«Основною особливістю договору позички є його безоплатність, – розповідає юрист Адвокатського бюро «Ципін і партнери» Аліна Сколота. – Це значить, що фізична чи юридична особа за таким договором може взяти в безоплатне користування як рухоме, так і нерухоме майно».

Що таке договір позички і що в нього спільного з орендою

Договір позички – домовленість двох сторін, за якою одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Договір позички вважається укладеним з моменту передання майна у тимчасове користування (реальний договір), або коли майно буде передане у тимчасове користування після укладення договору (консенсуальний договір).

Позикодавець може розірвати договір позички достроково з будь-яких підстав. Зокрема, якщо передана у позичку річ раптом стала потрібна самому позичкодавцю.

Користувач також може розірвати договір позички достроково за будь-яких причин. При цьому він має попередити позичкодавця за 7 днів лише тоді, коли річ потребує особливих умов догляду або зберігання.

Укладаючи договір позички, зверніть увагу на заборону, установлену ч. 2 ст. 829 ЦК України: юридична особа-позичкодавець не може передавати в безплатне користування належне їй майно своєму засновникові, учасникові, керівникові або члену органу управління або контролю.

Головна відмінність договору позички від договору оренди в тому, що користування майном (річчю) здійснюється на безплатній основі. На це слід прямо вказати в договорі (ч. 2 ст. 827 ЦК України). А от оренда завжди платна, оскільки в договорі оренди обов’язково вказується ціна (розмір платежів).

Що можна передавати у позичку

Предметом договору позички може бути будь-яка індивідуальна річ, яка не споживається. Як правило, у позичку передаються речі, що не призначені для комерційного використання. До них належать речі побутового призначення, будівлі, інші капітальні споруди (їх окремі частини), транспортні засоби. За договором позички позичкодавець може передавати користувачеві не одну річ, а декілька, в тому числі різного призначення, хоча конкретною нормою закону таке положення не закріплено. Важливо, щоб річ (майно), яка є предметом договору позички, можна було ідентифікувати, оскільки користувач через певний строк зобов’язаний повернути її в такому самому стані, у якому річ була на момент її передання.

Чого не можна передавати у позичку

Гроші та речі з родовими ознаками (пальне, борошно, цукор тощо) можна позичити, але не взяти у позичку. Не можуть також бути предметом позички речі, обмежені у цивільному обігу (зброя, арештоване майно або застава).

Розпорядження державним та комунальним майном шляхом безоплатного надання у користування також є обмеженим.

 Форма договору позички

Усна форма договору допускається між фізичними особами щодо речей побутового призначення. Але через складність та вартість сучасної побутової техніки письмова форма тут не буде зайвою. На підтвердження укладання договору можна оформити розписку користувача з описом предмета позички і терміну користування.

Договір позички за участю юридичної особи укладається в простій письмовій формі (ч. 2 ст. 828 ЦК України).

Нотаріальному посвідченню підлягає договір позички:

будівлі/капітальної споруди, укладений на три та більше роки (ст. 793, ч. 3 ст. 828 ЦК України);

транспортного засобу, крім наземного самохідного, якщо хоча б однією з його сторін є фізична особа (ч. 4 ст. 828 ЦК України).

«У випадку недотримання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договір уважається нікчемним (ст. 220 ЦК України)», – пояснює юрист.

Умови договору позички

Закон не встановлює обов’язкових умов договору позички, тому їх визначають з огляду на загальні положення Цивільного кодексу.

Найголовніше, що має бути зазначено в договорі позички, — її безоплатність, оскільки закон передбачає пряму домовленість про це.

Якщо сторони цього не зазначать, прийдеться доводити, що між ними існували виключно некорисні відносини щодо ціни/розрахунків.

У договорі позички треба зазначити предмет — річ, про користування якою домовляються сторони (адреса приміщення, марка й номер транспортного засобу, технічні характеристики іншої речі).

Строк позички також бажано прописати в договорі. Якщо він не встановлений, його визначають відповідно до мети користування річчю.

Але іноді річ позичається для споживчих цілей (як то користування автомобілем), а не для разових потреб (ремонт). Тому термін користування неможливо обґрунтувати метою. У такому випадку договір буде вважатися укладеним на невизначений строк за аналогією до орендних відносин.

Права та обов’язки сторін, а також санкції за порушення умов договору будуть завжди доречними з метою уникнення непорозумінь у майбутньому.

Позичка між громадянами

Найбільш природною є позичка у відносинах між громадянами, накшталт взаємодопомоги. За позичкою можна взяти в користування квартиру або транспортний засіб від добрих людей, які не вимагають плати. Відшкодування користувачем експлуатаційних витрат (комунальних платежів), поряд із безоплатністю користування власне нерухомістю або іншою річчю, є цілком нормальним явищем.

Але, на відміну від безоплатного найму, стабільність тривалого користування за договором позички не гарантується. Адже позичкодавець має ширші права на дострокове розірвання договору, ніж звичайний наймодавець.

Жодних податкових наслідків позичка між фізичними особами не несе.

Якщо позичкодавцем є ФОП або юридична особа

Зовсім інша ситуація, коли в безоплатне користування громадянину – платнику податків (працівнику або сторонній особі) річ передається безоплатно від підприємця або юридичної особи – податкових агентів.

У такому випадку вартість безоплатного користування майном, що завжди має ринкову ціну, вважається додатковим благом користувача та в загальному порядку, згідно з податковим законодавством, підлягає оподаткуванню ПДФО, лише за деякими винятками.

Позичка і єдиний податок

Згідно з пп. 14.1.203 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України продаж результатів робіт (послуг) – це будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об’єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг).

Тобто з метою оподаткування для платника податку – користувача операція з отримання майна у безоплатне користування за договором позички розглядається як безоплатне отримання послуг. При цьому слід враховувати положення п. 4 ст. 632 ЦК України, відповідно до якого якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Пунктом 292.1 ст. 292 ПК України визначено, що доходом фізичної особи – підприємця платника єдиного податку є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 ПК України. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності

До суми доходу платника єдиного податку включається вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг). Безоплатно отриманими вважаються товари (роботи, послуги), надані платнику єдиного податку згідно з письмовими договорами дарування та іншими письмовими договорами, укладеними згідно із законодавством, за якими не передбачено грошової або іншої компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг) чи їх повернення, а також товари, передані платнику єдиного податку на відповідальне зберігання і використані таким платником єдиного податку (п. 292.3 ст. 292 ПК України).

З огляду на зазначене, при отриманні майна у безоплатне користування за договором позички до суми доходу фізичної особи – підприємця платника єдиного податку включається вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду послуг з урахуванням звичайних цін.