Посты автора zexler

Щодня росія завдає руйнувань українському бізнесу. Дехто опускає руки і мириться з утратою, однак найзавзятіші ведуть боротьбу і прагнуть повернути своє.

Про те, які є шляхи та нюанси повернення втраченого, а також що необхідно робити вже зараз, ділиться адвокат нашого бюро Марина Суткович.

Механізмами повернення коштів можуть бути:

• звернення до українського суду з позовом про стягнення збитків з рф;
• виконання рішення українського суду в іноземній юрисдикції;
• подання позовів до рф в іноземних судах;
• звернення до ЄСПЛ;
• переуступка права вимоги за рішенням українського суду міжнародним фінансовим організаціям;
• звернення до спеціально створеної національної, міждержавної або міжнародної комісії.

Складністю на шляху до своєї мети може бути «юрисдикційний імунітет» держави-агресора та небажання рф виконувати рішення судів за відсутності способів примусу її до цього.

Найбільш ефективним шляхом видається відшкодування шкоди через спеціально створену національну, міждержавну або міжнародну комісію, питання створення якої перебуває на етапі обговорення.

Реалії

Наразі механізм стягнення шкоди, завданої збройною агресією росії, є розмитим та знаходиться на стадії законодавчого врегулювання. Є законопроект про створення державного органу, який буде розглядати заяви про відшкодування за рахунок майна агресора. Адже вже насьогодні багато російських активів в Україні та закордоном арештовано.

Про те, що потрібно зробити вже зараз?

Важко спрогнозувати, коли з’явиться та запрацює компенсаційний механізм. Проте, передбачливі підприємці завчасно готуються скористатись цим, а тому одразу фіксують руйнування та пошкодження майна і звертаються до національних судів з позовами про стягнення збитків з рф.

Якщо одразу не зафіксувати руйнування, то через пару років це буде зробити неможливо: місце завдання шкоди може бути розібране, відремонтоване або іншим чином зміниться, через що експерти не зможуть оцінити шкоду.

Національні суди вже прямо зараз виносять рішення на користь українського бізнесу. Саме такі рішення є важливою зброєю в подальшій боротьбі для повернення втраченого.

Важливо! Рішення суду – підтверджене право на компенсацію

Ми радимо українському бізнесу зафіксувати збитки та довести їх в суді вже зараз, для того щоб мати судове рішення та податись на відшкодування відразу, як тільки-но буде впроваджений відповідний механізм.

Для цього команда наших адвокатів здійснює:

• консультування щодо можливих шляхів відшкодування збитків, завданих бізнесу агресією рф;
• супровід фіксації знищення чи пошкодження майна;
• зібрання ґрунтовної доказової бази, проведення оцінки збитків та необхідних експертиз;
• кваліфікований супровід справ в національних судах та інших ефективних інституціях.

Зв‘яжітся з адвокатом за телефоном: +380 (67) 343 04 14

Придбали дизельний чи бензиновий генератор? А чи розібрались ви з юридичними питаннями його експлуатації? А їх як виявилось чимало: сплата екологічного податку, отримання дозволу на викиди та експлуатацію механізмів підвищеної небезпеки. Звучить важкувато, але з цим вам вже готова допомогти юрист Адвокатського Бюро «Ципін і партнери» Катерина Давидюк, надавши відповіді на ці питання.  

Чи потрібно сплачувати екологічний податок?
Генератори працюють на дизелі чи бензині, а отже при його роботі здійснюються викиди забруднюючих речовин в атмосферу. Однак, чи говорить це про те, що всім необхідно сплачувати екологічний податок?

Враховуючи положення п. 240.7. Податкового кодексу України, то сплачувати екологічний податок потрібно лише, якщо обсяг викидів двоокису вуглецю (СО2) становить більше 500 тон на рік.

Об’єктивно переносні генератори не будуть здійснювати викиди в таких об’ємах. Адже для цього необхідно спалити приблизно 155-200 тон бензину чи дизелю на рік.  

До прикладу генератор, який витрачає 5 літрів бензину на годину, за умови безперервної роботи, спалить лише близько 16 тон бензину в рік.

Окрім того, відповідно до вимог п. 240.1. Податкового кодексу України сплачувати екологічний податок повинні суб’єкти господарювання, під час провадження діяльності яких здійснюються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

Звертаємо увагу, що в кодексі мова йде про здійснення викидів забруднюючих речовин саме стаціонарними джерелами забруднення! А Податковий кодекс України визначає стаціонарні джерела забруднення як підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти.

Як правило використовуються невеликі «переносні» генератори. Проте, вони все ж таки встановлюються на одному місці на довгий період часу та при спаленні пального здійснюють викиди шкідливих речовин в атмосферу. Тому у більшості випадків податкова відносить такі генератори до стаціонарних джерел забруднення (роз’яснення ГУ ДПС у Дніпропетровській області 117.06 ЗІР). Час покаже, що на це скажуть суди і чи не визнають вони таке тлумачення невірним.

Однак, головним залишається вимога щодо об’ємів викидів в атмосферу, які мають бути не більшими за 500 тон на рік. Тому, якщо ваш генератор не переходить цю межу, податок сплачувати не потрібно.

 А що з дозволом на викиди?
Стаття 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» встановлює, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу на викиди, виданого суб’єкту господарювання:

об’єкт якого належить до другої або третьої групи;
об’єкт якого належить до першої групи;
об’єкт якого знаходиться на території зони відчуження, зони безумовного (обов’язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
До першої групи належать об’єкти, які взяті на державний облік і мають виробництва або технологічне устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування. До другої групи належать об’єкти, які взяті на державний облік і не мають виробництв або технологічного устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування. До третьої групи належать об’єкти, які не належать до першої і другої груп.

Як бачимо до першої та другої групи відносяться об’єкти, які взяти на державний облік  як об’єкти, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров’я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря.

Узяття ж об’єктів на державний облік здійснюється за критерієм:

об’єктів – якщо в їх викидах присутня хоча б одна забруднююча речовина (або група речовин), потенційний викид якої рівний або перевищує величину, зазначену в Переліку забруднюючих речовин та порогових значень потенційних викидів, за якими здійснюється державний облік;
видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, за умови, що обсяг потенційних викидів рівний або перевищує порогові значення за окремою речовиною або групою речовин (Інструкція про порядок та критерії взяття на державний облік об’єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров’я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, затверджена наказом Міністерством екології та природних ресурсів України від 10.05.2002 № 177).
Тобто, для першої-другої груп ключовим є фактор обсягів викидів, які здійснює стаціонарне джерело. Третя ж група включає в себе всі інші об’єкти.

Отже, в принципі законодавство визначає, що суб’єкти господарювання, які володіють СТАЦІОНАРНИМИ джерелами, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, повинні отримувати дозвіл на викиди.

ОДНАК!

В період дії воєнного стану на території України, враховуючи положення до постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 р. № 314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану», суб’єкти господарювання, які користуються генераторами можуть лише подати декларацію про провадження видів господарської діяльності і не отримувати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Однак, не пізніше трьох місяців після припинення чи скасування воєнного стану все одно доведеться отримувати дозвіл на викиди, якщо виникне необхідність у користуванні генератором і надалі.

Декларація про провадження видів господарської діяльності є безкоштовною та подається через Дію, ЦНАП чи до облдержадміністрації або Київської міської державної адміністрації.

Щодо поглядів судів на предмет того чи потрібно отримувати дозвіл на викиди для дизельного-бензинового генератора, то, нажаль, практика ще ненапрацьована.

Проте, Харківський окружний адміністративний суд у постанові від 18.03.2014 по справі № 820/14007/13-а прийшов до такого висновку, що:

«Відповідачем не надано доказів того, що з дизельного двигуна здійснюються будь-які викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин або сумішей таких речовин, а також не доведено віднесення дизельного двигуна чи дизельного генератора до об’єктів, що становлять реальну загрозу виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Тому, у суду немає підстав вважати, що дизельний двигун чи дизельний генератор є джерелом викиду в розумінні Закону України “Про охорону атмосферного повітря”. У зв’язку з цим, з урахуванням відмови відповідача від вимог до позивача щодо виконання цього пункту припису, суд приходить до висновку, що у позивача відсутній обов’язок отримувати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від дизельного генератора, а тому пункт 7 оскаржуваного припису підлягає скасуванню».

Також, нагадуємо, що за відсутність дозволу передбачена така відповідальність:

штраф на посадових осіб від 85 до 136 грн (ст. 78 КУпАП);
відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю (ст. 34 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»).
Однак, у зв’язку з складною ситуацією в країні законодавці пішли на зустріч громадянам і вирішили спростити використання генераторів. 15 грудня 2022 року Верховною Радою України прийнятий законопроект № 8196 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо сприяння відновленню енергетичної інфраструктури України», який наразі переданий Президенту України на підписання.

Цей законопроект змінює правила, описані вище.

На період воєнного стану та 30 днів після його скасування або припинення генератор не буде вважатись стаціонарним джерелом забруднення, що знімає питання сплати екологічного податку. Також не потрібно буде отримувати дозвіл на викиди чи подавати декларацію замість дозволу в період воєнного стану та шести місяців після його скасування чи припинення.

ЗВЕРТАЄМО УВАГУ, що відповідно до положень цього законопроекту, після припинення чи скасування воєнного стану на території України, вказані правила діяти не будуть. Необхідно буде отримувати всі дозвільні документи, про які йшла мова на початку статті.

Чи потрібен дозвіл на експлуатацію механізмів підвищеної небезпеки?
Відповідь на питання чи потрібно при користуванні генератором отримувати дозвіл на експлуатацію механізмів підвищеної небезпеки, чи ні, є короткою.

Відповідно до Переліку машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2021 р. № 77, отримувати такий дозвіл потрібно лише, якщо генератор має напругу понад 1000 В.

У зв’язку з руйнуванням енергетичної інфраструктури внаслідок російських ракетних ударів електропостачання стало нестабільним, що робить неможливим роботу бізнесу, яка так необхідна для підтримання української економіки у час війни. Українці масово купують генератори, для того щоб бути автономними від центрального електропостачання.  Контролюючі органи вже почали лякати штрафами за неотримання ліцензії на зберігання палива, дозволу на викиди шкідливих речовин у атмосферу, дозволу на експлуатацію устаткування підвищеної небезпеки і т.п.

Адвокат Марина Суткович проаналізувала законодавство і готова дати правову відповідь щодо питання зберігання палива.

Зберігання палива: що каже закон?

Стаття 15 Закону України №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі за текстом – Закон) встановлює:

Оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб’єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.

Суб’єкти господарювання отримують ліцензії на зберігання пального на кожне місце зберігання. Річну плату за ліцензію на право зберігання пального встановлено у розмірі 780 гривень.

Згідно зі ст. 17 Закону за зберігання пального без наявності ліцензії до суб’єктів застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 500 000 гривень, що неабияк б’є по гаманцю.

Чи є винятки?

Відповідно до ст. 15 Закону ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

• підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
• підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
• суб’єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
• суб’єктами господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів.

Останній пункт є доволі дискусійним. Серед юристів існує думка, що у ньому мались на увазі суб’єкти господарювання, для яких такий вид діяльності передбачений у КВЕДах.

Частиною 37 ст.15 Закону України №481/95-ВР визначено перелік документів, необхідних для отримання ліцензії:

Суб’єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки для отримання ліцензії подають заяву, у якій зазначають:

• про використання пального для потреб власного споживання чи переробки;
• загальну місткість резервуарів та ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження.

Ці положення наштовхують на висновок, що тут йдеться про стаціонарні цистерни/ємності. Натомість для власних потреб зазвичай використовуються малолітражні каністри. В такому разі місткість резервуарів може постійно змінюватись, як і їх кількість.

Тож таке законодавче регулювання не можна назвати однозначним, а тягар, який покладається на суб’єктів є невиправданим.

Ще 15 серпня 2019 року Державною фіскальною службою України було надано індивідуальну податкову консультацію №3814/6/99-99-12-02-02-15/ІПК, у якій зазначено, що у розумінні Закону №481/95-ВР суб`єкту господарювання необхідно отримувати ліцензію лише для здійснення зберігання пального у стаціонарних цистернах/ємностях.

Пропри таке роз’яснення, в грудні 2022 року регіональні ДПС на своїх офіційних сторінках стали нагадувати підприємцям про необхідність отримання ліцензії та погрожувати штрафами.

Законодавчі колізії та судова практика

Податковий кодекс називає місце зберігання пального «акцизним складом».

Відповідно до п.14.1.6 Податкового кодексу України не є акцизним складом (тобто місцем зберігання пального) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів ( = 200 000 л).

Тобто, Податковий кодекс України встановлює, що отримувати ліцензію на зберігання пального не потрібно якщо загальна місткість ємностей для зберігання пального не більша за 200 кубічних метрів.

Як бачимо існує колізія між нормами Закону та Податкового кодексу України.

В травні 2022 року Верховний Суд розглянув справу за позовом селянського фермерського господарства до ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 500000,00 грн за зберігання палива без ліцензії (справа № 540/4291/20).

Позивач обґрунтовував позов тим, що він придбав дизельне паливо у кількості 31 960,00 л. виключно для потреб власного споживання – для здійснення діяльності з вирощування сільськогосподарських культур на орендованих земельних ділянках. Придбане пальне було розміщено в орендовані паливозаправники та пересувні автоцистерни.

Верховний Суд вказав, що системний аналіз наведених норм ПК України та Закону №481/95-ВР у їх взаємозв`язку дають підстави для формулювання такого правового висновку:

«Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці».

Підсумки

Таким чином, у законодавстві України міститься колізія між нормами Закону №481/95-ВР та Податкового кодексу України.

Оскільки Закон не дає чіткого визначення поняття «місце зберігання», то автору статті видається правильним керуватись нормами Податкового кодексу, а відтак – суб’єкт господарювання може зберігати пальне без ліцензії для власних потреб об’ємом, що не перевищує 200 кубічних метрів. Це підтверджується також останньою практикою Верховного Суду. У разі накладення незаконного штрафу за зберігання пального адвокат допоможе вам його оскаржити.

Законодавці, в свою чергу, пообіцяли якнайшвидше усунути усі колізії та внести відповідні зміни до законодавства.

24 лютого 2022 року через початок військового вторгнення російської федерації на територію України був введений воєнний стан. Для ефективного документування злочинів в умовах воєнного стану Верховною Радою України прийняті чисельні зміни до законів, які суттєво розширюють повноваження слідчого, прокурора. Зважаючи на системність зловживань правоохоронців у довоєнні часи, деякі нововведення викликають справедливі побоювання: чи не відбудуться спрощення та покращення для правоохоронців за рахунок прав громадян?

З 1 травня 2022 року правоохоронцям дозволили проведення слідчих дій у нічний час (з 22 до 6 години), що раніше не допускалося. Тобто відтепер, на період воєнного стану, слідчі вправі проводити допити, огляди та обшуки в будь-який час доби. До того ж надано можливість не залучати понятих під час обшуку житла чи особи. У такому випадку вимагається обов’язкове здійснення безперервного відеозапису слідчої дії. Насправді законодавець легалізував вже існуючу практику: правоохоронці й раніше проводили слідчі дії, коли заманеться, на що судді часто-густо закривали очі.

Однак з’явились і більш серйозні підстави для «вільностей» правоохоронців. Тепер вони отримали право затримувати осіб без рішення суду чи керівника прокуратури. До того ж суттєво збільшився строк затримання: згідно нововведень затриману особу можуть протримати в органах до 9 діб (216 годин). Питання, чи варто було давати правоохоронцям таке право по всіх категоріях злочинів, залишається риторичним. Протягом зазначеного часу затриманого мають доставити до суду чи керівника органу прокуратури для розгляду клопотання про обрання стосовно нього запобіжного заходу або ж звільнити. Також слід зауважити, що цей строк не є безумовним, оскільки іншою нормою зобов’язано слідчого, прокурора упродовж 3 діб (72 годин) з моменту затримання вручити особі письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Якщо цього зроблено не буде, затриманого мають негайно відпустити на волю.

Також законодавець передбачив можливість автоматичного продовження діючого строку тримання особи під вартою. Таке може траплятися у разі, якщо строк дії ухвали суду про тримання під вартою закінчується, а суд не може розглянути питання про продовження строку тримання під вартою в установленому порядку. За таких умов строк тримання під вартою продовжується до відновлення можливості розглянути це питання судом, але не більше ніж на два місяці. Ця норма зрозуміла, але перелік обставин, за яких суд «не зміг» провести розгляд, не конкретизовано, тож зловживань не уникнути.

Цікавими з точки зору доказової сили є законодавчі зміни, згідно яких показання, отримані під час допиту підозрюваного, свідка чи потерпілого, можуть бути використані як докази в суді. Для цього хід і результати допиту повинні бути обов’язково зафіксовані на відео. Додатковою умовою під час допиту підозрюваного є участь захисника (адвоката). Чи допоможе це запобігти поверненню практики вибивання «явок з повинною»? Свого часу скасування доказової спроможності попередніх допитів стало суттєвим досягненням демократичного суспільства: «самовикривання» підозрюваних значно поменшало, а застосування правоохоронцями насильства стало «неефективним», тож поодиноким. Поновлення цієї норми навряд чи підвищить ефективність судочинства, але реально підвищить вірогідність повернення шантажу і тортур з боку правоохоронців, особливо в умовах загального зростання рівня агресії у суспільстві.

Сталися також зміни, що стосуються строків продовження чи зупинення кримінального провадження, оскарження рішень слідчих, прокурорів та суду. На час воєнного стану слідчим дозволено зупиняти строк досудового розслідування у кримінальному провадженні до моменту зникнення обставин, через які строк зупинявся. Також надано можливість не пізніше ніж через 15 днів після скасування воєнного стану поновити строки апеляційного і касаційного оскарження, а також оскаржити рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора.

Ситуація зрозуміла, суддів і адвокатів чекає багато роботи у мирний час.

Дещо обнадійлива новина для власників майна, арештованого в рамках кримінальних проваджень, яке було втрачене через обставини, що виникли в умовах воєнного стану. Зобов’язання з відшкодування майна взяла на себе держава – за рахунок державного бюджету.

Зрозуміло, що в надзвичайних умовах мають діяти надзвичайні правила, аби держава могла зберегти керованість, а державний апарат мав змогу ефективно виконувати свої функції. Тож у цілому нововведення є на користь правоохоронців, чиї зловживання, скоріш за все, доведеться оскаржувати після нашої перемоги.