бути зазначено в договорі позички, — її безоплатність, оскільки закон передбачає пряму домовленість про це.

Якщо сторони цього не зазначать, прийдеться доводити, що між ними існували виключно некорисні відносини щодо ціни/розрахунків.

У договорі позички треба зазначити предмет — річ, про користування якою домовляються сторони (адреса приміщення, марка й номер транспортного засобу, технічні характеристики іншої речі).

Строк позички також бажано прописати в договорі. Якщо він не встановлений, його визначають відповідно до мети користування річчю.

Але іноді річ позичається для споживчих цілей (як то користування автомобілем), а не для разових потреб (ремонт). Тому термін користування неможливо обґрунтувати метою. У такому випадку договір буде вважатися укладеним на невизначений строк за аналогією до орендних відносин.

Права та обов’язки сторін, а також санкції за порушення умов договору будуть завжди доречними з метою уникнення непорозумінь у майбутньому.

Позичка між громадянами

Найбільш природною є позичка у відносинах між громадянами, накшталт взаємодопомоги. За позичкою можна взяти в користування квартиру або транспортний засіб від добрих людей, які не вимагають плати. Відшкодування користувачем експлуатаційних витрат (комунальних платежів), поряд із безоплатністю користування власне нерухомістю або іншою річчю, є цілком нормальним явищем.

Але, на відміну від безоплатного найму, стабільність тривалого користування за договором позички не гарантується. Адже позичкодавець має ширші права на дострокове розірвання договору, ніж звичайний наймодавець.

Жодних податкових наслідків позичка між фізичними особами не несе.

Якщо позичкодавцем є ФОП або юридична особа

Зовсім інша ситуація, коли в безоплатне користування громадянину – платнику податків (працівнику або сторонній особі) річ передається безоплатно від підприємця або юридичної особи – податкових агентів.

У такому випадку вартість безоплатного користування майном, що завжди має ринкову ціну, вважається додатковим благом користувача та в загальному порядку, згідно з податковим законодавством, підлягає оподаткуванню ПДФО, лише за деякими винятками.

Позичка і єдиний податок

Згідно з пп. 14.1.203 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України продаж результатів робіт (послуг) – це будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об’єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг).

Тобто з метою оподаткування для платника податку – користувача операція з отримання майна у безоплатне користування за договором позички розглядається як безоплатне отримання послуг. При цьому слід враховувати положення п. 4 ст. 632 ЦК України, відповідно до якого якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Пунктом 292.1 ст. 292 ПК України визначено, що доходом фізичної особи – підприємця платника єдиного податку є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 ПК України. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності

До суми доходу платника єдиного податку включається вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг). Безоплатно отриманими вважаються товари (роботи, послуги), надані платнику єдиного податку згідно з письмовими договорами дарування та іншими письмовими договорами, укладеними згідно із законодавством, за якими не передбачено грошової або іншої компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг) чи їх повернення, а також товари, передані платнику єдиного податку на відповідальне зберігання і використані таким платником єдиного податку (п. 292.3 ст. 292 ПК України).

З огляду на зазначене, при отриманні майна у безоплатне користування за договором позички до суми доходу фізичної особи – підприємця платника єдиного податку включається вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду послуг з урахуванням звичайних цін.